Ухвала суду № 43939567, 21.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.04.2015 №К/800/57645/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМиронівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014у справі №810/1025/14 за позовомПублічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів»доМиронівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 20.01.2014 №№0000282202, 0000292202, 0000312202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 у даній справі, скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2014 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 20.01.2014 №№0000282202, 0000292202, 0000312202.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 23.12.2013 по 26.12.2013 посадовими особами Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 23.12.2013 №377 проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ АФ «Аграрник», ТОВ «Агрофірма Сокільське», ТОВ «Вторметекспорт», ФГ «Злагода Агро-1».

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 30.12.2013 №295/22-011/00951770 про порушення позивачем підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.13 статті 137, підпункту 139.1.12 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 3443595,13 грн. та статті 22, пункту 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.6, 201.10 статті 201, статті 185 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 3279614,36 грн.

На підставі вказаного акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014:

- №0000282202, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2437151,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1218576,00 грн.;

- №0000292202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 742463,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 421232,00 грн.;

- №0000312202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3443595,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1721798,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту та витрат через безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, встановивши, що факт транспортування насіння соняшнику контрагентами позивача та його використання в господарській діяльності позивача документально не підтверджується. .

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ФГ «Злагода Агро-1» (постачальник) за договором поставки від 11.09.2012 №3172/м, предметом якого є придбання позивачем насіння соняшнику, що відповідає ДСТУ 7011-2009; з ТОВ «АФ Сокільське» (постачальник) за договорами поставки від 18.10.2011 №1803/м) та від 11.09.2012 №3158/м, предметом яких є придбання позивачем сільськогосподарської продукції, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: видатковими та податковими накладними, роздруківками з електронного журналу приходу та зважування товару, товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями на зерно, банківськими виписками, договорами зберігання товару від 31.10.2011 №1749-Г, від 08.07.2011 № 1523-Г, від 08.08.2012 №0327-Г.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Апеляційним судом були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товару з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентами (ФГ «Злагода Агро-1» та ТОВ «АФ Сокільське»), які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Водночас, апеляційний суд, надаючи оцінку обставинам справи, окрім дослідження даних про рух активу на шляху від продавця до платника, правомірно зробив аналіз даних про подальший рух товару до кінцевого вигодонабувача та встановивши, що поставлений на адресу позивача товар (насіння соняшника) був перероблений на його підприємстві, що підтверджується накладними на відпуск позивачем зерна в переробку та виробничим звітом по переробці насіння соняшника, дійшов обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірних контрагентів товарів та послуг позивачем.

Поруч з цим, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на відсутності на момент перевірки товарно-транспортних накладних на транспортування продукції (соняшнику) та даних у бухгалтерському обліку про залишок соняшнику станом на 01.09.2012, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Разом з цим, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивачем підтверджено дотримання спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до витрат та податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод поставки товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарської операції з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Миронівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош