Ухвала суду № 43923456, 17.04.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4034/15 Справа № 202/36337/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В.П. Доповідач - Міхеєва В.Ю.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Свистунової О.В., Ремеза В.А.

за участю секретаря Бондаренко В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2015 року по справі

за позовною заявою ОСОБА_2 до головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Ванжа О.В., Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою звернувся ОСОБА_2, в останній редакції уточненої позовної заяви, просив суд визнати бездіяльність державного виконавця Ванжи Олександра Володимировича неправомірною та стягнути з Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції за рахунок державного бюджету на його користь моральну шкоду в розмірі 51000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок неправомірних дій державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції йому було завдано моральної шкоди. Наголошував, що при виконанні рішення суду від 29 квітня 2010 року, останній не вживав жодних заходів до боржника, а замість цього постійно повертав виконавчий лист без виконання. Боржник не повернув йому борг та ухиляється від виконання рішення суду.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2015 року та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно положень статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 вказаного Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Згідно положень частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання

рішення.

Шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця, підлягає відшкодуванню в порядку, передбаченому цивільним законодавством.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною другою статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини третьої ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

У разі завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця особа має право звернутись до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади (статті 1174, 1166,1167 ЦК України).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2010 року задоволено цивільний позов ОСОБА_2 та стягнуто на його користь з ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди 7000 грн.

Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 31 травня 2010 року видано виконавчий лист по справі № 1-103/2010 зі строком пред'явлення виконавчого листа до виконання до 14 травня 2013 року (т.1, а.с.6).

На виконанні в Індустріальному відділі державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління зазначений виконавчий лист перебував декілька разів: з 02 березня 2011 року по 29 серпня 2011 року (виконавче провадження № 24839716), т.2, а.с.96-113; з 24 листопада 2011 року по 26 червня 2012 року (виконавче провадження № 30019785), т.2, а.с. 56-93; з 11 березня 2013 року по 25 липня 2013 року (виконавче провадження № 36920227), т.2, а.с.7-52.

У вказані періоди з метою отримання інформації про наявність зареєстрованого майна, належного на праві власності боржнику державним виконавцем було зроблено запити до державних органів 03 та 21березня 2011 року, 29 листопада 2011 року, 03 квітня 2013 року, на що отримано відповіді про відсутність такого майна.

Виходами державного виконавця за адресою проживання боржника встановлено, що майно, на яке можливо звернути стягнення, відсутнє, про що складено Акти державного виконавця від 29 серпня 2011 року, 25 червня 2012 року, 08 квітня 2013 року.

Постановою державного виконавця від 14 лютого 2012 року було постановлено здійснити примусовий привід боржника.

Постановою від 19 березня 2013 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника та оголошено заборону його відчуження.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося, або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Саме із зазначених підстав виконавчий лист постановами державного виконавця від 29 серпня 2011 року, 26 червня 2012 року було повернуто стягувачу із зазначенням строку для повторного пред'явлення виконавчого документу та із роз'ясненням строку та порядку оскарження постанов.

Після отримання інформації з адресного бюро щодо зміни місця реєстрації боржника та враховуючи відсутність зареєстрованого за ним на території Індустріального району м. Дніпропетровська майна, державним виконавцем 25 липня 2013 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.10 ч.1 ст. 49 Закону «Про виконавче провадження», виконавчий документ направлено за належністю до Дніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції.

Дії державного виконавця щодо ухвалення постанов про повернення та закінчення виконавчого провадження позивачем не оскаржувалися та судом неправомірними не визнавалися.

Таким чином, оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції з урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшов висновку про відмову в позові.

Доводи апеляційної скарги та матеріали справи не дають підстав вважати, що судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді