Ухвала суду № 43939575, 21.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2015 року №К/800/61307/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постановуХерсонського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 та постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014у справі №821/1638/13-а за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області, від 21.11.2012 №004221702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 1740562,18 грн. та №004211702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями на 170,00 грн.; визнати протиправними дії відповідача щодо визнання нікчемними правочинів, укладених з контрагентами-покупцями у період з 22.08.2011 по 31.12.2011 та такими, що не спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними відповідно до частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статей 215, 216 Цивільного кодексу України; зобов'язати відповідача відновити показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, задекларовані позивачем за період з 22.08.2011 по 31.12.2011 по взаємовідносинам з контрагентами-покупцями, що були відкориговані в автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України» на підставі акта документальної планової виїзної перевірки №1970/17-2/НОМЕР_1 від 27.09.2012.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.11.2012 №004221702, визнано протиправними дії відповідача щодо визнання нікчемними правочинів, укладених позивачем з контрагентами-покупцями та такими, що не спрямовані на реальне настання наслідків; зобов'язано відповідача відновити показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, задекларованих позивачем, що були відкориговані в автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України» на підставі акта документальної планової виїзної перевірки №1970/17-2/НОМЕР_1 від 27.09.2012. В задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 у даній справі, скасовано постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2012 №004221702. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити відмовити в позові повністю, оскільки вважає, що постанови були прийняті з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань відповідача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2012 №004221702, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 31.08.2012 по 20.09.2012 була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 27.09.2012 №1970/17-2/НОМЕР_1.

За висновками вказаного акту перевірки встановлено порушення позивачем:

- частини 5 статті 203, частин 1,2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні та продажу товарів (послуг), оскільки товар (послуги) по вказаних правочинах у періоді у періоді з 22.08.2011 по 31.12.2011 не був переданий контрагентам-покупцям, в порушення статей 662, 655, 656 Цивільного кодексу України;

- невідповідність первинних документів нормам діючого законодавства, а також не підтвердження факту реального здійснення господарських операцій;

- відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 22.08.2011 по 31.12.2011, які підпадають під визначення статей 134, 185 Податкового кодексу України;

- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Розділу ІV, підпункту 139.1.1, 139.1.9 статті 139 Розділу ІІІ, статті 177 Розділу ІV Податкового кодексу України, яке виразилося у заниженні податку з доходів фізичних осіб з підприємницької діяльності за 2011 рік в сумі 1160374,79 грн.;

- підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49, пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України, яке виразилося у несвоєчасному поданні до податкового органу податкової декларації по ПДВ за листопад 2011 року.

На підставі названого акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.11.2012:

- №004221702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 1740562,18 грн., у тому числі за основним платежем на 1160374,79 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 580187,39 грн.;

- №004211702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями на 170,00 грн.

Судами також встановлено, що в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 21.11.2012 №004221702 відповідачем покладено висновки в акті перевірки про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «ТД Палладіум», ПП «Асцелла», ПП «Нафтатрейдер-ВР» та ПП «Таврійські нафтові регіони», оформлених угодами з придбання та продажу товарів, які за місцем реєстрації постачальників визнано нікчемними (недійсними) в силу вимог Цивільного кодексу України. Зокрема, доказом безтоварності операцій позивача з постачання йому товарів, відповідач вважає відсутність у вказаних постачальників товарно-транспортних накладних на переміщення паливно-мастильних матеріалів.

Водночас, апеляційним судом встановлено, що позивач не мав господарських відносин з ТОВ «ТД Палладіум» та не включав, ні до складу валових витрат вартість товару в сумі 280000 грн., ні до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 56000 грн. згідно видаткових та податкових накладних ТОВ «ТД Палладіум».

Задовольняючи позов в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2012 №004221702, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з необґрунтованості прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки реальність господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджена первинними документами, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПП «Асцелла» за договорами поставки дизельного палива від 14.10.2011 №36 та від 25.10.2011 №37, а також з ПП «Таврійські нафтові регіони» за договором поставки дизельного палива (Евро) УКТ ЗЕД НОМЕР_2 від 23.11.2011 №23111-1 та договором зберігання від 09.12.2011 №1, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Так, пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій були досліджені всі первинні документи, складені на реалізацію укладених з контрагентами договорів, та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товару з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах актів перевірок контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Окрім того, слід відзначити, що відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість поставки товару і його зберігання та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (послуг), у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Також, суд апеляційної інстанції, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшов вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст.ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку. Зокрема, вірно та з дотриманням ч. 1 ст. 72 КАС України врахував наявність постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 у справі №2-а-1549/12/2170, залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014, якою скасовані податкові повідомлення-рішення за №0005311702, №0005321702, №0005331702 про визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, з податку на додану вартість та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість по господарським операціям з ПП «Нафтотрейдер-ВР» за грудень 2011 року.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідком господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення від 21.11.2012 №004221702 є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, податковий орган, направляючи касаційну скаргу, не звернув увагу, що рішення суду першої інстанції скасовано повністю судом апеляційної інстанції, а тому в касаційному порядку переглядалось рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014- залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош