Ухвала суду № 43882907, 15.04.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2015 року

справа № П/811/3370/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мельника В.В.

суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Лащенка Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу

Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року у справі №П/811/3370/14

за позовом

Приватного підприємства «Підйомно-транспортне обладнання»

до

про

Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Підйомно-транспортне обладнання» (далі по тексту – позивач) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області (далі по тексту – відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 21.02.2014 р. №0000402200.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №П/811/3370/14.

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, зазначив, що не допускав порушень при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає чинному законодавству.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року у справі №П/811/3370/14 адміністративний позов задоволено. (суддя – Мирошниченко В.С.)

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що при визнанні договорів позивача з контрагентом нікчемними, податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Відповідач – Олександрійська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року у справі №П/811/3370/14 та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначив, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Міратон-Лідер», контрагента Приватного підприємства «Підйомно-транспортне обладнання», здійснювалась поза межами правового поля та була спрямована на надання податкових вигод третім особам, в точу числі і позивачу. У зв’язку з цим первинні документи, отримані позивачем від зазначеної юридичної особи, не мають юридичної сили та доказовості. Крім того, позивачем під час перевірки не надано документи, що підтверджують транспортування товару.

15 квітня 2014 року на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за вх.№17528/15 надійшло клопотання позивача про відкладення апеляційного розгляду справи у зв’язку з хворобою представника.

Винісши на розгляд зазначене клопотання, колегія суддів, з урахуванням належного повідомлення останнього про апеляційний розгляд справи, відсутності доказів наявності поважних підстав для його задоволення, прийшла до висновку про його необґрунтованість.

Позивач та відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому порядку, своїх представників для участі у її розгляді не направили.

За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників осіб, які беруть участь у справі.

У судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до матеріалів справи, посадовою особою податкового органу в період з 31 грудня 2013 року по 13 січня 2014 року проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Приватного підприємства «Підйомно-транспортне обладнання» з питання відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з ТОВ «Міратон-Лідер» за період з 01 березня 2013 року по 31 березня 2013 року, результати якої оформлено актом №13/22-10/-36686612 від 13 січня 2014 року.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що операції із здійснення постачання позивачу товару від ТОВ «Міратон-Лідер» не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів і не спричиняють реального настання правових наслідків. Вказані операції порушують ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Крім того, в обґрунтування своїх висновків, відповідач в акті перевірки посилається на акт від 16 серпня 2013 року №288/22-05/38432958 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міратон-Лідер» під час здійснення господарських відносин з контрагентами покупцями та постачальниками за березень та квітень 2013 року».

Висновками акту перевірки №13/22-10/-36686612 від 13 січня 2014 року встановлено порушення позивачем:

- ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «ПТО», і як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача»;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару, робіт/послуг з контрагентами, а саме, завищено податковий кредит всього в сумі 10834 грн., у тому числі за І квартал 2013 р. в сумі 10834 грн.

21 лютого 2014 року податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки по відношенню до позивача прийнято податкове повідомлення-рішення №0000402200 з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), яким збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем у розмірі 10834,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 2708,00 грн.

Досліджуючи обґрунтування висновків акту перевірки платника податків у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу на висновки акту від 16 серпня 2013 року №288/22-05/38432958 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міратон-Лідер під час здійснення господарських відносин з контрагентами покупцями та постачальниками за березень та квітень 2013 року», оскільки згідно пункту 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України №236 від 22 квітня 2011 року названий акт складається у разі, коли проведення зустрічної звірки в порядку, встановленому законодавством, є об’єктивно неможливим. Заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних та інших бухгалтерських документів суб'єкта господарювання, виходячи із зазначеного, не можуть вважатися діями по фактичному проведенню зустрічної звірки. Тому вищезазначені посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міратон-Лідер колегією суддів до уваги не приймаються.

Крім того, обставини, встановлені вказаним актом, є суб'єктивною думкою посадових осіб, що здійснювали відповідні дії по проведенню зустрічної звірки платника податків і не можуть слугувати беззаперечним доказом наявності чи відсутності певних господарських операцій. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Твердження, зазначені в акті, можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта. Дана правова позиція, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідає висновкам Верховного суду України, викладеним у постанові від 10 вересня 2013 року у справі № 21-237а13.

Також необхідно звернути увагу на те, що акт перевірки не містить зауважень щодо змісту конкретних первинних документів на предмет їх відповідності вимогам закону.

Крім того, в матеріалах справи відсутні копії судових рішень або вироків суду на підтвердження здійснення ТОВ «Міратон-Лідер» або позивачем фіктивної діяльності.

З огляду на наведене, колегія суддів виходить із необхідності безпосередньої оцінки відносин між контрагентами при дослідженні факту здійснення господарської операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до матеріалів справи між ТОВ «Міратон-Лідер» (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки товару від 05.03.2013р. №05-03/13.

На підтвердження отримання та оплати товару позивачем надано відповідні специфікації, рахунки-фактури, видаткові накладні, банківські виписки про оплату.

Судом встановлено, що податкові накладні за березень 2013 р. на загальну суму ПДВ 10833,86 грн., виписані позивачу ТОВ «Міратон-Лідер», відповідають вимогам податкового законодавства.

Згідно матеріалів справи у позивача наявне приміщення для ведення господарської діяльності та після здійснення технологічних операцій з отриманими запчастинами, вироблений товар в подальшому був реалізований позивачем третім особам у відповідності до укладених угод.

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладені обставини справи та зазначені правові норми, колегія суддів приходить до висновку про те, що здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Міратон-Лідер» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що були досліджені судом першої інстанції, та відповідність яких вимогам закону відповідачем не заперечується.

Враховуючи зазначене, доводи позивача щодо належного формування показників податкової звітності підтверджуються належними та допустимими доказами.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на ненадання позивачем для перевірки транспортної документації, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відсутність такої документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, матеріали справи містять копії товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування металевих виробів від ТОВ «Міратон-Лідер». Дана обставина не спростована обґрунтуванням апеляційної скарги, відповідач не вказує на недоліки вказаної транспортної документації.

Стосовно посилань податкового органу в акті перевірки на положення Цивільного кодексу України, які, на думку останнього, були порушені позивачем, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом, в той час коли норми Податкового кодексу України регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, тобто регулюють різні за своїм предметом відносини.

З огляду на встановлені судом обставини справи, вказані норми законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що під час судового розгляду відповідач не надав беззаперечних доказів щодо відсутності господарських операцій між позивачем та контрагентом. Висновок суду першої інстанції стосовно того, що твердження відповідача про безтоварність здійснених позивачем господарських операцій носить характер припущення є правомірним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

При цьому, суд вважає за потрібне зазначити про необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не доведено законність і обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 10 листопада 2014 року необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст. 160, ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року у справі №П/811/3370/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу – з дня складання рішення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено – 20 квітня 2015 року.

Головуючий: В.В. Мельник

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: Л.М. Нагорна