Рішення № 43939263, 24.04.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/15/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2015 Справа № 908/1627/15-г

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОТЕХЕЛЕКТРО" (61017, м. Харків, вул. Лозівська, 5, кімн. 27, ідентифікаційний код 34756263)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ" (69106, м. Запоріжжя, Північне шосе/вул. Теплична, 22 Б/1, ідентифікаційний код 13504334)

про стягнення 5 769, грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Гречка К.С.

Представники:

від позивача: Лугова Г.А., довіреність № 1 від 20.03.2015р.

від відповідача: Берегова С.М., старший юрисконсульт, довіреність № 18-2 від 08.01.2015р.

ТОВ "НОВОТЕХЕЛЕКТРО" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача ПуАТ "ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором підряду на поставку обладнання та монтажні роботи № 2014/499 від 07.08.2014р. у розмірі 13 222, 56 грн.

Відповідно до Довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 16.03.2015р. справу призначено для розгляду судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 1, 12, 13, 15, 54, 55, 56, 57 ГПК України, ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Ухвалою від 16.03.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1267/15-г, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 01.04.2015р. о 10 год. 00 хв.

Ухвалою від 01.04.2015р. у справі № 908/1627/15-г виправлено описку.

Ухвалою від 01.04.2015р. відмовлено у задоволенні клопотання ПуАТ "ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ" від 30.03.2015р. № 18-782 про припинення провадження у справі № 908/1627/15-г по пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України у зв'язку із тим, що сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

В судовому засіданні 01.04.2015р. оголошено перерву до 24.04.2015р. о 12 год. 00 хв.

В судовому засіданні 24.04.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 28.04.2015р.

Під час розгляду справи представники сторін вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

В судовому засіданні 24.04.2015р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у заяві про зменшення позовних вимог № б/н від 09.04.2015р., та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 579, 53 грн. пені, 2 915, 49 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 274, 77 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в абзаці 1 пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суд України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Заява позивача про зменшення позовних вимог прийнята судом, оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству і не порушують нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ТОВ "НОВОТЕХЕЛЕКТРО" (Підрядник) та ПАТ "ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ" (Замовник) був укладений договір підряду №2014/499 від 07.08.2014р. за яким Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується поставити обладнання згідно специфікації, а також на свій ризик виконати в порядку та на умовах існуючого Договору монтажні та пуско - налагоджувальні роботи по об`єкту "Модернізація конденсаторної установки БСК - 1 на п/ст. "Вогнетривка - 2" в обсязі, передбаченому затвердженими Замовником кошторисами та проектами.

Відповідно до п.1.2 Договору замовник зобов'язується надати підряднику об'єкт для виконання робіт, прийняти та оплатити отримане обладнання та виконати роботи в порядку та строки, передбачені існуючим Договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна вартість обладнання та робіт по існуючому Договору складає 157000,00 грн. без урахування ПДВ. Окрім того, замовник сплачує ПДВ за ставкою 20 %, діючою на момент укладання Договору, в розмірі 31 400, 00 грн. Всього вартість обладнання та робіт за Договором з урахуванням ПДВ складає 188 400, 00 грн. - у складі: вартість обладнання згідно специфікації складає 154 814, 00 грн. в т.ч. ПДВ 25 802, 40 грн., вартість робіт згідно кошторисам складає 33 585, 60 грн. в т.ч. ПДВ 5 597, 60 грн.

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата замовником поставки обладнання та виконаних робіт здійснюється поетапно:

4.1.1. 50 % передплата від загальної вартості Договору, а саме - 94 200,0 грн. в т.ч. ПДВ 15 700, 00 грн. протягом 10-и банківських днів після підписання Договору;

4.1.2. 25 % від загальної вартості Договору, а саме: 47 100,0 грн. в т.ч. ПДВ 7 850, 00 грн. протягом 3-х банківських днів після отримання обладнання замовником згідно п.5.5;

4.1.3. 25 % від загальної вартості Договору, а саме: 47 100,0 грн. в т.ч. ПДВ 7 850, 00 грн. протягом 3-х банківських днів після підписання Замовником актів КБ-2в з додатками до актів КБ-2в, підтверджених довідками КБ-3 на підставах наданих підрядником кошторисів та податкових накладних.

В порушення п.4.1.2 Договору грошові кошти у розмірі 47 100,0 грн. протягом 3-х банківських днів після отримання обладнання сплачені не були.

Так, обладнання було отримане 24.11.2014р., що підтверджується видатковою накладною № 117 від 24.11.2014р., довіреністю № 9047 від 21.11.2014р., виданою на Рурського С.В. та товарно - транспортною накладною №14-21 від 24.11.2014р. Оплата повинна була відбутись до 27.11.2014р., але відповідачем грошові кошти були сплачені тільки 06.02.2015р., тобто з простроченням грошового зобов`язання на 71 день.

Відповідно до пункту 10.2 Договору, у випадку порушення термінів оплати зазначених в п.п 4.1.2 та 4.1.3, замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 0,3 % від несплаченої суми за кожен день прострочення.

У зв'язку із чим відповідачу нараховано 2 579, 53 грн. пені, 2 915, 49 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 274, 77 грн. - 3 % річних.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.04.2015р. підтримав клопотання від 30.03.2015р. № 18-782 про припинення провадження у справі № 908/1627/15-г по п.5 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір підлягає вирішенню третейським судом - Регіональним Третейським судом України при Асоціації "Регіональна правова група".

Представник позивача вважає дане клопотання необґрунтованим та безпідставним.

Розглянувши клопотання відповідача, суд вважає, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.

В п. 4.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Вищим господарським судом України було зазначено, що провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду. Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку, провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то у випадку, якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішення спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі п.5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачено право фізичних або юридичних осіб на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключено судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Згідно ст. 2 Закону України від 11.05.2004р. N 1701-IV "Про третейські суди", третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції, у відповідності до ст. 125 Конституції України.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абз. 7 ст. 2, ст. 3 Закону України "Про третейські суди", є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права на захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин, передбаченого ст. 55 Конституції України.

Частиною 1 ст. 12 ГПК України передбачений вичерпний перелік спорів, підвідомчих господарським судам України. Згідно ч. 2 ст. 12 ГПК України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених п. 4 ч. 1 даної статті, та інших спорів, передбачених законом.

Таким чином, господарський суд Запорізької області акцентує увагу, що діючим процесуальним законодавством не передбачено обмежень юрисдикції господарського суду у зв'язку з наявністю між сторонами третейської угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди", юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про третейські суди").

В даному випадку сторони в пункті 14 договору підряду на поставку обладнання та монтажні роботи № 2014/499 від 07.08.2014р. сторони передбачили, що:

14.1. Спори й розбіжності, які виникли в зв'язку з даним Договором чи стосуються його укладення, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності, будуть за можливістю вирішуватися шляхом переговорів.

14.2. Якщо спори й розбіжності, зазначені в п. 14.1 цього Договору, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється згідно з матеріальним правом України наступним чином:

- спори, майнові вимоги по яким перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) по основній сумі зобов'язань, вирішуються в господарських судах України (згідно з діючим законодавством України);

- спори, майнові вимоги по яким не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) по основній сумі зобов'язань, вирішуються в Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група".

Господарський суд наголошує, що звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає спосіб захисту порушених або оспорюваних інтересів.

Таким чином, третейська угода є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність жодним чином не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, та в свою чергу не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарському суду розглядати і вирішувати по суті такий спір.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Крім цього, право на звернення до суду і заборону позбавлення права на розгляд справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, встановлено частиною 1 статті 7, частиною 1 статті 8 Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону № 192-VIII від 12.02.2015, із змінами, внесеними згідно із Законом № 213-VIII від 02.03.2015).

Виходячи з викладеного, суд вважає, що даний спір підлягає розгляду у господарському суді.

Більш того, господарський суд зазначає, що підставою звернення до третейського суду є наявність волі обох сторін. Лише за наявністю волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі.

Проте, як свідчать матеріали справи, дане клопотання було заявлено виключно відповідачем.

У разі відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавства України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом.

Таким чином, припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, не відповідає приписам Конституції України та порушує право позивача на судовий захист своїх прав та законних інтересів.

Аналогічна правова позиція також була викладена Вищим господарським судом України в постановах від 09.04.2013р. у справі № 5023/6007/12, від 19.09.2012р. у справі № 32/14-65/294-2012, від 06.12.2011р. у справі № 17/085-11, від 02.12.2014р. у справі № 908/1009/14.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПуАТ "ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ" (Замовник) та ТОВ "НОВОТЕХЕЛЕКТРО" (Підрядник) укладений договір підряду на поставку обладнання та монтажні роботи № 2014/499 від 07.08.2014р. за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується поставити Обладнання згідно Специфікації, а також на свій страх та ризик виконати в порядку та на умовах даного Договору монтажні та пуско - налагоджувальні роботи по об'єкту: "Модернізація конденсаторної установки БСК -1 на п/ст. Вогнетривка-2" у обсязі, передбаченому затвердженими Замовником кошторисами та проектами (Роботи) (п. 1.1 Договору).

Згідно пункту 1.2 Договору, Замовник зобов'язується надати Підряднику об'єкт для виконання робіт, прийняти та оплатити поставлене Обладнання та виконати Роботи в порядку та строки, передбачені даним Договором.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, загальна вартість Обладнання та Робіт по даному Договору складає 157 000, 00 грн. без урахування ПДВ. Крім того, Замовник сплачує ПДВ по ставці 20 %, що діє на момент укладання Договору, в розмірі 31 400, 00 грн. Всього вартість обладнання та робіт по Договору з урахуванням ПДВ складає 188 400, 00 грн. - у складі:

3.1.1 Вартість Обладнання згідно Специфікації складає - 154 814, 40 грн. в тому числі ПДВ - 25 802, 40 грн.;

3.1.2 Вартість Робіт згідно кошторисам складає - 33 585, 60 грн. в т.ч. ПДВ - 5 597, 60 грн.

Згідно пункту 4.1 Договору, оплата Замовником поставки Обладнання та виконаних робіт здійснюється поетапно:

4.1.1. 50 % передоплата від загальної вартості Договору, а саме - 94 200, 00 грн. в тому числі ПДВ - 15 700, 00 грн. - на протязі 10-ти банківських днів після підписання Договору;

4.1.2. 25 % від загальної вартості Договору, а саме - 47 100, 00 грн. в тому числі ПДВ - 7 850, 00 грн. - на протязі 3-х банківських днів після отримання Обладнання Замовником згідно п. 5.5;

4.1.3. 25 % від загальної вартості Договору, а саме - 47 100, 00 грн. в тому числі ПДВ - 7 850, 00 грн. - на протязі 3-х банківських днів після підписання Замовником актів КБ-2в з додатками до актів КБ-2В, підтверджених довідками КБ-3, на підставі наданих Підрядником рахунків та податкових накладних.

На виконання умов Договору позивач 24.11.2014р. поставив відповідачу товар на суму 154 814,40 грн., що підтверджується видатковою накладною № 117 від 24.11.2014р. на суму 154 814, 40 грн., довіреністю № 9047 від 21.11.2014р. на отримання цінностей, товарно-транспортною накладною № 14-21 від 24.11.2014р.

В порушення умов пункту 4.1.2 Договору, відповідач сплатив грошові кошти в розмірі 47 100, 00 грн. лише 06.02.2015р., що підтверджується банківською випискою.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір підряду на поставку обладнання та монтажні роботи № 2014/499 від 07.08.2014р.

Як зазначено в частинах 1, 3 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

В даному випадку сторони в договорі підряду на поставку обладнання та монтажні роботи № 2014/499 від 07.08.2014р. містяться елементи договору підряду та договору поставки.

Спір в даному випадку виник з правовідносин, які регулюються положеннями про договір поставки.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підпунктом 3.1.1 Договору визначено, що вартість обладнання згідно Специфікації складає 154 814, 40 грн., в тому числі ПДВ - 25 802, 40 грн.

В підпункті 4.1.2 Договору сторони передбачили обов'язок Замовника сплатити 25 % від загальної вартості договору (47 100, 00 грн., в тому числі ПДВ - 7 850, 00 грн.) протягом 3-х банківських днів після отримання Обладнання Замовником згідно п. 5.5.

Право власності на Обладнання переходить від Підрядника до Замовника з моменту отримання Обладнання та підписання видаткової і транспортної накладної, оформлених відповідним чином (п.5.5 Договору).

Поставка позивачем Обладнання за Договором на суму 154 814,40 грн. відбулась 24.11.2014р., про що свідчить видаткова накладна № 117 від 24.11.2014р., довіреність № 9047 від 21.11.2014р. на отримання цінностей та товарно-транспортна накладна № 14-21 від 24.11.2014р.

В порушення умов пункту 4.1.2 Договору, грошові кошти в розмірі 47 100, 00 грн. сплачені відповідачем лише 06.02.2015р., про що свідчить банківська виписка.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором підряду № 2014/499 від 07.08.2014р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В пункті 10.2 Договору сторони встановили, що у випадку порушення строків оплати вказаних у п.п. 4.1.2 та 4.1.3, Замовник сплачує Підряднику пеню у розмірі 0,3 % від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем у заяві про зменшення позовних вимог, господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 47 100, 00 грн. за період з 28.11.2014р. по 05.02.2015р. (70 днів прострочки) пеня складає 2 529, 21 грн.

При цьому суд звертає увагу позивача на те, що день фактичної сплати суми заборгованості (в даному випадку 06.02.2015р.) не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені.

У зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягає 2 529, 21 грн. пені. В частині стягнення пені в розмірі 50,32 грн. в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором підряду № 2014/499 від 07.08.2014р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем у заяві про зменшення позовних вимог, з урахуванням помилкового нарахування позивачем річних за 06.02.2015р. (день сплати суми боргу), господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 47 100, 00 грн. за період з 28.11.2014р. по 05.02.2015р. (70 днів прострочки) 3 % складає 270, 99 грн.

У зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягає 270, 99 грн. пені. В частині стягнення 3 % річних в розмірі 3, 78 грн. в задоволенні позову слід відмовити.

Також позивач просить стягнути з відповідача 2 915, 49 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Суд приймає до уваги, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до "Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок суми втрат від інфляції грошових коштів, здійснений позивачем у заяві про зменшення позовних вимог, господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 47 100, 00 грн. за період грудень 2014р. - січень 2015р. (індекс інфляції 106,193) втрати від інфляції грошових коштів складають 2 916, 90 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право: виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки відповідне клопотання в частині стягнення суми втрат від інфляції грошових коштів від позивача до господарського суду не надходило, суд задовольняє заявлену позивачем суму інфляційних в розмірі 2 915, 49 грн., тобто в межах позовних вимог.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст. 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З заявленої до стягнення позивачем суми 5 769, 79 грн. в частині 54, 10 грн. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 5 715, 69 грн.

Таким чином, позивачу відмовлено в задоволенні 0, 94 % позовних вимог.

Відтак, пропорційно задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 1 809, 83 грн. судового збору (99, 06 % від належних до сплати 1 827, 00 грн.).

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ" (69106, м. Запоріжжя, Північне шосе/вул. Теплична, 22 Б/1, ідентифікаційний код 13504334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОТЕХЕЛЕКТРО" (61017, м. Харків, вул. Лозівська, 5, кімн. 27, ідентифікаційний код 34756263) 2 529 (дві тисячі п'ятсот двадцять дев'ять) грн. 21 коп. пені, 270 (двісті сімдесят) грн. 99 коп. - 3 % річних, 2 915 (дві тисячі дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 49 коп. втрат від інфляції грошових коштів та 1 809 (одну тисячу вісімсот дев'ять) 83 коп. витрат на судовий збір.

3. В частині стягнення 50 (п'ятдесят) грн. 32 коп. пені та 3 (три) грн. 78 коп. - 3 % річних в задоволенні позову відмовити.

4. Повне рішення складено 28.04.2015р.

Суддя В.М. Соловйов