Постанова № 43881982, 27.04.2015, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року справа № 823/741/15

12 год. 00 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гараня С.М.,

при секретарі - Цаплі І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області (надалі - УПФУ в Золотоніському районі) про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за ІІІ квартал 2010 р. в сумі 854,46грн.

Обґрунтовуючи вимоги позивач зазначає, що відповідач має заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за ІІІ квартал 2010 р. в сумі 854,46грн., яка виникла за період здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 Оскільки, станом на час звернення УПФУ в Золотоніському районі з відповідним позовом до суду підприємницька діяльність ОСОБА_1 була припинена, а також з урахуванням положень п.п.97.4.3 п.97.4 ст.97 Податкового кодексу України, зобов'язання щодо сплати заборгованості має здійснюватись саме вказаною фізичною особою.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з'явились.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника УПФУ в Золотоніському районі.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, причини повторної неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин, суд вирішив провести розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних матеріалів справи.

Частиною 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідач - ОСОБА_1 була зареєстрована суб'єктом господарювання з 17.03.2010р., за ідентифікаційним номером НОМЕР_1 та припинила підприємницьку діяльність 21.07.2014р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.04.2015р. (а.с.22).

У відповідності до п.97.3 ст.97 Податкового кодексу України, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності), погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу здійснюється за рахунок майна зазначеної особи.

Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання (п.п.65.10.8 п.65.10 ст.65 Податкового кодексу України).

Особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, як визначено п.п.97.4.3 п.97.4 ст.97 Податкового кодексу України, є стосовно фізичної особи - підприємця або фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, - така фізична особа.

Таким чином, зобов'язання щодо сплати сум заборгованості має здійснюватись, в даному випадку, саме ОСОБА_1, оскільки діяльність ФОП ОСОБА_1 була припинена.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2010 р. УПФУ в Золотоніському районі було проведено перевірку щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2010 р., про що складено акт. Висновками зазначеного акта перевірки встановлено порушення відповідачем п.6 ст.20 Закону №1058-IV, а саме: відсутність сплати в повному обсязі страхових внесків за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2010р. на загальну суму 854,46грн. (а.с.10).

На підставі приписів ст. 106 Закону №1058-IV відповідачу було направлено вимогу про сплату боргу № Ф-191 від 16.11.2010 р. на суму 854,46грн. (а.с.6). зазначена вимога була повернута до управління з відміткою - «за зазначеною адресою не проживає» (а.с.6), що спонукало позивачса в подальшому звернутись з відповідним позовом до суду.

Частиною першою ст.67 Конституції України закріплено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно ч.1 ст.3 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997р. №400/97-ВР (надалі - Закон №400/97-ВР), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України в порядку визначеному законодавством України.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом №400/97-ВР, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV).

Норми Закону №1058-IV викладаються в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст.14 Закону №1058, страхувальниками є - фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно п.6 ч.2 ст. 17 вище зазначеного Закону страхувальник зобов'язаний - нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Підпунктом 4 п.8 Прикінцевих положень Закону №1058-IV зазначено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

У відповідності до п.6 ст.20 Закону №1058-IV передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески. Для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 ст.14 цього Закону, базовим звітним періодом є календарний місяць.

Частиною 12 ст.20 вищезазначеного Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно п.2 ч.8 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV суб'єкти підприємницької діяльності, які знаходяться на загальній системі оподаткування сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору (юридичних і фізичних осіб) Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», але не менше мінімального страхового внеску.

Визначення мінімального страхового внеску наведено у ст.1 Закону 1058-IV. У відповідності до вищевказаної статті мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).

Відповідно до ст.4 Закону № 400/97-ВР страхувальники повинні сплачувати внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 33,2% від фонду оплати праці підприємства.

Оскільки мінімальний розмір заробітної плати згідно Законів України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 року №1646-VI та «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року №2154-VI з 1 липня по 1 жовтня 2010 року становив 888грн., розмір мінімального страхового місячного внеску за цей період становив 294,82грн. (888грн. х 33,2%).

Таким чином, сума заборгованості відповідача зі сплати страхових внесків за вищевказаний період становить 854,46грн. (294,82грн. + 294,82грн. + 294,82грн. = 854,46грн.).

У відповідності до ч.15 Закону 1058-IV, строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Беручи до уваги те, що суму боргу до УПФУ в Золотоніському районі у розмірі 854,46грн. відповідач у встановлені законодавством строки не сплатила, а також оскільки матеріали справи не містять доказів погашення ОСОБА_1 зазначеної заборгованості, суд знаходить вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області (ідентифікаційний код - 21366610) заборгованість зі сплати страхових внесків за ІІІ квартал 2010 р. в сумі 854 (вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 46 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка підлягає поданню до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. У разі застосування судом частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя С.М. Гарань

постанова складена в повному обсязі 30.04.2015 р.