Ухвала суду № 43939474, 02.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2015 року м. Київ К/9991/76910/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року

у справі № 1570/3211/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електролюкс»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електролюкс» (далі - ТОВ «Електролюкс»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС; відповідач), в якому просило: визнати протиправними дії відповідача щодо складання акту перевірки № 332/23-214-32400391 від 14 грудня 2011 року та податкового повідомлення-рішення № 0000172301 від 12 січня 2012 року; скасувати названий акт індивідуальної дії.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000172301 від 12 січня 2012 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Київград» за серпень та вересень 2011 року, за результатами якої складено акт № 332/23-214-32400391 від 14 грудня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000172301 від 12 січня 2012 року, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 183 559,00 грн. (146 847,00 грн. - основний платіж, 36 712,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Електролюкс» пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Київград» за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо фіктивного характеру господарських операцій з придбання позивачем будівельних та електромонтажних робіт у ТОВ «Київград», контролюючий орган посилався на відсутність у контрагента основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, трудових ресурсів, а також невизнання органом державної податкової служби за місцем реєстрації поданої товариством податкової звітності з податку на додану вартість за серпень та вересень 2011 року.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами, фактичне виконання ТОВ «Київград» будівельних та електромонтажних робіт підтверджується належним чином оформленими актами приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в, довідками про вартість виконаних будівельних робіт (витрати) типової форми № КБ-3, підсумковими відомостями ресурсів (витрати - по факту), підсумковими відомостями ресурсів (витрати - по прийнятим нормам), актами приймання виконаних підрядних робіт, актами здачі-приймання робіт, актами приймання-передачі матеріалів, податковими накладними, банківськими виписками.

Судовими інстанціями, поміж іншого, перевірено наявність у контрагента позивача відповідної ліцензії на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією Міністерства регіонального розвитку та будівництва України 13 жовтня 2009 року строком дії до 13 жовтня 2014 року.

Вказані документи в повній мірі підтверджують реальний характер розглядуваних операцій та з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку-покупця на формування податкового кредиту з податку на додану вартість від іншої особи, в тому числі від господарських та виробничих можливостей постачальника або від дотримання ним податкової дисципліни, обумовлюють правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.