Рішення № 43878501, 24.04.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.04.2015 Справа № 920/234/15за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

м. Суми;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МС Девелопмент" в

особі Сумської філії "МС Девелопмент", м. Суми;

про стягнення 22 533 грн. 07 коп.

Суддя Джепа Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3;

від відповідача: Прокурило О.В.;

При секретарі судового засідання Куриленко О.В.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 21.04.2015 р. по 24.04.2015 р.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача 22533 грн. 07 коп., з яких: 20282 грн. 10 коп. основного боргу, відповідно до укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення № НОМЕР_2 від 17.09.2009 р.; 1629 грн. 96 коп. пені; 446 грн. 14 коп. інфляційних втрат, 174 грн. 57 коп. 3% річних; виселити ТОВ "МС Девелопмент" з нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м. Суми, АДРЕСА_1, загальною площею 75,3 кв.м; стягнути також 6000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та відшкодувати витрати зі сплати судового збору.

Представник позивача в дане судове засідання надав додаткові документи. Дані документи судом оглянуті та приєднані до матеріалів справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

17.07.2009 р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «МС Девелопмент» в особі директора Сумської філії Каневського І.А., який діяв на підставі довіреності № 1528 від 15.07.2009 р., був укладений договір оренди приміщення № НОМЕР_2, посвідчений приватним нотаріусом Каневець Л.О..

Пунктом 2.6 Договору передбачено, що термін дії цього договору складає 7 (Сім) років з моменту підписання Акту прийому-передачі приміщення.

Згідно предмету цього договору, орендодавець (позивач) передає в тимчасове оплатне володіння і користування, а орендар (відповідач) приймає по Акту прийому-передачі нежиле приміщення загальною площею 75,3 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 3.2.8 Договору передбачено, що орендар зобов'язується оплачувати орендну плату у встановлені договором терміни.

Відповідно до п. 4.1 Договору, орендна плата за використання приміщення складає в національній валюті України в місяць суму 14000 (чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп., що є базовою ставкою. Зміна (індексація) базової ставки відбувається щорічно з 1 січня шляхом збільшення попередньої базової ставки на індекс інфляції за попередній рік. Окрім цього, згідно п. 4.2 цього Договору, орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 10 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів в касу орендодавця.

Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що орендна плата з січня 2014 року становила 16 056 грн. 48 коп., і саме в такому розмірі її сплачував відповідач до 01.08.2014 року.

В позовній заяві позивач зазначає, що 01.08.2014 р. йому надійшов договір про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення № НОМЕР_2 від 17.07.2009 р., якій хоча ним й підписаний, однак не був нотаріально посвідчений, а тому фактично є неукладеним.

Відповідно до даного договору про внесення змін п. 4.1 Договору № НОМЕР_2 від 17.07.2009 р. було запропоновано змінити у наступній редакції: «Оренда плата за використання ОБ'ЄКТУ складає в національній валюті України в місяць суму 12000,00 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок, що включає ПДВ 20%, в разі, коли «ОРЕНДОДАВЕЦЬ» є платником ПДВ. В орендну плату включена плата за користування земельною ділянкою, на якій розташований ОБ'ЄКТ. Вартість комунального та експлуатаційного забезпечення ОБ'ЄКТУ (зокрема телефонного зв'язку, електропостачання, теплопостачання, водопостачання та водовідведення) не входить в розмір орендної плати та сплачується окремо у відповідності до п. 3.2.9 цього договору».

В обґрунтування своїх заперечень проти стягнення сум орендної плати в розмірі, визначеному умовами договору оренди від 17.07.2009 р., представник відповідача надав підписаний обома сторонами примірник вищезазначеного договору про внесення змін від 01.08.2014 р., рахунки про сплату орендної плати, які виставлялися позивачем, підписані сторонами акти здачі-прийняття виконаних послуг та акт звірки взаємних розрахунків за спірний період.

Проте, з матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що Договір від 01.08.2014 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 17.07.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Канівець Л.О. та зареєстрованого в реєстрі за № НОМЕР_2, в свою чергу, не посвідчений нотаріально, тобто не відповідає формі самого Договору оренди № НОМЕР_2 від 17.07.2009 р.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Відповідно до п. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ст. 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж три роки, підлягає державній реєстрації.

Згідно зі статтею 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Пунктом 2.6 договору оренди від 17.07.2009 р. передбачено, що термін дії цього договору складає 7 (Сім) років з моменту підписання Акту прийому-передачі приміщення.

Акт прийому-передачі приміщення за даним договором підписано сторонами 17.07.2009 р.

Таким чином, договір 01.08.2014 р. про внесення змін до договору оренди від 17.07.2009 р. відповідно до вищезазначених положень чинного цивільного законодавства підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, що сторонами здійснено не було.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, якій підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вчинений у простій письмовій формі та підписаний сторонами договір 01.08.2014 р. про внесення змін до договору оренди від 17.07.2009 р., на якій як на підставу своїх заперечень посилається відповідач, відповідно до вимог ст. 210 та ст. 640 Цивільного кодексу України, є неукладеним, тобто не породжує будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні правочину, що не відповідає вимогам закону.

При цьому, закон не встановлює наслідком відсутності державної реєстрації договору його недійсність. Відповідно, такий договір не може бути визнаний дійсним на підставі ч.2 ст. 220 Цивільного кодексу України.

Зазначене відповідає роз'ясненням, наданим у постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9 та постанові Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. № 11.

Таким чином, розмір орендної плати з 01.08.2014 р. і до 31.12.2014 р. становив 16056,48 грн. на місяць, як і на 01.01.2014 р., тому загальна сума орендної плати на місяць за період з серпня по грудень 2014 р. включно дорівнює 80 282,40 грн.

Позивач в обґрунтування своєї позиції по справі зазначає, що відповідач за період з серпня по грудень 2014 р. сплатив орендну плату на загальну суму 60000 грн., у зв'язку з чим розмір недоплати за вказаний період складає 20 282 грн. 40 коп.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виставляв відповідачу рахунки за оренду нежитлового приміщення, сторони підписували акти здачі-прийняття виконаних робіт, проте судом зазначене судом не покладається в основу висновків по суті справи, враховуючи, що такий розмір орендної плати та порядок її внесення не встановлений розділом 4 договору оренди від 17.07.2009 р., а договір про внесення змін до нього від 01.08.2014 р., є неукладеним, й, відповідно, не породжує відповідних правових наслідків для сторін.

Щодо підписання позивачем акту звіряння взаємних розрахунків, то зазначений документ не приймається судом до уваги, оскільки акт звірки є тільки документом, по якому звіряється бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, зокрема, договором.

Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, а ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов'язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов'язання.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу, не подано й обґрунтованих заперечень проти вимог позивача, тому суд позовні вимоги по стягненню 20 282 грн. 40 коп. заборгованості по орендній платі, вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено своєчасного внесення орендної плати в передбаченому договором розмірі.

Згідно пункту 5.1 Договору передбачено, що у разі порушення орендарем термінов оплати орендної плати він сплачує орендовавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Тому, позивачем заявлені вимоги по стягненню пені в розмірі 1 629 грн. 96 коп. за період з 11.08.2014 р. по 12.11.2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд вважає за необхідне застосувати у даному випадку приписи ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України про те, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стосовно стягнення 1 629 грн. 96 коп. пені є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по вищевказаному договору позивач просить стягнути з відповідача 446 грн. 14 коп. інфляційних втрат та 174 грн. 57 коп. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стосовно стягнення інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Щодо вимоги позивача про виселення відповідача з нежитлового приміщення, суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Пунктом 6.2 Договору оренди від 17.07.2009 р. передбачено, що розірвання і зміна цього договору в односторонному порядку не допускається, окрім випадків, прямо передбачених Цивільним кодексом України. Орендар має право відмовитись від договору, попередивши Орендаря у письмовій формі за 60 (Шістдесят) днів до розірвання договору.

Орендарем згідно змісту зазначеного договору є відповідач - ТОВ "МС Девелопмент", а не його Сумська філія.

В обґрунтування зазначеної вимоги щодо виселення відповідача з орендованого приміщення позивач посилається на той факт, що відповідач листом від 10.11.2014 р. за № 90 попередив про розірвання договору.

Судом встановлено, що зазначений лист підписаний директором Сумської філії ТОВ "МС Девелопмент" Каневським І.А. та на даному листі є відбиток печатки Сумської філії ТОВ "МС Девелопмент".

Відповідно до ст. 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Як зазначив представник відповідача в судовому засіданні, ТОВ "МС Девелопмент" не уповноважувало у будь-якій спосіб, зокрема, шляхом видачі відповідного доручення, директора Сумської філії Каневського І.А. на відмову від договору оренди від 17.07.2009 р. в порядку, визначеному в п. 6.2 договору, й даний лист можна вважати лише його пропозицією про розірвання, яка могла бути розглянута позивачем відповідно до вимог ст. 188 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, з наданої представниками позивача довіреності № 1528 від 15.07.2009 р., виданої ТОВ "МС Девелопмент" директору Каневському І.А., не вбачається, що директор Сумської філії ТОВ "МС Девелопмент" має повноваження щодо відмови від договору оренди нежитлового приміщення від 17.07.2009 р., укладеного позивачем з ТОВ "МС Девелопмент".

Не вбачається судом надання таких повноважень директору Сумської філії ТОВ "МС Девелопмент" з боку ТОВ "МС Девелопмент" також й зі змісту наявних в матеріалах справи копіях Статуту ТОВ "МС Девелопмент" та Положенні про його Сумську філію.

Враховуючи викладене, судом не встановлено факту відмови орендаря - ТОВ "МС Девелопмент" від договору оренди від 17.07.2009 р. в порядку, визначеному п. 6.2. цього договору, на що в обґрунтування вимоги про підписання акту приймання-передачі приміщення та його звільнення відповідачем посилається ФОП ОСОБА_1, а тому підстави для її задоволення у суду відсутні.

Позивач в позові також просить суд відшкодувати його витрати з оплати послуг адвоката в розмірі 6 000 грн. 00 коп.

Згідно зі ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.2015 р. між позивачем та адвокатським об'єднанням «АЛЬТЕРА» в особі голови Марченка Ігоря Васильовича було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого Марченко І.В. та ОСОБА_3 надають правову допомогу.

Згідно з п. 3.1. Договору, за виконання доручення «Замовник» зобов'язаний здійснювати сплату «Виконавцю», розмір визначається за погодженням сторін у сумі 6 000 грн. 00 коп.

Факт сплати позивачем 6 000 грн. 00 коп. за правову допомогу підтверджується матеріалами справи, зокрема квитанцією № 12 від 31.03.2015 р. Позивачем надано суду копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 7 від 19.01.1995 р.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відшкодувати суму витрат позивача на послуги адвоката в розмірі 6 000 грн. 00 коп.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1827 грн. (за задоволену судом вимогу майнового характеру).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 220, 246, 526, 546, 611, 625, 640, 654, 793, 794 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216, 230, 232, 285, 286 Господарського кодексу України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МС Девелопмент" в особі Сумської філії "МС Девелопмент" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Сєрова, 4, код 35861700) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (40000, АДРЕСА_2 код НОМЕР_1) 20 282 грн. 40 коп. основного боргу, 1 629 грн. 96 коп. пені, 446 грн. 14 коп. інфляційних втрат, 174 грн. 57 коп. 3% річних, 6 000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, 1 827 грн. 00 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.04.2015 р.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА