Постанова № 43880702, 21.04.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року м.Житомир справа № 806/1104/15

категорія 11.5

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шимоновича Р.М.,

за участі секретаря Коваля О.В.,

за участі представника позивача Беспризванного А.А.,

за участі представника відповідача Пилипенка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області про визнання протиправними та скасування постанов,

встановив:

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області звернулось до суду з позовом до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області, в якому просить:

1) визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області від 03.03.2015 ВП № 45466915 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1360,00 грн;

2) визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області від 03.03.2015 ВП № 45466915 про накладення штрафу в сумі 680,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 по справі № 806/2898/14 скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 29 травня 2014 року № 148 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області. Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, з 29 травня 2014 року. Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 різницю грошового забезпеченні за час вимушеного прогулу в період з 29 травня 2014 року по день поновлення на посаді. Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_3 управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області - не виконано, що у свою чергу, унеможливлює виконання постанови суду в частині нарахування та виплати ОСОБА_3 різниці грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 29 травня 2014 року по день поновлення на посаді. Наведені обставини, на переконання позивача, є поважними причинами невиконання судового рішення, які, при прийнятті оспорюваних постанов, не враховані відповідачем.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Встановлено, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області від 13.02.2015 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №806/2898/14 від 09.02.2015, виданого Житомирським окружним адміністративним судом, про зобов'язання управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 різницю грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 29 травня 2014 року по день поновлення на посаді (а.с. 13).

У постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зазначив про необхідність боржнику самостійно виконати рішення протягом семи днів з моменту винесення постанови.

У зв'язку з невиконанням рішення у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2015 для самостійного його виконання, постановою державного виконавця від 03.03.2015 стягнуто з боржника - управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області виконавчий збір у розмірі 1360,00 грн (а.с. 14).

03.03.2015 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області прийнято постанову, якою, за невиконання рішення суду та вимоги державного виконавця від 20.02.2015, накладено на боржника - управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області штраф у розмірі 680,00 грн (а.с. 15).

Не погодившись із зазначеними постановами державного виконавця, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним рішенням відповідача, суд виходить з наступного.

Щодо постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.03.2015.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Приписами частини 1 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 2 вказаної статті Закону, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно зі частиною 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, підставою для прийняття державним виконавцем постанови про стягнення з боржника виконавчого збору є невиконання останнім рішення суду у строк, встановлений для самостійного його виконання.

У ході судового розгляду справи сторонами не заперечувався факт невиконання рішення суду протягом семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2015.

Зважаючи на те, що рішення суду не виконано позивачем самостійно, суд вважає, що при прийнятті постанови про стягнення виконавчого збору 03.03.2015, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, встановлений Законом України "Про виконавче провадження", а тому підстав для скасування даної постанови суд не вбачає.

Щодо постанови про накладення штрафу від 03.03.2015.

Приписами статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено обов'язок державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, чинним законодавством на державного виконавця покладено обов'язок щодо вжиття передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також наділено повноваженнями стосовно накладення стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що держаним виконавцем було направлено до управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області вимогу виконати рішення суду у строк до 25.02.2015.

Відповідно до частини 1 статті 89 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Обґрунтовуючи поважність причин невиконання рішення суду, представник позивача у судовому засіданні наголошував на тому, що нарахувати та виплатити ОСОБА_3 різницю грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 29 травня 2014 року по день поновлення на посаді неможливо, так як рішення суду в частині поновлення останнього на посаді не виконано.

Однак, суд не приймає до уваги такі доводи представника позивача та зазначає наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

На переконання суду, приймаючи постанову про накладення штрафу, державний виконавець діяв у межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження", так як обов'язкова вимога не була виконана боржником.

Дійсно, так як рішення суду від 13.11.2014 в частині поновлення на посаді ОСОБА_3 не виконано, дані обставини ускладнюють виконання рішення в частині нарахування та виплати різниці грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 29 травня 2014 року по день поновлення на посаді.

Проте, отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2015 позивач не скористався своїм правом, гарантованим статтями 35, 36 Закону України "Про виконавче провадження", і не звернувся до державного виконавця із заявою про відкладення провадження виконавчих дій та/або до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду.

У відповідності до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність оспорюваних рішень.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та спростовані доказами, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 86, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

У задоволенні позовних вимог управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області - відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Р.М.Шимонович

Повний текст постанови виготовлено: 28 квітня 2015 р.