Ухвала суду № 43884435, 28.04.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 р.Справа № 818/61/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015р. по справі № 818/61/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма"Семереньки" до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Охтирської ОДПІ № 00016972201 від 31.07.2014 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1241648,00 грн., із них 993318,00 грн. - за основним платежем та 248330,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Семереньки" до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області № 0001972201 від 31 липня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Семереньки" за платежем податку на додану вартість на суму 1241648 (один мільйон двісті сорок одна тисяча шістсот сорок вісім) грн. із них 993 318 грн. основний платіж і 248330 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, виклав свій погляд на обставини справи, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 р. без змін.

Сторони були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача надана заява про розгляд справи без їх участі.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 26 травня по 23 червня 2014 р. Охтирською проведена планова виїзна перевірка ТОВ "АФ "Семереньки" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 р. по 31 грудня 2013 р., за результатами якої складено 15.07.2014 р. акт № 232/18-11-22/33486731 ( т.1, а.с. 19-117), в якому зазначено про порушення платником податків вимог пп. 1.20.1, 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 39.1, п. 39.2 ст. 39, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198. пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку, що підлягає перерахуванню на спецрахунок по скороченій податковій декларації ПДВ на загальну суму 993318 грн.

31.07.2014 р. Охтирською ОДПІ на підставі вищезазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001972201 про збільшення ТОВ "АФ "Семереньки" суму грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 1241648,00 грн., із них за основним платежем - 993318,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 248330,00 грн. ( т.1, а.с.118).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач не довів правомірність прийнятого ним рішення, а позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься в п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими норма тивними актами.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 15.07.2014 р. акт № 232/18-11-22/33486731, підставами для висновку про заниження податку на додану вартість став висновок податкового органу про те, що позивачем було занижено базу оподаткування по продажу товарів пов'язаній особі за цінами меншими за звичайні.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 01 липня 2010р. між ТОВ Агрофірма «Семереньки» як продавцем та ТОВ «Українські аграрні інвестиції», як покупцем було укладено Договір поставки №26/К/07-10 на поставку кукурудзи.

Додатками до Договору поставки №26/К/07-10 від 01 липня 2010р. ТОВ Агрофірма «Семереньки» та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» домовилися про продаж кукурудзи, належної ТОВ Агрофірма «Семереньки» за ціною 1400,00грн./т без ПДВ.

У відповідності з умовами Договору поставки №26/К/07-10 від 01 липня 2010р. та додатками до нього ТОВ Агрофірма «Семереньки» була проведена реалізація кукурудзи на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції», про що були складені відповідні первинні документи, податкові накладні.

Реалізація кукурудзи на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» була відображена ТОВ Агрофірма «Семереньки» у податковій декларації з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди згідно положень Податкового кодексу України.

В Подальшому 31 березня 2012р. між ТОВ Агрофірма «Семереньки» та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» було досягнуто угоди шляхом укладення Додаткового договору до Договору поставки №26/К/07-10 від 01 липня 2010р. про зменшення ціни реалізації у зв'язку з чим були складені та подані Відповідачеві відповідні розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних за встановленою формою.

При цьому відхилення цін, за якими проводилася реалізація кукурудзи ТОВ Агрофірма «Семереньки» у 2012р. на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» є меншим, ніж 20 відсотків від цін, які склалися на території Тростянецького району Сумської області (за місцезнаходженням Позивача), про що свідчить лист Головного управління статистики у Сумській області від 17 липня 2014р. вих.№06.02-61-4114 (копія листа є в матеріалах справи) та розрахунок відхилення звичайної ціни від ціни реалізації кукурудзи ТОВ Агрофірма «Семереньки» на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» за період з 01 січня 2012р. по 31 серпня 2013р. (додаток 13 до адміністративного позову).

01 липня 2012р. між ТОВ Агрофірма «Семереньки» як продавцем та ТОВ «Українські аграрні інвестиції», як покупцем було укладено Договір поставки №26/2012-Я на поставку ячменя.

Згідно додатку №2 від 01 серпня 2012р. ТОВ Агрофірма «Семереньки» та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» домовилися про продаж ячменю, належного ТОВ Агрофірма «Семереньки» за ціною 1450,30грн./т без ПДВ.

У відповідності з умовами Договору поставки №26/2012-Я від 01 липня 2012р. та додатку №2 від 01 серпня 2012р. до нього була проведена реалізація ячменю на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції», про що були складені відповідні первинні документи, податкові накладні.

Реалізація ячменю на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» була відображена ТОВ Агрофірма «Семереньки» у податковій декларації з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди згідно положень Податкового кодексу України.

При цьому відхилення цін, за якими проводилася реалізація ячменю ТОВ Агрофірма «Семереньки» у 2012р. на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» є меншим, ніж 20 відсотків від цін, які склалися на території Тростянецького району Сумської області (за місцезнаходженням Позивача), про що свідчить лист Головного управління статистики у Сумській області від 17 липня 2014р. вих.№06.02-61-4114 (копія листа є в матеріалах справи) та розрахунок відхилення звичайної ціни від ціни реалізації ячменю ТОВ Агрофірма «Семереньки» на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» за період з 01 січня 2012р. по 31 серпня 2013р. (додаток 17 до адміністративного позову).

01 липня 2012р. між ТОВ Агрофірма «Семереньки» як продавцем та ТОВ «Українські аграрні інвестиції», як покупцем також було укладено Договір поставки №26/2012-ПШ на поставку пшениці.

Згідно додатків №4 від 01 липня 2013р. та №5 від 01 серпня 2013р. ТОВ Агрофірма «Семереньки» та ТОВ «Українські аграрні інвестиції» домовилися про ціну та обсяги продажу пшениці.

У відповідності з умовами Договору поставки №26/2012-ПШ від 01 липня 2012р., додатків №4 від 01 липня 2013р. та №5 від 01 серпня 2013р. до нього була проведена реалізція пшениці на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції», про що були складені відповідні первинні документи, податкові накладні.

Реалізація пшениці на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» була відображена ТОВ Агрофірма «Семереньки» у податковій декларації з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди згідно положень Податкового кодексу України.

При цьому відхилення цін, за якими проводилася реалізація пшениці ТОВ Агрофірма «Семереньки» у 2012р. на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» є меншим, ніж 20 відсотків від цін, які склалися на території Тростянецького району Сумської області (за місцезнаходженням Позивача), про що свідчить лист Головного управління статистики у Сумській області від 17 липня 2014р. вих.№06.02-61-4114 (копія листа є в матеріалах справи) та розрахунок відхилення звичайної ціни від ціни реалізації пшениці ТОВ Агрофірма «Семереньки» на користь ТОВ «Українські аграрні інвестиції» за період з 01 січня 2012р. по 31 серпня 2013р. (додаток 22 до адміністративного позову).

Пунктом 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України визначено, що ст.39 цього Кодексу, яка встановлює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності з 1 січня 2013 року, а відповідно до п.8 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", - тому визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін повинно здійснюватися за нормами цього Закону в загальному порядку.

Пп. 1.20.1. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Цей же підпункт визначає ринок товарів (робіт, послуг) як сферу обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Крім того, ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися; однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентич ними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до пп.1.20.2. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

З положень наведеної норми закону слідує, що за загальним правилом звичайною ціною товару є ціна договору, котрий був укладений між взаємно незалежними (як юридично, так і фактично) сторонами, за наявності у сторін добровільного наміру досягти згоди з істотних умов договору, за умови можливості реального виконання зобов'язань за договором без докладення сторонами значних додаткових зусиль (в тому числі і витрат).

Пп.1.20.3 -1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлені особливі правила визначення звичайної ціни для окремих видів продажу товарів, робіт і послуг.

В усіх інших випадках суб'єкт господарювання, встановлюючи договірну ціну, має враховувати рівень звичайних цін, визначений відповідно (але не виключно) до методу співставних цін, який міститься у пп.1.20.2 зазначеного Закону.

Для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) на підставі методу співставних цін використовується інформація про укладені підприємством на момент продажу такого товару договори з ідентичними або однорідними товарами у співставних умовах.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Визначення звичайної ціни, тобто обґрунтування відповідності застосовуваних підприємством цін рівню справедливої ринкової ціни, починається з визначення товару, його основних характеристик для співставлення.

Відповідно до пп.1.20.8. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Якщо ж не доведено зворотнє, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору.

При цьому, для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Разом з цим, необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. У зв'язку з цим будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Зазначені положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" кореспондують із приписами Податкового кодексу України, пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 якого визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Так, відповідно до п.39.1. ст.39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом (п.39.2 ст.39 ПК України).

У відповідності до п.39.11 ст.39 ПК України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

П.39.4. ст.39 Податкового кодексу України встановлено, що за методом порівня льної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівня льної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівняними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

За визначенням пп.14.1.80. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. При цьому під ідентичними розуміються товари, що мають однакові ознаки з оцінюваними товарами, у тому числі такі, як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна виробництва (походження); виробник.

Отже, для визначення звичайної ціни закладено основний принцип - порівняння у співставних умовах. При цьому порядок визначення звичайної ціни за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) регламентований п.39.4 ст.39 Податкового кодексу України, в межах якого та за передбаченими цим пунктом правилами податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки податковим органом для визначення звичайної ціни товару застосовано, передбачений п.39.2 ст.39 Податкового кодексу України метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу).

Колегія судів зазначає, що при проведенні порівняння цін, по яких фактично реалізувалися зернові культури ТОВ Агрофірма «Семереньки» не враховувалися такі обставини, як: кількість (обсяг) товарів; обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, як того вимагають положення пп.1.20.2. п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.39.4. ст.39 Податкового кодексу України, що свідчить про необ'єктивність висновків і як наслідок цього неправомірне проведення визначення сум податкового зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно листа Головного управління статистики у Сумській області № 06.02-61-4114 від 17.07.2014 р. (т. 1 а.с. 125-126) середні ціни реалізації кукурудзи сільськогосподарськими підприємствами Тростянецького району Сумської області за 2011 рік - 1196,1 грн. за 1000 кг, січень 2012 р. 1107,3 грн. за 1000 кг, січень-лютий 2012 р. 1117,8 грн. за 1000 кг, січень-березень 2012 р. 1108,7 грн. за 1000 кг. Середні ціни реалізації пшениці становили: січень-липень 2013 р. 1107,8 грн. за 1000 кг, січень-серпень 2013 р. 1150,8 грн., середні ціни реалізації ячменю в період січень-серпень 2013 р. становила 1450,3 грн. за 1000 кг., але не міститься інформації про рівень цін реалізації за кожен окремий місяць.

Разом з цим, колегія судів звертає увагу на те, що відповідачем не було надано статистичної інформації про ціни реалізації с/г продукції у певні місяці: по кукурудзі у лютому та березні 2012р., по ячменю у серпні 2013р., по пшениці у липні та серпні 2013р. та не було доведено можливість проведення визначення цін реалізації у дані місяці на підставі довідки органу статистики, використаної при проведенні перевірки та визначенні позивачу суми грошового зобов'язання.

Вищезазначене свідчить про недостовірність зазначених податковим органом цін реалізації у певні місяці перевіряємого періоду від фактичних цін, які склалися на ринку у такі місяці.

Також, колегія судів зазначає, що будь-яке застосування податковим органом "звичайних цін" є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на ринку.

Відповідно до п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни з посиланням на наявність достовірної інформації про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обгрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України, зокрема в мотивувальній частині Постанови Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства "Зап-Екоресурс" до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Податковим органом при складанні Акту перевірки та висновку в ньому щодо заниження податку на додану вартість по податковій декларації з ПДВ спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства не були враховані положення п.39.15 ст.39 Податкового кодексу України відповідно до якого лише у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

П.153.2 ст.153 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01 січня 2011р. в редакцій, чинній на момент здійснення таких господарських операцій, яка саме й визначає порядок оподаткування операцій в т.ч. між пов'язаними особами, щодо визначення податкового зобов'язання лише у разі їх відхилення від звичайних більш ніж на 20 відсотків.

Так, пп. 153.2.1. п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Згідно пп. 153.2.3. .153.2 ст.153 Податкового кодексу України положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Довідка Головного управління статистики у Сумській області від 16 червня 2014р. вих.№06.02-61-3505, на яку посилається Відповідач в Акті перевірки в обґрунтування рівня цін реалізації на сільськогосподарську продукцію не містить інформацію про класність сільськогосподарських культур (пшениці та ячменю), які має істотне значення для визначення рівня ціни сільськогосподарської ціни і як наслідок для визначення спів ставності умов її реалізації.

Відповідачем не надано ніяких доказів зазначення органами статистики у довідці інформації щодо реалізації с/г культури саме за співставним напрямком з певної кількості напрямків, які містяться у формі статистичної звітності №21-заг «Реалізація с/г продукції», на підставі якої і надана така довідка.

Так, відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 21 червня 2010р., №234 "Про затвердження форм державних статистичних спостережень у галузі сільського та рибного господарства", чинного на момент складення та подання статистичної звітності за 2012 - 2013рр., форма №21-заг містить наступні напрямки реалізації сільськогосподарської продукції: переробним підприємства; населенню в рахунок оплати праці; пайовикам в рахунок орендної плати за землю та майнових паїв (часток); на ринку, через власні магазини, ларки, палатки; за іншими напрямами.

Безпідставним є посилання Відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було враховано, що поряд з застосуванням методу порівняння неконтрольованої ціни (аналогів) продажу податковим органом було визначено звичайну ціну й за методом ціни перепродажу, оскільки: грошове зобов'язання з податку на додану вартість згідно Акту перевірки за методом ціни перепродажу не визначалося; п.39.5. ст.39 Податкового кодексу України встановлено, що згідно з методом ціни перепродажу застосовується договірна ціна товарів (робіт, послуг), визначена під час подальшого продажу таких товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі, за вирахуванням відповідної націнки та витрат, пов'язаних із збутом. Але питання націнки та понесених ТОВ «Українськгаграрні інвестиції» витрат, пов'язаних зі збутом в процесі проведення перевірки Відповідачем навіть не досліджувалося; у рішенні Головного управління Міндоходів у Сумській області від 14 жовтня 2014р. вих.№15509/10/18-28-10-03-04-187/238ск про результати розгляду первинної скарги та рішенні Державної фіскальної служби України від 16 грудня 2014р. вих. №8796/6/99-99- 10-01-25 (додатки 5 та 6 до адміністративного позову) зазначено: «Тобто, для визначення звичайної ціни Охтирською ОДПІ було застосовано метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналоги продажу)».

На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції робить висновок, що не може вважатися доведеним той факт, що ціна реалізації сільськогосподарської продукції, визначена в договорах на її реалізацію та за якими вона фактично реалізувалася не відповідає рівню звичайної ціни та порушує приписи податкового законодавства, а тому необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін, а відповідно і підстав для визнання ТОВ Агрофірма «Семереньки» порушником податкового законодавства та проведення визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій у відповідача не було.

В той же час вбачається з вищевказаного відхилення цін, за якими проводилася реалізація сільськогосподарських культур ТОВ Агрофірма «Семереньки» у 2012 - 2013рр. ТОВ «Українські аграрні інвестиції» є меншим, ніж 20 відсотків від цін, які склалися на території Тростянецького району Сумської області.

Тобто податковий орган встановив звичайну ціну товару за перевіряємий період помилково, а тому невірно визначив базу оподаткування податком на додану вартість а відповідно безпідставно визначив грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 826533,00грн. та застосував штрафні санкції.

Також, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 30 вересня 2009р. ТОВ «Українські аграрні інвестиції», як орендодавцем та ТОВ Агрофірма «Семереньки», як орендарем було укладено Договір №26/11 оренди рухомого майна строком до 31 грудня 2011р.

01 січня 2012р. між ТОВ «Українські аграрні інвестиції», як орендодавцем та ТОВ Агрофірма «Семереньки», як орендарем було укладено Договір №26/12-оренда оренди рухомого майна, у відповідності з умовами якого було передано ТОВ Агрофірма «Семереньки» у строкове платне користування транспортні засоби та сільськогосподарська техніка, яка використовується останнім в процесі здійснення господарської діяльності по вирощуванню сільськогосподарських культур.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту пп.14.1.36. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реаліза цією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статтею 179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч.І).

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

При цьому наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним лише через обставини, за які він не відповідає.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином орендна плата має сплачуватися згідно умов укладеного договору оренди за весь час перебування майна в оренді, незалежно від його фактичного використання в господарській діяльності.

П.1.1. ст.1 Податкового кодексу України встановлено, що саме Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів...

У відповідності до пп.14.1.181. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

П. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприєм ницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11. ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Тобто єдиною підставою для виключення сум ПДВ зі складу податкового кредиту визначена п. 198.6 ПКУ - у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999р. №996-Х1Ута Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24 травня 1995р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05 червня 1995р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, за змістом вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24 травня 1995р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) встановлено статтею 200 Податкового кодексу України, за приписами пунктів 200.1 - 200.4 якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З огляду на вищезазначені норми право на формування податкового кредиту з ПДВ, а також бюджетне відшкодування безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Колегія судів зазначає, що під час проведення перевірки ТОВ Агрофірма «Семереньки» були надані податковому органу належним чином оформлені первинні документи щодо перебування майна в оренді у Товариства та податкові накладні, на підставі яких і було сформовано податковий кредит по операціях з передачі ТОВ «Українські аграрні інвестиції» в оренду рухомого майна та документи щодо сплати такої орендної плати.

Сам факт використання Позивачем орендованого майна у ТОВ «Українські аграрні інвестиції» не заперечується і самим Відповідачем.

При цьому податковим органом в процесі проведення перевірки не врахована специфіка сільського господарства та сезонність виробництва, коли протягом року лише в певний період часу можуть використовуватися сільськогосподарські машини для проведення певного комплексу сільськогосподарських робіт.

Однак вказане не позбавляє ТОВ Агрофірма «Семереньки», як сільгоспвиробника права на податковий кредит із сум податку на додану вартість в орендній платі, оскільки метою оренди переліченої техніки є виключно використання її у виробництві сільськогосподарської продукції.

На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції робить висновок, що податковим органом зроблений помилковий висновок про завищення ТОВ Агрофірма «Семереньки» податкового кредиту в сумі 171439грн., в т.ч.: за березень 2011р. у сумі 9637грн., за грудень 2011р. у сумі 17208грн., за березень 2012р. у сумі 24995грн., за червень 2012р. у сумі 24259грн., за вересень 2012р. у сумі 1734грн., за грудень 2012р. у сумі 16904грн., за березень 2013р. у сумі 48469грн., за червень 2013р. у сумі 14067грн., за вересень 2013р. у сумі 1743грн., за грудень 2013р. у сумі 12423грн, а тому відсутні підстави для збільшення ТОВ Агрофірма «Семереньки» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 993 318,00грн. за основним платежем та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 248 330,00грн.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2015р. по справі № 818/61/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.