Ухвала суду № 43884918, 05.05.2011, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

УХВАЛА

іменем України

"05" травня 2011 р. Справа № 2а-1590/10/0670

номер рядка статистичного звіту 8.2.6

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

ОСОБА_1,

при секретарі Лабунській Ю.В. ,

за участю представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "01" березня 2011 р. у справі № 2а-1590/10/0670 за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" до ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування податкових рішень-повідомлень,

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2010 року ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) "Лабрадорит" звернулося до суду з вказаним позовом та просило скасувати податкові повідомлення-рішення ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції (надалі ОСОБА_3 МДПІ) від 02 березня 2010 року про визначення товариству сум податкових зобов'язань: № 0000362340/3 - по податку на додану вартість в розмірі 3 461 грн. (у тому числі: за основним платежем 2 307 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 154 грн.), № 0000372340/3 - по податку на прибуток підприємства в розмірі 36 698 грн. (у тому числі: за основним платежем 24 465 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 12 233 грн.) та № 0000382340/3 - по платі за спеціальне використання надр до Державного бюджету в розмірі 31 169 грн. (у тому числі: за основним платежем 23 976 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7 193 грн.).

В обґрунтування позову зазначало, що не допускав порушення вимог пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Відповідач безпідставно застосував в якості звичайної ціни - митну вартість товару, яка експортувалась, оскільки така вартість використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів. Також, позивач зазначає, що Законом України "Про податок на додану вартість" не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів, а навпаки податковий кредит у платника податку формується на підставі наявних податкових накладних за датою, на яку припадає їх отримання платником податком. Щодо заниження плати за користування надрами, позивач посилавться на те, що в акті перевірки не викладено зміст порушення, що призвело до заниження плати за користування надрами. З урахуванням викладеного, позивач просив скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року позов задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції від 02 березня 2010 року № 0000362340/3 та № 0000372340/3. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 МДПІ просить судове рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права щодо незастосування п.1.5. ст.1, підпункту 7.4.1. пункту 7.4. та підпункту 7.7.1. пункту 7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", підпункту 7.4.1., 7.4.3. п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства". Також, апелянт посилається на те, що суд неповно з'ясував обставини щодо отримання податкових накладних в інших періодах, та не врахував постанову суду про притягнення директора товариства до адмінвідповідальності.

Позивач в судове засідання не з'явився, направив заперечення, в яких просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.195 КАС України, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що працівниками ОСОБА_3 МДПІ була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Лабрадорит" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01 жовтня 2007 року по 31 березня 2009 року.

Під час перевірки були встановлені порушення:

- вимог пункту 1.5 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: завищення податкового кредиту на 2 307грн.13 коп. за вересень 2008 року внаслідок віднесення до нього податку на додану вартість відповідно до податкових накладних не звітного періоду (№ КН-000730 від 30 липня 2008 року - за отримані від ТОВ "Карбон" матеріали НРС із сумою ПДВ 900грн., № 114 від 28 серпня 2008 року по придбанню у ТОВ "Карара" підвіконників із мрамору із сумою ПДВ 1407грн.13коп.);

- вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР у редакції Закону від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР із змінами і доповненнями, а саме: заниження позивачем у І-ІІ кварталах 2008 року податку на прибуток на 24 465 грн. внаслідок невключення до валового доходу різниці між вартістю відвантаженої неплатникам податку (на експорт) продукції за загальною фактурною вартістю товару та вартістю цієї продукції за звичайними цінами (загальною митною вартістю), що діяли на дату такого продажу;

- пункту 6.3 Інструкції про порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету України по геології і використанню надр від 30 грудня 1997 року N 207/472/51/157 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 1998 року за N 20/2460 (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: за IV квартал 2008 року занижено розмір збору за користування надрами на 23 976 грн.

За результатами перевірки складено акт № 265/01-13/23/32356128 від 27 серпня 2009 року та в послідуючому, ОСОБА_3 міжрайонною державною податковою інспекцією були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000362340/0, № 0000372340/0 та № 0000382340/0, які були оскаржені товариством в адміністративному порядку.

За наслідками перевірки, яка проводилася за скаргами ТОВ "Лабрадорит", 02 березня 2010 року ОСОБА_3 МПДІ прийняті остаточні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу сум податкових зобов'язань: № 0000362340/3 - по податку на додану вартість в розмірі 3 461 грн. (у тому числі: за основним платежем 2 307 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 154 грн.), № 0000372340/3 - по податку на прибуток підприємства в розмірі 36 698 грн. (у тому числі: за основним платежем 24 465 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 12 233 грн.) та № 0000382340/3 - по платі за спеціальне використання надр до Державного бюджету в розмірі 31 169 грн. (у тому числі: за основним платежем 23 976 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7 193 грн.).

Задовольняючи позов в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 02 березня 2010 року № 0000362340/3 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту за вересень 2008 року податкові накладні попередніх звітних періодів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Лабрадорит" до складу податкового кредиту за вересень 2008 року включено податкові накладні попередніх звітних періодів, а саме: № КН-000730 від 30 липня 2008 року - за отримані від ТОВ "Карбон" матеріали НРС із сумою ПДВ 900 грн., № 114 від 28 серпня 2008 року по придбанню у ТОВ "Карара" підвіконників із мрамору із сумою ПДВ 1407грн.13 коп., які фактично отриманні товариством у вересні 2008 року.

Вказані обставини підтверджуються реєстром отриманих податкових накладних, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість та формування податкового кредиту визначено статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (надалі Закон).

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З огляду на викладене, зазначена норма Закону не містить ніяких вказівок та обмежень по строкам отримання податкової накладної, і не обмежує строк дії права платників податків на формування податкового кредиту.

Законом України "Про податок на додану вартість", зокрема, підпунктами 7.4.2, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів, а тому доводи апеляційної скарги з приводу того, що суд не врахував зазначені норми закону, є безпідставними.

Також, обгрунтовано суд першої інстанції задовольнив вимоги та скасував податкове повідомлення-рішення від 02 березня 2010 року № 0000372340/3.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги з приводу того, що суд першої інстанції не врахував підпункту 7.4.1., 7.4.3. п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» при встановленні неправомірно донарахованого податку на прибуток та застосуванні фінансових санкції відповідно до податкового повідомлення-рішення від 02 березня 2010 року № 0000372340/3.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Приписами підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни передбачений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону, який має бути дотриманий.

За змістом вказаної норми, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

З огляду на викладене, визначення розміру звичайних цін шляхом визначення їх на рівні загальної митної вартості, Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачено.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

При розгляді справи в суді першої інстанції, представниками відповідача не надано доказів на підтвердження направлення ТОВ "Лабрадорит" запиту щодо обґрунтування рівня договірних цін на відвантажену на експорт продукцію та вчинення інших дій, спрямованих на встановлення рівня звичайних цін.

Таким чином, коли ОСОБА_3 МДПІ не здійснила всіх необхідних дій по доведенню неправомірного використання позивачем договірної ціни та не довела дану обставину, вона не мала права нараховувати податкове зобов'язання в інший спосіб, який не передбачено Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Також, є безпідставними, доводи апелянта з приводу того, що суд не врахував постанову суду про притягнення до адміністративної відповідальності директора ТОВ "Лабрадорит" за частиною 1 статті 163-1 КпАП України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5, яка є директором ТОВ "Лабрадорит", визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 163-1 КпАП України на підставі постанови Коростишівського районного суду від 14 жовтня 2009 року.

Вказана постанова суду не має преюдиційного значення для цієї адміністративної справи відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАС України і не є обов'язковою для адміністративного суду, оскільки ОСОБА_5 не є стороною у даній справі.

Судове рішення в частині відмови в задоволенні позову не оскаржується, а тому не є предметом розгляду в апеляційній інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування постанови суду відсутні.

Керуючись ст.ст.160,195,196,200,206,212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" с.Кам'яний Брід,Житомирська область, Коростишівький район,12500

3- відповідачу ОСОБА_3 міжрайонна державна податкова інспекція Житомирської області вул.Шевченка 1,м.Коростишів,Житомирська область,12505