Ухвала суду № 43924451, 22.04.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14044/14-ц

Провадження № 22-ц/779/920/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів: Горблянського Я.Д., Фединяка В.Д.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представників апелянта ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представників ОСОБА_4- ОСОБА_5 та ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Івано-Франківського МНО Стецьківа Дмитра Мирославовича про звернення стягнення на предмет іпотеки, з апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року представник позивача звернувся з даним позовом, щоб ухвалити рішення, яким звернути стягнення на житлову квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Стецьків Д.М. в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 по кредитному договору від 25 липня 2007 року у розмірі 2 962 495,55 гривень шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, яка буде визначена у рамках виконавчого провадження.

Заявлені вимоги представник обґрунтував тим, що відповідач ОСОБА_7 не виконав належним чином договірні зобов'язання за кредитним договором та 05 грудня 2007 року, всупереч п. 2.1.9 та 3.4.5 Іпотечного договору укладеного між сторонами та ст. 12 ЗУ «Про іпотеку» без письмової згоди іпотекодержателя згідно договору купівлі-продажу здійснив продаж частини предмету іпотеки ОСОБА_4 та не повідомив іпотекодержателя про відчуження предмету іпотеки. ОСОБА_4 до якої перейшло право власності на предмет іпотеки набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Оскільки до ОСОБА_4 перейшли всі права і обов'язки, що належали ОСОБА_7 за іпотечним договором, 23 червня 2014 року на адресу відповідачів було надіслано вимогу, що у випадку не усунення порушень та сплати заборгованості по кредиту Банк буде змушений звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на житлову квартиру.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення представник Банку подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про звернення стягнення на житлову квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором у розмірі 4 678 132, 41 гривень шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Представник апелянта вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм чинного законодавства, з неповним з'ясуванням дійсних обставин справи, без належного дослідження наявних доказів. Суд першої інстанції помилково вважав, що квартира не є предметом іпотеки за договором іпотеки від 27 липня 2007 року. Позивачем неодноразово наголошувалося на тому, що спірна квартира не поглинула все передане в іпотеку нежитлове приміщення, а є тільки його частиною. Судом залишено поза увагою той факт, що квартира не є новоствореним об'єктом нерухомого майна, оскільки створена з прив'язкою до вже існуючої заставленої нерухомості з використанням її функціональних елементів. Судом належним чином не досліджена надана представником відповідача довідка ТОВ «ЖЕО Захід Стиль» від 17 лютого 2015 року, згідно якої на мансардному поверсі будинку АДРЕСА_1 знаходиться окрім квартири НОМЕР_1 ще три житлових квартири. Підсумувавши кількість квартир та їх сумарну площу, можна зробити висновок, що вони є частинами переданого ОСОБА_7 в іпотеку Банку нежитлових приміщень після зміни їх цільового призначення. На спірну квартиру АДРЕСА_1 поширюється іпотека згідно договору іпотеки, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_7 і посвідченого приватним нотаріусом. Укладений договір іпотеки був належним чином зареєстрований та накладена заборона на відчуження предмету іпотеки.

Вислухавши суддю-доповідача, представників апелянта, які вимоги скарги підтримали, представників відповідача ОСОБА_4, які вимог скарги заперечили, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 05 грудня 2007 року придбала квартиру АДРЕСА_1 без порушень вимог закону, на момент укладення цього договору купівлі-продажу обтяження іпотекою квартири не було і вона не була предметом іпотеки.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

26 липня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір №151/07-МК, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США з оплатою за процентною ставкою 14% річних за користування кредитом на строк до 26 липня 2022 року (а.с. 5-7). 01 вересня 2008 року було укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до п. 4.3 кредитного договору відносно терміну сплати відсотків (а.с. 12).

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між сторонами було укладено договір іпотеки, за яким у іпотеку було передано нерухоме майно, що складається з нежитлових приміщень НОМЕР_2 зазначених в плані літерою «А» загальною площею 283, 7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 8-11).

Предмет іпотеки знаходився у власності ОСОБА_7, що підтверджено договором купівлі-продажу нежитлових приміщень, про що зазначено в п. 1.3 договору іпотеки.

Згідно даних витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек на нежитлові приміщення АДРЕСА_2 накладено обтяження згідно договору іпотеки від 27 липня 2007 року (а.с. 81).

За даними директора ТОВ «ЖЕО Захід Стиль» житловий будинок АДРЕСА_1 має 6 поверхів, мансардний поверх та на даний час на мансардному поверсі знаходяться 4 житлових приміщення - квартири: НОМЕР_3.

Згідно зі статями 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Позичальник та іпотекодавець ОСОБА_7 зобов'язання належним чином не виконав, тому заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 березня 2012 року задоволено позовні вимоги Банку про стягнення з нього суми заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону обтяження нерухомого майна підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 затверджено Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек, відповідно до статей 6, 25, 26 якого внесення до Реєстру відомостей про обтяження майна іпотекою здійснюється реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду.

Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду.

Згідно ст. 12 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 23 цього Закону у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно договору купівлі-продажу від 05 грудня 2007 року ОСОБА_7 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1

Відповідно до п. 3 квартира належить продавцю ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Івано-Франківським міським управлінням житлово-комунального господарства 04 жовтня 2007 року на підставі рішення ВК Івано-Франківської міської ради від 18 вересня 2007 року №456, зареєстрованої в Івано-Франківському ОБТІ 10 жовтня 2007 року в реєстровій книзі №232 № 8431. Пунктом 5 цього ж договору вищевказана квартира на момент укладення договору нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, відносно неї не укладено будь-яких договорів щодо користування з іншими особами (в тому числі договорів оренди (найму); під заставою, у податковій заставі, під арештом (забороною) не перебуває; судового спору щодо неї, а також прав у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена, як юридична адреса не використовується (а.с. 15).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 2007 року є власником двохкімнатної квартири по АДРЕСА_1 (а.с. 17).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо даних пошуку записів про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження ОСОБА_4 на придбану за договором купівлі-продажу двохкімнатної квартири по АДРЕСА_1 у власника ОСОБА_7 відсутні (а.с. 70).

За даними витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - квартири по АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_1 інформація про арешт, заборону відчуження відсутня.

Згідно довідки приватного нотаріуса Стецьківа Д.М. квартира АДРЕСА_1 на 05 грудня 2007 року, що належить ОСОБА_9 під забороною не перебуває.

Тобто, на момент переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_4 спірна квартира предметом іпотеки не була і обтяжень на її відчуження не існувало.

Враховуючи зазначені докази суд першої інстанції правильно вважав, що у правовідносинах, які мали місце між сторонами не підлягає застосуванню ст. 23 «Про іпотеку».

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про придбання ОСОБА_4 квартири без порушень вимог закону.

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Викладені доводи апеляційної скарги перевірені апеляційним судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Р.Й. Матківський

Я.Д. Горблянський

В.Д. Фединяк