Рішення № 43878264, 23.04.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2015 р. Справа№ 914/440/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ)

до відповідача: Комунального підприємства «Моршинтеплоенерго» (м. Моршин, Львівська обл.)

про: стягнення 73504,65 грн. - пені, 148969,92 - інфляційних втрат, 35075,09 грн. - 3 % річних

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі: В.С. Пшеничній

Представники:

від позивача: Козак Н.В. - довіреність № 14-174 від 24.06.2014 року.

Вонзюк Є.Д. - довіреність № 14-167 від 11.06.2014 року.

від відповідача: Макота М.І. - розпорядження № 122 від 18.11.2005 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ) до Комунального підприємства «Моршинтеплоенерго» (м. Моршин, Львівська обл.) про стягнення 73504,65 грн. - пені, 148969,92 - інфляційних втрат, 35075,09 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.02.2015 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 17.02.2015 року. Ухвалою суду від 17.02.2015 року розгляд справи відкладено до 24.02.2015 року, у зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 24.02.2015 року розгляд справи відкладено до 03.03.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 03.03.2015 року розгляд справи відкладено до 17.03.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 17.03.2015 року розгляд справи відкладено до 08.04.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 08.04.2015 року розгляд справи відкладено до 15.04.2015 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 15.04.2015 року розгляд справи відкладено до 20.04.2015 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 20.04.2015 року в судовому засіданні оголошено перерву до 23.04.2015 року.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 12.02.2015 року, про відкладення від 17.02.2015 року, від 24.02.2015 року, від 03.03.2015 року, від 17.03.2015 року, від 08.04.2015 року, від 15.04.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

08.04.2015 року за вх. № 14808/15 позивач подав пояснення по справі.

15.04.2015 року за вх. № 1558/15 позивач подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.

20.04.2015 року за вх. № 16037/15 позивач подав пояснення по справі.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 12.02.2015 року, про відкладення від 17.02.2015 року, від 24.02.2015 року, від 03.03.2015 року, від 17.03.2015 року, від 08.04.2015 року, від 15.04.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

20.02.2015 року за вх.№ 7214/15 відповідач подав відзив на позовну заяву.

20.02.2015 року за вх.№ 7217/15 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

27.02.2015 року за вх. № 8316/15 відповідач подав витяг з ЄДРПОУ.

27.02.2015 року за вх. № 8317/15 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

13.03.2015 року за вх. № 10588/15 відповідач подав клопотання про перенесення розгляду справи.

20.03.2015 року за вх. № 11753/15 відповідач подав клопотання по справі.

20.03.2015 року за вх. № 1196/15 відповідач подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.

03.04.2015 року за вх. № 14001/15 відповідач подав додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву.

20.04.2015 року в судовому засіданні відповідач подав додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 23.04.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 28 грудня 2012 року між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - позивач) та КП "Моршинтеплоенерго" (надалі - відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 13/3747-ТЕ-21 (надалі - Договір).

Позивач зазначає, що згідно з Договором, він передав у власність відповідачу протягом січня - грудня 2013 року природний газ у обсязі 767,107 тис. м3 на загальну суму 1004296,44 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31 січня 2013 року (за січень 2013 року), від 28 лютого 2013 року (за лютий 2013 року), від 31 березня 2013 року (за березень 2013 року), від 30 квітня 2013 року (за квітень 2013 року), від 24 січня 2014 року (за жовтень 2013 року), від 24 січня 2014 року (за листопад 2013 року) та від 24 січня 2014 року (за грудень 2013 року).

Позивач наголошує, що відповідно до п. 6.1. Договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач звертає увагу на те, що відповідач свої зобов'язання за Договором виконав, проте допустив порушення встановленого Договором строку виконання.

Позивач зазначає, що, згідно з ст. ст. 258, 549-551 Цивільного кодексу України та п. 7.2. Договору, у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У відповідності до зазначених норм чинного законодавства та п. 7.2. Договору, за порушення строків виконання грошових зобов'язань по Договору, позивачем було здійснено нарахування пені, сума якої, станом на дату остаточного розрахунку, становить 73504,65 грн.

Позивач зазначає, що, згідно з пунктом 7.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

На думку позивача, оскільки відповідачем умови Договору щодо оплати отриманого природного газу своєчасно не виконані, останній зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. 3 % річних від несвоєчасно сплаченої заборгованості за період прострочення, станом на дату остаточного розрахунку, складають 35075,09 грн. Сума, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів, станом на дату остаточного розрахунку, становить 148969,92 грн.

Загальна сума, на думку позивача, що підлягає стягненню з відповідача, становить 257549 (двісті п'ятдесят сім тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн. 66 коп.

Позивач зазначає, що для повного та об'єктивного розгляду справи слід розрізняти правовідносини між позивачем та відповідачем на часові рамки - до моменту виконання умов Договору про організацію взаєморозрахунків, та після виконання умов зазначеного Договору, оскільки у цьому Договорі зазначається про те, що Сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Позивач звертає увагу на те, що предметом Договору про організацію взаєморозрахунків є сума основного боргу, тоді як предметом позову є пеня, три відсотки річних та інфляційні за порушення відповідачем договірних зобов'язань (по Договору купівлі-продажу природного газу № 13/3747-ТЕ-21) щодо строків оплати природного газу, спожитого у 2013 році.

Позивач наголошує, що відповідно до Договору про організацію взаєморозрахунків, Договір є дійсним лише у разі проведення відповідного фінансування.

Позивач зазначає, що відповідач виконав свої зобов'язання за Договором про організацію взаєморозрахунків, сплативши суму основного боргу. Відтак у позивача відсутні підстави для нарахування 3% річних та збитків внаслідок інфляції після виконання сторонами Договору про організацію взаєморозрахунків.

У відповідності до ст. 179 Господарського кодексу України, Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Позивач зазначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Позивач наголошує, що Договір купівлі-продажу природного газу № 13/3747-ТЕ-21 від 28 грудня 2012 року укладений між позивачем та відповідачем на основі Типового договору на купівлю-продаж природного газу, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 5 липня 2012 № 849. Зазначеним Типовим договором визначений як порядок розрахунків покупця за поставлений природний газ, так і відповідальність за невиконання/неналежне виконання умов договору щодо своєчасності розрахунків за природний газ. Отже, позивач і відповідач не вправі відступати від змісту Типового договору та змінювати порядок розрахунків за природний газ.

Позивач зазначає, що пунктом 10.3. Договору купівлі-продажу природного газу № 13/3747-ТЕ-21 встановлено, що усі зміни і доповнення до цього Договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадку, зазначеного у пункті 10.4. цього Договору.

За твердженням позивача, умови Договору купівлі-продажу природного газу № 13/3747-ТЕ-21 від 28 грудня 2012 року є чинними та підлягають виконанню відповідачем у повному обсязі. Як зазначається у ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На переконання позивача, Договором про організацію взаєморозрахунків його сторони (тобто не лише позивач та відповідач, а й інші сторони) лише погодили джерело надходження коштів для погашення взаємної заборгованості, в тому числі і заборгованості відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 13/3747-ТЕ-21.

На думку позивача, факт погодження сторонами у Договорі про взаєморозрахунки обов'язку не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору не свідчить про припинення або зміну первісного зобов'язання щодо оплати за газ, отриманий відповідачем за Договором купівлі-продажу природного газу.

Позивач зазначає, що позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 9 вересня 2014 року по справі № 5011-35/1272-2012-42/527-2012, свідчить про те, що, згідно з ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Крім того, на думку позивача, очевидно, що під словами "відповідно до договору" у Договорі про взаєморозрахунки мається на увазі саме Договір про організацію взаєморозрахунків, а не Договір купівлі-продажу природного газу № 13/3747-ТЕ-21.

Також, згідно з Договором про організацію взаєморозрахунків, договір є дійсним лише у разі проведення відповідного фінансування.

Згідно з ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, за твердженням позивача, Договір про організацію взаєморозрахунків став дійсним лише в момент надання від Державної казначейської служби України (яка взагалі не є стороною зазначеного договору) відповідного фінансування, коли і відбулися взаєморозрахунки. Таким чином, до надання відповідного фінансування Договір про організацію взаєморозрахунків не був дійсним та не міг створювати будь-яких юридичних наслідків, в тому числі будь-яким чином впливати на порядок розрахунків за спожитий відповідачем, згідно Договору № 13/3747-ТЕ-21, природний газ. Водночас, як вже зазначено вище, сума позовних вимог розрахована позивачем на дату остаточного розрахунку, тобто поза межами дії і дійсності Договору про організацію взаєморозрахунків. Розрахунок суми позовних вимог здійснений станом на дату остаточного розрахунку, тобто до виконання відповідачем умов договору про організацію взаєморозрахунків, отже позивач вважає, що заявлені у суді позовні вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних є цілком законними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивач зазначає, що згідно з п. 7.2. Договору, у разі невиконання відповідачем пункту 6.1. цього Договору, відповідач у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.

В ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України зазначається те, що право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

При прийнятті рішення про стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному розмірі, а також при вирішенні інших питань в ході прийняття рішення, позивач просить врахувати те, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», 100% акцій якої належить державі, є суб'єктом господарювання державного сектору економіки, який забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом, має стратегічне значення для енергетичної безпеки та економіки держави.

Позивач для безперервного постачання газу споживачам, повинен постійно проводити розрахунки за отриманий газ з іноземними постачальниками природного газу в іноземній валюті, що нерозривно пов'язано зі своєчасною оплатою вартості газу вітчизняними споживачами на користь позивача. Несплата боргів перед іноземними постачальниками газу може потягнути за собою взагалі зупинення постачання природного газу на територію України, що сталося 1 січня 2006 року, відбулось 1 січня 2009 року та 16 червня 2014 року.

Також позивач зазначає, що, у відповідності до звіту про фінансові результати за 9 місяців 2014 року, за невиконання зобов'язань контрагентами, в даному випадку таких, як підприємство відповідача, чистий збиток Компанії складає понад 62 мільярди гривень.

Позивач звертає увагу на необхідність дотримання імперативної вимоги, встановленої ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а саме обов'язку суду дослідити не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Тобто суд повинен був прийняти до уваги негативні наслідки спричинені Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» від прострочення виконання зобов'язання Відповідачем.

Спеціальним законом, що регулює відносини між позивачем та відповідачем, є Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 8 липня 2010 року.

Пунктом 5 ст. 10 Закону встановлено, що реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Відповідно до п. 1 ст. 1 даного Закону, гарантований постачальник - визначене у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, газопостачальне підприємство, яке не має права відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» від 25.07.2012 р. № 705, гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є НАК "Нафтогаз України".

Як закупівля, так і постачання природного газу споживачам ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відбувається за цінами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Позивач жодним чином не має можливості змінити встановлені тарифи.

Позивач є гарантованим постачальником та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів. Водночас, у свою чергу несе обов'язок щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами за договорами. Несвоєчасність розрахунків за поставлений природний газ споживачів, як наслідок - нестача коштів, тягне за собою заборгованість перед газодобувними підприємствами відповідно до договорів, які передбачають жорсткі санкції за прострочення оплат.

Позивач наголошує, що виходячи за наведено вище, при винесенні рішення по справі необхідно врахувати особливі обставини щодо діяльності позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що в позовній заяві вказано, що відповідач розрахувався за спожитий природний газ в повному обсязі, проте з порушенням строків розрахунків за природний газ. позивачу відомо, що причини порушення строків розрахунків виникли не з вини відповідача, а з інших причин, зокрема:

згідно Закону України «Про Національну комісію регулювання комунальних послуг України» від 09.07.2010 року, тарифи для теплопостачальних організацій, затверджує Національна комісія регулювання комунальних послуг України.

згідно Закону України № 1875-ІУ від 24.06.2004 р. «Про житлово-комунальні послуги» (ст. 31 п. 7), Центральні органи виконавчої влади несуть відповідальність за наслідки встановлення або регулювання цін /тарифів, що змінюються ними відповідно до їх повноважень.

Відповідач зазначає, що у п. 8 даного Закону передбачено, що, у разі зміни цін/тарифів на послуги/товари центральними органами виконавчої влади, які призвели до непередбачених витрат виконавців/ виробників, центральні органи виконавчої влади зобов'язані відшкодувати в повному обсязі збитки, зумовлені такими змінами, протягом поточного фінансового року та до затвердження нового бюджету.

Даний борг утворився за рахунок Держави у вигляді різниці в тарифах, тому саме Держава має відшкодовувати штрафні санкції, так як підприємство завдяки Державі працює збитково і не має коштів на відшкодування штрафних санкцій. Саме цю обставину можна віднести до розділу «Обставини непереборної сили» Договору № 13/374-ТЕ-21 «Про закупівлю природного газу за державні кошти» від 28.12.2012 року, згідно якої сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили... Як доказ того, що заборгованість виникла не з вини відповідача, надано копію Договору № 138/30 від 13.02.2014 р., з якого видно, що Держава компенсувала заборгованість за газ.

Розглядаючи питання щодо стягнення з КП «Моршинтеплоенерго» на користь позивача пені, відповідач просить врахувати, що Комунальне підприємство «Моршинтеплоенерго» є основним постачальником теплової енергії у м. Моршині. Підприємство надає послуги по опаленню житла в основному малозабезпеченим верствам населення, так як забезпечені верстви населення перейшли на автономне опалення житла. Послуги відповідача, порівняно з автономним опаленням, набагато дорожчі, процес оформлення пільг і субсидій - недосконалий, тому, багато мешканців неспроможні вчасно розрахуватись повністю за надані послуги. Крім цього, підприємство опалює школи, дитсадки, медичні заклади, навчальні заклади.

Відповідач зазначає, що з несплатою основним споживачем-населенням грошових коштів за надані послуги, а також, у зв'язку з тим, що на протязі десяти років підприємству затверджуються збиткові тарифи, підприємство опинилося у важкому фінансово-економічному становищі. Так, згідно з балансом, станом на 01.01.2015 р., поточна дебіторська заборгованість становить на кінець звітного періоду 2 398,8 тис. грн., кредиторська заборгованість становить 4 348,3 тис.грн. При примусовому стягненні заборгованості з населення підприємство не має права стягнути штрафні санкції : пеню, інфляційні, 3-% річних.

Відповідач звертає увагу на те, що на момент укладання угоди з НАК «Нафтогаз України» дана державна організація являлась монополістом для теплопостачальних підприємств і зобов'язана як монополіст дотримуватись чинного Законодавства України, а саме дотримуватись зразка примірного договору про постачання природного газу за нерегульованим тарифом підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який затверджений Постановою КМ України за № 1087 від 07.10.2009 року. Аргумент, що відповідач підписав договір з НАК «Нафтогаз України» про закупівлю природного газу за державні кошти, згідно з умовами п. 9.3. Договору, відповідач пояснює тим, що у нього був вибір залишити населення м. Моршин, шкільні установи, медичні заклади та дитсадки без тепла або підписати кабальний договір, інших варіантів не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, за рішенням суду розмір неустойки може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідач вважає, що навів достатні докази, які мають істотне значення при прийнятті рішення суду.

При прийняті рішення, відповідач просить суд врахувати важкий фінансовий стан підприємства, а також те, що стягнення з КП «Моршинтеплоенерго» нарахованої пені у повному обсязі може призвести до банкрутства підприємства, внаслідок чого малозабезпечені верстви населення, школи, дитсадки, медичні заклади, навчальні заклади можуть залишитись без тепла, що є недопустимим у цивілізованій Державі.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. 36, 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, ст.ст. 11-16, 613, 617 ЦК України, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Відповідач наголошує на те, що на час розгляду справи по суті відповідач в повній мірі розрахувався за отриманий природний газ. Розрахунок здійснювався в повній мірі коштами Держави. Про це свідчать Протоколи територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу області № 05-ТЕ/09 від 29.09.2014 р. та № 5/11 від 10.02.2014 р. (копії додаються). На основі протоколів було укладено 4-ох сторонні договора № 138/30 від 13.02.204 р. , № 250 від 13.02.2014 р. та № 473/30 від 30.09.2014 р. (копії договорів додаються), згідно яких Держава відшкодувала позивачу кошти за газ в повній мірі.

Відповідач звертає увагу на те, що невчасна сплата за отриманий газ спричинена тим, що платежі проводяться по мірі наявності та надходження державних коштів і ніяким чином не залежала від волі чи бажання відповідача.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції, зокрема, у вигляді пені, за порушення грошових зобов"язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання.

Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 28 грудня 2012 року між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - позивач) та КП "Моршинтеплоенерго" (надалі - відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3747-ТЕ-21 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природній газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов"язується прийняти та оплатити природний газ на умовах цього Договору.

Згідно з Договором, позивач передав у власність відповідачу протягом січня -грудня 2013 року природний газ у обсязі 767,107 тис. м3 на загальну суму 1004296,44 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31 січня 2013 року (за січень 2013 року), від 28 лютого 2013 року (за лютий 2013 року), від 31 березня 2013 року (за березень 2013 року), від 30 квітня 2013 року (за квітень 2013 року), від 24 січня 2014 року (за жовтень 2013 року), від 24 січня 2014 року (за листопад 2013 року) та від 24 січня 2014 року (за грудень 2013 року).

Відповідно до п. 1.2 Договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Відповідно до п. 3.1 Договору, продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу (на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця).

Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ, покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

Згідно п. 5.1 Договору, ціна (граничний рівень цін) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

Згідно п. 5.2 Договору, ціна за 1000 куб.м. газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1 309 (одна тисяча триста дев'ять) грн. 20 коп.

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов"язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.

Відповідно до п. 7.2 Договору, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього Договору, він у безспірному порядку зобов"язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3 Договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 ( п'ять) років.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 Договору).

У відповідності до зазначених норм чинного законодавства та п. 7.2. Договору, за порушення строків виконання грошових зобов'язань по Договору, позивачем було здійснено нарахування пені, сума якої, станом на дату остаточного розрахунку, становить 73504,65 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між сторонами у даній справі, внаслідок прострочення відповідачем строків оплати за поставлений позивачем за Договором № 13/3747-ТЕ-21 від 28 грудня 2012 року купівлі-продажу природного газу Комунальному підприємству "Моршинтеплоенерго" природний газ виключно для виробництва теплової енергії для потреб населення, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками, на суму 1004296,44 грн.

Відносини, що виникають у зв"язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об"єктах у сфері теплопостачання суб"єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, врегульовані Законом України "Про теплопостачання".

Статтею 8 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Стаття 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, згідно з якою тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб"єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб"єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

На виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Кабінетом міністрів України була прийнята постанова від 29.01.2014 р. № 30, якою затверджено порядок та умови надання у 2014 році субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв"язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. (надалі по тесту - Постанова № 30).

Пунктом 4 Постанови № 30 визначено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості.

13.02.2014 року, у відповідності до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і порядку та умов надання у 2014 році субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв"язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року № 30, між Територіальним органом Казначейства в Львівській області (надалі - сторона перша), Департаментом фінансів Львівської облдержадміністрації (надалі - сторона друга), Фінансовим управлінням Моршинської міської ради (надалі - сторона третя), відповідачем (надалі - сторона четверта) та позивачем підписано п'ятисторонній договір № 138/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 24 ст. 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік") з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв"язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (надалі по тексту - Договір № 138/30).

Згідно п. 4 Договору про організацію взаєморозрахунків № 138/30, сторона перша перераховує на рахунок сторони другої кошти у сумі 144038,40 гривень для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню.

Пунктом 5 Договору про організацію взаєморозрахунків № 138/30 визначено, що сторона друга перераховує на рахунок сторони третьої кошти у сумі 144038,40 гривень для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню.

Сторона третя перераховує на рахунок сторони четвертої кошти у сумі 144038,40 гривень для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню (пункт 6).

Згідно п. 7 Договору № 138/30, сторона четверта перераховує на рахунок сторони останньої кошти у сумі 144038,40 гривень, у тому числі податок на додану вартість 24006,40 гривень, для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з Договором від 28 грудня 2012 року № 13/3747-ТЕ-21.

За змістом підпункту 2 пункту 10 Договору про організацію взаєморозрахунків № 138/30, сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Відповідно до п. 15 Договору про організацію взаєморозрахунків № 138/30, сторони обумовили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Згідно пунктів 13 та 14 Договору про організацію взаєморозрахунків № 138/30, Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Договір є дійсним у разі проведення відповідного фінансування.

Відповідно до умов Договору № 138/30, 02 квітня 2014 року відповідачем сплачено на рахунок позивача суму коштів у розмірі 144038,40 гривень. В призначенні платежу зазначено: погашення заборгованості за спожитий природній газ за 2013 рік згідно Договору № 13/3747-ТЕ-21 від 28.12.2012 року, ПДВ - 24006,40 грн., п. 24 ст. 14, п. 2 ст. 16 ЗУ «Про державний бюджет на 2014 рік, Договір № 138/30 від 13.02.2014 р., ПКМУ № 30 від 28.01.2014 р. Вищезазначена обставина підтверджується платіжним дорученням № 165 від 02 квітня 2014 року.

Також, 30.09.2014 року між Територіальним органом Казначейства в Львівській області (надалі - сторона перша), Департаментом фінансів Львівської облдержадміністрації (надалі - сторона друга), Фінансовим управлінням Моршинської міської ради (надалі - сторона третя), відповідачем (надалі - сторона четверта) та позивачем підписано п'ятисторонній договір № 473/30 про організацію взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» (надалі - Договір № 473/30).

Згідно п. 4 Договору про організацію взаєморозрахунків № 473/30, сторона перша перераховує на рахунок сторони другої кошти у сумі 735758,04 гривень для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню.

Пунктом 5 Договору про організацію взаєморозрахунків № 473/30 визначено, що сторона друга перераховує на рахунок сторони третьої кошти у сумі 735758,04 гривень для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню.

Сторона третя перераховує на рахунок сторони четвертої кошти у сумі 735758,04 гривень для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню (пункт 6 Договору № 473/30).

Згідно п. 7 Договору № 473/30, сторона четверта перераховує на рахунок сторони останньої кошти у сумі 735758,04 гривень, у тому числі податок на додану вартість 122626,34 гривень, для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з договором № 13/3747-ТЕ-21 від 28.12.2012 року.

За змістом підпункту 2 пункту 10 Договору про організацію взаєморозрахунків № 473/30 сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Відповідно до п. 15 Договору про організацію взаєморозрахунків № 473/30, сторони обумовили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Згідно пунктів 13 та 14 Договору про організацію взаєморозрахунків № 473/30, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Договір є дійсним у разі проведення відповідного фінансування.

17 жовтня 2014 року відповідачем сплачено на рахунок позивача суму коштів у розмірі 735758,04 гривень. В призначенні платежу зазначено: погашення заборгованості за спожитий природній газ за 2013 рік згідно договору № 13/3747-ТЕ-21 від 28.12.2012 року, ПДВ - 122626,34 грн., п. 24 ст. 14, п. 2 ст. 16 ЗУ «Про державний бюджет на 2014 рік, Договір № 473/30 від 30.09.2014 р., ПКМУ від 29.01.2014 р. Вищезазначена обставина підтверджується платіжним дорученням № 422 від 17 жовтня 2014 року та випискою з банківського рахунку.

Відтак, уклавши Договори про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок та строк проведення розрахунків за поставлений газ, відповідно до Договору купівлі-продажу № 13/3747-ТЕ-21 від 28.12.2012 року.

Відповідно до умов Договорів про організацію взаєморозрахунків, строк виконання зобов'язання по оплаті заборгованості за спожитий природний газ, згідно з Договором № 13/3747-ТЕ-21 від 28.12.2012 року, пов'язаний з моментом перерахування територіальним органом казначейства грошових коштів з Державного бюджету України.

Розрахунок за поставлений згідно Договору № 13/3747-ТЕ-21 від 28.12.2012 року природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені Договорами про організацію взаєморозрахунків, відповідно до умов яких (п. 15) сторони засвідчили, що після виконання договорів вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Комунальне підприємство "Моршинтеплоенерго" виконало зобов"язання по сплаті коштів за Договором № 13/3747-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу для потреб населення, релігійним організацій та національних творчих спілок і їх регіональних осередків від 28.12.2012 року в порядку та строки, визначені умовами п. 7 Договору № 138/30 та Договору № 473/30, що підтверджується виписками з банківського рахунку, платіжними дорученнями, наявними у справі.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Судом встановлено, що заборгованість Комунального підприємства "Моршинтеплоенерго" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за Договором № 13/3747-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається виключно населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками від 28.12.2012 року, виникла внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування, що підтверджується, зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 року № 30 Про затвердження Порядку та умов надання у 2014 році субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв"язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування та фактом укладення Договору № 138/30 та Договору № 473/30.

Для застосування санкцій, передбачених п. 7.2 Договору, та наслідків за порушення грошового зобов"язання, визначених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених Договором № 138/30 та Договором № 473/30 і, відповідно до п.15 яких, сторони засвідчили, що після виконання Договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета Договору.

Таким чином, підстави для застосування до відповідача наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених договором купівлі - продажу природного газу та ч. 2 ст. 625 ЦК України, відсутні, а позовні вимоги про стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат є такими, що задоволенню не підлягають.

Підписавши Договори про організацію взаєморозрахунків, сторони у цій справі тим самим змінили порядок та строк проведення розрахунків за поставлений газ, що зазначений у Договорі купівлі-продажу № 13/3747-ТЕ-21 від 28.12.2012 року. Застосування санкцій, передбачених Договором купівлі-продажу природного газу та ч. 2 ст. 625 ЦК України було б можливим лише у випадку невчасного розрахунку з позивачем, згідно Договорів про організацію взаєморозрахунків.

Судом встановлено, що оплата відповідачем суми коштів в розмірі 144038,40 грн. та 735758,04 грн. відбулася вчасно, згідно Договорів про організацію взаєморозрахунків, у відповідача є відсутнім борг перед позивачем за поставлений природний газ на підставі Договору купівлі-продажу № 13/3747-ТЕ-21 від 28.12.2012 року, відтак позивач є таким, який не може мати будь - яких претензій, в тому числі майнових до відповідача (п. 15 Договорів про організацію взаєморозрахунків).

Судом встановлено, що на час розгляду справи по суті відповідач в повній мірі розрахувався за отриманий природний газ. Розрахунок здійснювався в повній мірі коштами Держави. Про це свідчать протоколи територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу області № 05-ТЕ/09 від 29.09.2014 р. та № 5/11 від 10.02.2014 р.. На основі протоколів було укладено Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природній газ та теплопостачання № 250 від 13.02.2014 р., та 5-ти сторонні договора № 138/30 від 13.02.204 р. та № 473/30 від 30.09.2014 р., згідно яких Держава відшкодувала позивачу кошти за газ в повній мірі.

Крім того, аналогічної правової позиції дотримуються:

Верховний суд України у своїй постанові від 23.09.2014 року по справі № 5011-35/1271-2012;

Верховний суд України у своїй постанові від 30.09.2014 року по справі № 5011-35/1534-2012-42/553-2012;

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 29.10.2014 року по справі № 920/270/14;

Львівський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 17.02.2015 року;

Харківський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 25.11.2014 року по справі № 922/3189/14;

Господарський суд Тернопільської області у своєму рішенні від 15.01.2015 року по справі № 921/1293/14-г/8.

Статтею 111-28 ГПК України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Однак, щодо суми основного боргу за Договором № 13/3747-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу в частині 124500,00 грн., що була оплачена за Спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків за природній газ та теплопостачання № 250 від 13.02.2014 р., то в ньому не містяться положення, що зазначені у п.п. 10 та 15 вищезазначених Договорів № 138/30 та № 473/30, зокрема, про те, що після виконання Рішення сторони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета Рішення, тому, вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 14951 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна) грн. 47 коп., трьох відсотків річних у розмірі 6366 (шість тисяч триста шістдесят шість) грн. 65 коп. та суми, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 2264 (дві тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 39 коп. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження частини своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги спростував не повністю, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Моршинтеплоенерго» в частині стягнення пені в розмірі 14951 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна) грн. 47 коп., три відсотки річних у розмірі 6366 (шість тисяч триста шістдесят шість) грн. 65 коп., а також суму, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 2264 (дві тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 39 коп. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1827,00 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 3000988 від 02.02.2015 року на суму 5150,99 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги - задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Моршинтеплоенерго» (82482, Львівська обл., м. Моршин, вул. Привокзальна, 45-А, код ЄДРПОУ 33892124, р/р № 26030300103592 у філії Львівське ОУАТ «Ощадбанк», МФО 325796) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р №260053012609 в ГОУ «Промінвест банку України», МФО 300012) пеню в розмірі 14951 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна) грн. 47 коп., три відсотки річних у розмірі 6366 (шість тисяч триста шістдесят шість) грн. 65 коп., суму, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 2264 (дві тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 39 коп. та 471 (чотириста сімдесят одну) грн. 65 коп. судового збору.

3. В решті частині позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено 27.04.2015 року.