Ухвала суду № 43906878, 20.11.2012, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Н.М

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

УХВАЛА

іменем України

"20" листопада 2012 р. Справа № 0670/8663/11

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Іваненко Т.В.

суддів: Зарудяної Л.О.

ОСОБА_2,

при секретарі Зеліковій О.В. ,

за участю сторін:

представників

позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5,

прокурора Лозовика А.В.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю "Квінта", ОСОБА_7 об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "26" березня 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю "Квінта" до ОСОБА_7 об"єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю "Ремако", ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю "Лек-Оіл", ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю "Форт-Ойл", ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю "Нафтосинтез", Прокуратура Житомирської області в інтересах держави на стороні відповідача,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Квінта" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОСОБА_7 МДПІ від 22.08.2011 року: №0000812340, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 3408298,00 грн. в тому числі 2848926,00 грн. - основний платіж та 559372,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000822340, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 2201452,00 грн., в тому числі 1834087,00 грн. - основний платіж та 367365,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Позов обґрунтовано тим, що формування валових доходу та витрат відповідає вимогам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а формування податкового кредиту відповідає вимогам Закону України "Про податок на додану вартість". Вказував на те, що всі господарські операції підтверджені первинними документами, які оформлені у відповідності до вимог чинних нормативно-правових актів.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ОСОБА_7 МДПІ від 22.08.2011 р. №0000812340 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3286300,00 грн., з яких 2747962,00 грн. - основний платіж та 538338,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ОСОБА_7 МДПІ від 22.08.2011 року №0000822340 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2103970,00 грн., з яких 1753315,00 грн. - основний платіж та 350655,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтовується тим, що операції з придбання паливно-мастильних матеріалів у ТОВ "Ремако", ТОВ "Лек-Оіл", ТОВ "Форт-Ойл", ТОВ "Нафтосинтез" не мали реального характеру, оскільки первинні документи, виписні контрагентами позивача, містили певні неточності щодо відправника палива та його продавця. В ланцюгах постачання товару до контрагентів позивача є підприємства з сумнівними станами, з огляду на що неможливо підтвердити факт здійснення господарської операції між позивачем та названими товариствами.

Позивач також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити нову постанову, якою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОСОБА_7 МДПІ від 22.08.2011 року №0000812340 та №0000822340 повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не встановлено, що відповідачем порушено порядок з'ясування рівня звичайних цін, оскільки інформація про ціни на оренду приміщень в м. Малині з'ясована на підставі довідок фізичних та юридичних осіб, а не уповноваженого державного органу.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги ТОВ "Квінта" та просили задовольнити її у повному обсязі. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_7 ОДПІ заперечували.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 ОДПІ та просила її задовольнити. Проти задоволення скарги ТОВ "Квінта" заперечувала.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги ТОВ "Квінта" та підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 ОДПІ.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися. Про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши доводи апеляційних скарг, прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_7 ОДПІ задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ТОВ "Квінта" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_7 МДПІ була здійснена виїзна планова перевірка ТОВ "Квінта" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, за наслідками якої складено акт від 05.08.2011 року №102/23-10/30878945.

Перевіркою встановлені, зокрема, порушення абзацу 2 пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток на 2848926,00 грн. (у тому числі за 4 квартал 2009 року - на 433560,00 грн., за 1 квартал 2010 року - на 54631,00 грн., за 2 квартал 2010 року - на 525269,00 грн., за 3 квартали 2010 року - на 282603,00 грн., за 4 квартал 2010 року - на 941420,00 грн. та за 1 квартал 2011 року - на 611443,00 грн.); вимог п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп. 4.3.53 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що призвело до заниження податку на додану вартість на 1834087,00 грн.

22.08.2011 року ОСОБА_7 МДПІ винесені податкові повідомлення-рішення №0000812340, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 3408298,00 грн. в тому числі 2848926,00 грн. - основний платіж та 559372,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000822340, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 2201452,00 грн., в тому числі 1834087,00 грн. - основний платіж та 367365,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Податковий орган вказує на те, що позивач згідно договорів оренди від 01.12.2002 року №АР-1/1202 та від 01.12.2003 року №АР-2-1203, укладених з ПП ОСОБА_8, передав в оренду кафе площею 120,6 кв.м. та магазин площею 47 кв.м. Крім того, згідно договору оренди від 01.07.2008 року №АР-0810 позивач передав в оренду ПП ОСОБА_9 належне йому СТО площею 369, кв.м. Згідно умов укладених договорів до вартості орендної плати увійшли витрати на опалення, електропостачання, господарські та комунальні послуги. Приміщення передавались в оренду повністю устаткованими, а витрати, понесені ТОВ "Квінта" за електропостачання та комунальні послуги стосовно даних приміщень, перевищили доход, отриманий від їх здачі в оренду. При цьому середня ціна орендної плати за дані об'єкти становила 5,21 грн. за кв.м. Саме це стало підставою для формування висновку про порушення позивачем вимог абзацу 2 пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 4.3.53 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку донарахованих податкових зобов'язань та застосованих санкцій (а.с. 138, т. 5) зазначене порушення призвело до збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток на 100964,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 21034,00 грн., а також до збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 80772,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 16710,00 грн.

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Пунктом 1.18 ст. 1 названого Закону передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни (пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 названого Закону).

Відповідач провів дослідження ринку нерухомості в м. Малині Житомирської області, під час якого було з'ясовано, що середня ціна орендної плати за кв.м. становить 55,00 грн. (без урахування вартості комунальних послуг). Суд першої інстанції погодився з даним твердженням, яке зроблено на підставі довідки ФОП ОСОБА_10, довідки ПП "Надія", листа ПП "ОСОБА_7 меблева фабрика", довідки відділу культури і туризму ОСОБА_7 районної державної адміністрації Житомирської області.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відсутні докази, які б свідчили про досягнутий позивачем позитивний економічний вплив на результати господарської діяльності товариства від передачі в оренду належних йому приміщень, а тому правомірне збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток на 100964,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 21034,00 грн. та збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 80772,00 грн. і нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 16710,00 грн., а тому й відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.08.2011 року у відповідній частині.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 334 доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари, які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на податковий орган у встановленому порядку. Зясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Оскільки в даному випадку посадові особи відповідача при проведенні перевірки звертались до приватних підприємств, то будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З матеріалів справи вбачається, що до Головного управління статистики в Житомирській області з запитом про рівень звичайних цін на оренду приміщень в місті Малині відповідач не звертався, а тому висновок податкового органу не може слугувати підставою для донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду в частині відмови в задоволенні позову ТОВ "Квінта" підлягає скасуванню.

Стосовно задоволення судом першої інстанції решти позовних вимог, колегія суддів погоджується з таким висновком суду та зазначає наступне.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачений порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету та строки розрахунків з бюджетом.

Зокрема, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду є податковим кредитом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства суд дійшов висновку, що в даному випадку єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту та визначення суми бюджетного відшкодування є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Судом встановлено, що 29.04.2009 року, 06.01.2010 року, 10.02.2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Нафтосинтез" (Продавець) було укладено договори поставки нафтопродуктів №51, №11, №71, за умовами яких Продавець взяв на себе зобов'язання поставити Покупцю нафтопродукти, а Покупець зобов'язався їх прийняти та оплатити. Відповідно до п. 3.1 та п. 3.5 наведених договорів товар постачався партіями на умовах СРТ (залізнична станція призначення), а послуги з відвантаження та доставки вантажу до станції призначення здійснювались фірмою, яка надавала транспортно-експедиційні послуги.

На виконання цих договорів у період, що перевірявся, ТОВ "Нафтосинтез" поставило позивачу нафтопродукти на загальну суму 2800038,25 грн. (без ПДВ), виписало податкові накладні з включенням до їх складу податку на додану вартість, а також накладні на кожну партію нафтопродуктів. У підтвердження факту транспортування палива складені товарно-транспортні накладні. Копії усіх зазначених документів долучені до матеріалів справи.

Судом також встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Лек-Оіл" (Постачальник) були укладені договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 28.03.2007 року №Л-48/07 та договір поставки нафтопродуктів від 26.03.2010 року №ЛО-8/10, за умовами яких Постачальник зобов'язався поставити Покупцю нафтопродукти, а Покупець зобов'язався прийняти їх та оплатити на умовах, визначених цими договорами.

На виконання цих договорів у період, що перевірявся, ТОВ "Лек-Оіл" поставило позивачу нафтопродукти на загальну суму 2575486,86 грн. (без ПДВ), виписало податкові накладні з включенням до їх складу податку на додану вартість, а також видаткові накладні. Крім того, між сторонами були складені акти приймання-передачі палива. В підтвердження факту транспортування палива позивачем надані залізничні накладні. Копії усіх зазначених документів долучені до матеріалів справи.

28.04.2010 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Форт-Ойл" також був укладений договір поставки №57-2010/по, за умовами якого Продавець взяв на себе зобов'язання поставити Покупцю нафтопродукти, а Покупець зобов'язався їх прийняти та оплатити. Відповідно до п. 2.1 укладеного договору поставка товару здійснювалась на умовах ЕХW (склад продавця) або на інших умовах, визначених сторонами договору.

На виконання вказаних договорів у період, що перевірявся, ТОВ "Форт-Ойл" поставило позивачу нафтопродукти на загальну суму 903575,65 грн. (без ПДВ), а також виписало податкові накладні з включенням до їх складу податку на додану вартість. Крім того, між сторонами були складені акти приймання-передачі палива. Транспортування палива здійснювалось автотранспортом, що підтверджується наданими позивачем товарно-транспортними накладними. Копії усіх зазначених документів долучені до матеріалів справи.

Суд також встановив, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Ремако" (Постачальник) були укладені генеральний договір поставки нафтопродуктів від 28.09.2010 року №28/09/10 та договір поставки нафтопродуктів від 28.01.2011 року, за умовами яких Постачальник зобов'язався поставити Покупцю нафтопродукти, а Покупець зобов'язався прийняти їх та оплатити на умовах, визначених цим договором.

На їх виконання у період, що перевірявся, ТОВ "Ремако" поставило позивачу нафтопродукти на загальну суму 4418814,88 грн. (без ПДВ), виписало податкові накладні з включенням до їх складу податку на додану вартість та видаткові накладні. Крім того, між сторонами були складені акти приймання-передачі палива. В підтвердження факту транспортування палива позивачем надані залізничні накладні. Копії усіх зазначених документів долучені до матеріалів справи.

Від контрагентів позивачем отримано податкові накладні, які відповідають вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" і є достатніми підставами правомірності включення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту.

За наслідками цих господарських операцій вартість придбаних нафтопродуктів у загальній сумі 10696915,66 грн. включена до складу валових витрат товариства, а податок на додану вартість у загальній сумі 1753315,00 грн. - до податкового кредиту. Розрахунки проведені у безготівковій формі, що підтверджується долученими до матеріалів справи картками рахунку 63.1 по зазначених контрагентах. Відповідач жодних заперечень з приводу того, що розрахунки між позивачем та його контрагентами не були проведені, не висловлював.

Стосовно твердження відповідача, що контрагенти позивача в ланцюгах постачання товарів до них мали контрагентів з сумнівними станами, то слід зазначити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, усі необхідні документи щодо придбання нафтопродуктів (договори поставки, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передачі, залізничні та товарно-транспортні накладні, а також докази про перерахування коштів) є в наявності у позивача. При цьому, як вже зазначалось, факт придбання та використання палива у межах власної господарської діяльності платника податку також підтверджено наданими підприємством доказами.

Угоди, укладені між позивачем та контрагентами спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 вищезгаданого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин, витрати, повязані з оплатою придбаних позивачем нафтопродуктів у ТОВ "Лек-Оіл", ТОВ "Форт-Ойл", ТОВ "Ремако" та ТОВ "Нафтосинтез", правомірно включені до складу валових витрат ТОВ "Квінта", оскільки факт їх придбання підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно правомірності включення до складу валових витрат витрати за транспортні послуги, які надавалися ПП ОСОБА_11 та ПП ОСОБА_12 На підтвердження цієї позиції в матеріалах справи наявні усі подорожні листи на вантажні перевезення, що здійснювались ПП ОСОБА_11 При цьому, наявні у позивача товарно-транспортні накладні, складені за наслідками здійснення перевезень ПП ОСОБА_13, містять посилання на подорожні листи. Подорожні листи на вантажні перевезення, що здійснювались ПП ОСОБА_12, товарно-транспортні накладні, складені за наслідками цих перевезень, також містять в матеріалах справи Крім того, позивачем також були надані рахунки та щомісячні акти здачі-прийому виконаних робіт, зміст яких однозначно вказує на обсяг наданих робіт та дозволяє встановити відстань, на яку переміщувались вантажі.

На підставі всього вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ТОВ "Квінта" є обґрунтованою, а тому постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 року підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог, як така що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального права. Щодо решти позовних вимог, то судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення, відтак апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю "Квінта" задовольнити. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "26" березня 2012 р. в частині відмови в задоволенні позову ТОВ "Квінта" - скасувати.

Прийняти в цій частині нову постанову:

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_7 об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 22.08.2011 року №0000812340 в частині збільшення ТОВ "Квінта" грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 121998,00 грн., з яких 100964,00 грн. - основний платіж та 21034,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_7 об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 22.08.2011 року №0000822340 в частині збільшення ТОВ "Квінта" грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 97482,00 грн., з яких 80772,00 грн. - основний платіж та 16710,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В іншій частині постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.В. Іваненко

судді: ОСОБА_14

ОСОБА_2

Повний текст Ухвали виготовлено "23" листопада 2012 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю "Квінта" вул.Грушевського, 16,м.Малин,Житомирська область,11601

3- відповідачу ОСОБА_7 об'єднана державна податкова інспекція Житомирської області пл.Соборна, буд.10,Малин,Житомирська область,11601

4 - прокуратурі Житомирської області

5 - третій особі ТОВ "Ремако

6 - третій особі ТОВ "Лек-Оіл"

7 - третій особі ТОВ "Форт-Ойл"

8 - третій особі ТОВ "Нафтосинтез"