Постанова № 43880586, 29.04.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 р. Справа № 804/3467/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільков В.В. при секретаріМофі І.В., за участю: представника позивача: представника відповідача: Герман М.М., Донцова Є.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2015 року за № 0000352203,-

ВСТАНОВИВ:

Асоціація підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «р» від 14.02.2015 року №0000352203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 20 494,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5123,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами перевірки АП МТЗ "Комплект" відповідачем було складено акт перевірки № 3795/04-65-22-03/20225439 від 31.12.2014 року, згідно висновку якого було встановлено заниження позивачем податку на додану вартість у липні 2014 року в розмірі 20 494,00 грн. та неможливість підтвердження реальності здійснення господарських операцій. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.02.2015р. №0000352203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 20 494,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5123,50 грн. Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню, оскільки позивачем зі свого боку виконані всі вимоги щодо формування податкового кредиту за операціями із контрагентами: ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз», до податкової перевірки надавались усі первинні документи, дані бухгалтерського обліку. На підставі вищевикладених обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, надав суду письмові заперечення з таким обґрунтуванням. Перевіркою встановлено, що позивач у серпні 2014 року здійснював реалізацію не платниками ПДВ товарно-матеріальних цінностей, а саме: Жовтневий районний відділ освіти на загальну суму 72888,00 грн., в тому числі ПДВ 12148,00 грн. та Головне управління ДСНС України у Дніпропетровській області на загальну суму 50076,00 грн., в т.ч. ПДВ - 8346,00 грн. До перевірки позивачем не було надано платіжні доручення та оборотно-сальдову відомість, у зв'язку з чим на порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено завищення податкового кредиту, що призвело до заниження ПДВ АП МТЗ "Комплект" у липні 2014 року на суму 20494 грн.

Розглянувши матеріали справи та доводи позовної заяви, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно п.п.20.1.4 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно із п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності такої обставини - за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням, якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно п. 82.2 ст. 82 ПК України тривалість проведення позапланової виїзної перевірки, визначеної у статті 78 цього Кодексу (крім перевірок, що проводяться за наявності обставин, визначених у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, тривалість яких встановлена у статті 200 цього Кодексу), не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому - восьмому цього пункту, - 3 робочі дні, інших платників податків - 10 робочих днів. Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як на 5 робочих днів.

Згідно із п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Підпунктом 86.3 ст. 86 ПК України встановлено, що акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Згідно із п. 86.10 ст. 86 ПК України у акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

На підставі наказу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 17.12.2014 року №1113 головним державним ревізор-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту проведено документальну позапланову виїзну перевірку АП МТЗ "Комплект" щодо дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ «Інтермаркет Груп» за грудень 2013 року, ТОВ «Вінцедор Компані» за грудень 2013 року, ТОВ «Флавер Плюс», за лютий 2014 року, ТОВ «Омега Люкс» за серпень 2014 року, ТОВ «Крузо» за липень 2014 року та ТОВ «Некст Левел Солюшнз» за червень 2014 року.

Копію наказу про проведення перевірки та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки вручено 17.12.2014 року під розписку головному бухгалтеру Золотухіній Є.Ю.

Перевірку проведено з 18.12.2014 року по 24.12.2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 31.12.2014 року № 3795/04-65-22-03/20225439.

Позаплановою виїзною документальною перевіркою встановлено порушення:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у липні 2014 року у розмірі 20 494 грн.;

- п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим неможливо підтвердити реальність здійснених операцій.

Згідно з п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.02.2015 року №0000352203 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 20 494 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 5123,50 гривень.

Фактичною підставою для визначення позивавачеві податкових зобов'язань стали висновки відповідача про вчинення позивачем з ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз» правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки вказані правочини, на думку відповідача, є нікчемними.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦКУ.

Частиною 1 ст. 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦКУ правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки за від 31.12.2014 року № 3795/04-65-22-03/20225439 не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу АП МТЗ "Комплект" на порушення публічного порядку, не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину може ухвалюватись судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті за №128 від 11.07.2014 року про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду відносно посадових осіб позивача, який би свідчив про наявність умислу у діях посадових осіб позивача на порушення публічного порядку.

Окремо суд зазначає про таке. За змістом ст.215 ЦК України нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зокрема, ст.228 ЦК України (в редакції чинній з 01.01.2011р.) визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом ч.3 ст.228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом.

З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.

Фактів спрямованості правочину між позивачем та його контрагентом на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначеного правочину недійсним через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено.

Зазначаючи про неспрямованість правочинів позивача з контрагентами та підприємцями-покупцями на реальне настання правових наслідків, відповідачем не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом України та іншими законами і нормативними актами.

У той же час, як встановлено судовим розглядом та підтверджено матеріалами справи, орган податкової служби при складанні акту самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем, нікчемними.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» від 20.07.2010 року за № 1112/11/13-10 процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також у вищевказаному листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінуватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Вищевикладена позиція також сформульована у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі № 2а-9864/11/2670 (K/9991/50772/12).

Під час розгляду справи судом було встановлено, що АП МТЗ "Комплект" (покупець) та ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз» (продавці) було укладено ряд правочинів щодо купівлі побутових товарів.

Придбані у контрагентів-продавців товари були поставлені позивачем (продавець):

- Головному управлінню ДСНС України у Дніпропетровській області (покупець) за договорами купівлі-продажу №45 від 07.07.2014 року, №47 від 07.07.2014 року. Позивачем виписано видаткову та податкову накладну на гідробокси в асортименті, комплект установчий під гідробокс, умивальник, пісуар, унітаз, змішувач, мийка кухона, радіатори опалювальні Breeze;

- Жовтневому районному відділу освіти (покупець) за договорами №130 від 01.07.2014 року, №35 від 01.07.2014 року. Позивачем виписано акти виконаних робіт, накладну та податкову накладну на поточний ремонт вікон в приміщенні середньої школи № 130 (каб. 212), розташованого за адресою пр. Героїв, 38, м. Дніпропетровськ, поточний ремонт вікон в актовому залі середньої освітньої школи № 35 за адресою вул. Набережна Перемоги, 132, м. Дніпропетровськ.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними вищезазначених договорів, укладених між АП МТЗ "Комплект" та ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз». Крім того, докази щодо порушення кримінальних справ проти посадових осіб підприємств-контрагентів позивача або наявність таких, що набрали законної сили вироків суду в акті перевірки відсутні. Не надавались такі докази і під час судового розгляду справи.

Факт укладення таких договорів і їх виконання обома сторонами підтверджується фактичними обставинами по справі, зокрема, первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій на виконання умов договорів, зокрема:

1)копіями укладених договорів купівлі-продажу №45 від 07.07.2014 року, №47 від 07.07.2014 року, №130 від 01.07.2014 року, №35 від 01.07.2014 року;

2)копіями специфікацій до договорів;

3)видатковими накладними № 157 від 15.08.2014 року, №133 від 07.07.2014 року, №ВН-526 від 31.07.2014 року, №18 від 07.07.2014 року, №124 від 07.07.2014 року, №22 від 07.07.2014 року, №123 від 07.07.2014 року, №21 від 07.07.2014 року;

4)податковими накладними №203 від 20.08.2014 року, №18 від 07.07.2014 року, №204 від 20.08.2014 року, №22 від 07.07.2014 року, №202 від 20.08.2014 року, №21 від 07.07.2014 року, №192 від 11.08.2014 року, №189 від 07.08.2014 року, №191 від 11.08.2014 року;

5)копіями довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, рахунків-фактур.

Відповідно до ст. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У акті перевірки відсутні будь-які посилання на дефекти форми, змісту або походження первинних і розрахункових документів, які, в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, первинні документи АП МТЗ "Комплект" та ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз» відповідають вищепереліченим вимогам, містять необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї гтатті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, зазначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі ггзинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги зазначених законів і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеними контрагентами - ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз».

Крім того, неправомірна діяльність контрагентів, їх «фіктивні» відносини з іншими контрагентами, не впливають на результати діяльності АП МТЗ "Комплект" та ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз» і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведені обставини та зазначені норми законодавства, суд вважає, що позивачем у даній справі було правомірно сформовано податкове зобов'язання із врахуванням господарських операцій із ТОВ «Інтермаркет Груп», ТОВ «Вінцедор Компані», ТОВ «Флавер Плюс», ТОВ «Омега Люкс» ТОВ «Крузо» та ТОВ «Некст Левел Солюшнз».

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено позивачем задекларовану суму податку на додану вартість у липні 2014 року в розмірі 20 494,00 грн., суперечить встановленим по справі обставинам.

Розглядаючи спір по суті, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.02.2015р. за № 0000352203 прийняте не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню, податкове повідомлення-рішення від 14.02.2015р. за № 0000352203 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 94 КАС України відшкодуванню із Державного бюджету України на користь АП МТЗ "Комплект" підлягають здійснені ним і документально підтверджені судові витрати у розмірі 255 грн. 78 копійок.

Керуючись статтями 14, 70, 71, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2015 року за № 0000352203 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 14.02.2015 року за № 0000352203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 20 494,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5123,50 гривень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" здійснені ним і документально підтверджені судові витрати у розмірі 255 грн. 78 копійок.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 30 квітня 2015 року.

Суддя В.В Ільков