Рішення № 43877618, 17.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2015Справа №910/1356/15-г

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" (вул. Бориспільська, 11, м. Київ, 02093)

До: Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" (вул. Щорса, 7/9, офіс 19, м. Київ, 03150)

про стягнення 654 370,41 грн.,

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Ружицький І.Г. - представник, дов. № 490 від 08.07.14 р.

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Дарницький завод ЗБК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславска торгова компанія" про стягнення 654 370,41 грн. за договором поставки №11-0614 від 04.06.2014 року, у тому числі 551 501,20 грн. основного боргу, 49 178, 22 грн. пені, 5 575,90 грн. 3% річних, 48 115,09 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат у розмірі 13 087,41 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення умов договору поставки №11-0614 від 04.06.2014 року відповідач не сплатив визначену у договорі суму грошових коштів за поставлені позивачем відповідачу залізобетонні вироби, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 551501,20 грн., за наявності якої позивачем нараховано пеню, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 порушено провадження у справі № 910/1356/15-г та призначено до розгляду на 24.02.2015.

Ухвалою суду від 24.02.15 р. розгляд справи відкладався на 17.03.15 р..

В судові засідання 24.02.14 р. та 17.03.14 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце проведення судового засідання 24.02.15 р. відповідача повідомлено належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103033325979.

Відомості про вручення відповідачеві копії ухвали суду від 24.02.15 p., яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу: вул. Щорса, 7/9, офіс 19, м. Київ, 03150, станом на час проведення судового засідання 17.03.15 р. відсутні.

Згідно здійсненого судом запиту з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032954140 судом встановлено, що відомості щодо вручення даного поштового відправлення уповноваженому представнику відповідача станом на 17.03.15 р. відсутні.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Через канцелярію суду до початку судового засідання 24.02.15 р. представником позивача подано заяву №б/н від 24.02.2015 року про зменшення позовних вимог, в якій зазначено про часткову сплату основного боргу відповідачем у розмірі 120 000,00 грн. після направлення до суду позовної заяви, в зв'язку з чим позивач зменшує позовні вимоги в частині основного боргу та просить стягнути з відповідача 431501,20 грн. основного боргу, в іншій частині позовні вимоги залишені без змін. Вказана заява долучена судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 24.02.15 р. заява про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду, спір вирішується з її врахуванням.

До початку судового засідання 17.03.15 р. через канцелярію суду представником позивача подані пояснення б/н від 12.03.2015, які разом з доданими до них документами долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 24.02.14 р. та 17.03.14 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 29.01.15 р. та 24.02.15 р. відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 17.03.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням поданого розрахунку інфляційних нарахувань (заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині інфляційних нарахувань).

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

04 червня 2014 р. між Публічним акціонерним товариством «Дарницький завод ЗБК» (Постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» (Покупець за договором, відповідач у справі) укладений Договір поставки залізобетонних виробів № 11-0614 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позивач (Постачальник) зобов'язується передати покупцю у власність, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити залізобетонні вироби (Товар) в кількості, за асортиментом та по цінам визначеним у відповідній Специфікації, що є додатком №1 до цього Договору та становить його невід'ємну частину.

Розділами 2-7 Договору сторони погодили строки та порядок поставки товару, ціну, загальну вартість товару та порядок розрахунків, права та обов'язки, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 8.1 Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині невиконаних зобов'язань, що виникли протягом строку дії цього договору - до повного виконання.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У відповідності до п.1.4 Договору загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна товару визначаються сторонами у специфікації, що є Додатком №1 до цього Договору та становить його невід'ємну частину.

Зокрема, товаром згідно узгодженої сторонами специфікації є залізобетонна паля С120.35-8в кількості 513 штук по ціні 2900,00 грн. за штуку на загальну суму 1487700,00 грн..

За умовами п.2.2 Договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товар власними зусиллями та за власний рахунок, залізничним транспортом, на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2010) у пункт призначення (місце поставки), що знаходиться за адресою: залізнична станція - Алтинівка - Сумська область., Кролевецький район,код станції 327701.

Згідно п. 2.3 Договору Товар вважається переданим Покупцю з моменту його надання у розпорядження Покупця у повному обсязі у місці поставки та підписання всієї товарно-супровідної документації на кожну партію Товару.

У відповідності до пункту 2.4 Договору постачальник зобов'язується поставити Покупцеві товар у визначене місце згідно п.2.2 цього Договору, та відповідно до строків (термінів) поставки визначених у Додатку №2, який є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до узгодженого Графіку поставки товар має бути переданий покупцю у період 16.07.2014-01.08.2014.

Сторони Додатком № 2 за Договором окремо узгодили Графік оплати товару, яким визначили поетапну поставку товару та сплату його вартості, а саме - 1 етап - передплата 50 % загальної кількості товару та постачання 50% вартості товару після чого - 2 етап - передплата 30 % загальної кількості товару та постачання 30% вартості товару; 3 етап - передплата 20 % загальної кількості товару та постачання 20% вартості товару.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено товару на суму 606100,88 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: №11976 від 03.09.14 на суму 110 200,16 грн., № 12399 від 07.09.14 на суму 165 300,24 грн. № 13781 від 16.09.14 на суму 55 100,008 грн. та № 12493 від 21.09.14 на суму 275 500,40 грн. та відповідних товарно - транспортних накладних, в яких міститься посилання на Договір поставки залізобетонних виробів № 11-0614 від 04.06.14 р..

Факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченим печаткою ТОВ «Станіславська торгова компанія» підписами на вищевказаних видаткових накладних уповноваженого представника вказаного товариства.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.1.5 Договору якість товару має відповідати загальним критеріям якості для цього типу товару, а також ДСТУ Б.В.2.6-2:2009, по серії 1.011.1-10 «Палі залізобетонні», що підтверджується відповідним сертифікатом якості підприємства - виробника та технічним сертифікатом відповідності, паспортом які надаються постачальником покупцю в момент поставки кожної партії товару.

У разі поставки товару, що не відповідає якісним показникам, Покупець має право відмовитись від отримання такого Товару та вимагати відшкодування збитків (п.п.4.5.2 Договору).

Відповідно до п.4.1.2 Договору у разі передання покупцю товару, якість якого не відповідає вимогам відповідних державних стандартів встановлених для даного типу товарів, покупець направляє повідомлення постачальнику про необхідність прибуття представника постачальника для складання відповідного акту про недоліки товару. Постачальник зобов'язується забезпечити присутність свого представника в місці, що вказане покупцем у повідомленні не пізніше 3 днів з моменту отримання такого повідомлення. В разі неприбуття представника в місце, вказане покупцем у зазначений вище строк, покупець має право скласти акт про недоліки товару за участю інших компетентних осіб, зокрема але не виключено, представника Торгово - промислової палати.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними накладними та ТТН відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару та актів про недоліки товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Публічним акціонерним товариством "Дарницький завод ЗБК" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару (залізобетонних паль) Товариству з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

У відповідності до п. 3.1 Договору ціна за одиницю Товару становить: паля залізобетонна С120.35-8(б/н) за ціною - 2900,00 грн.

Відповідно до п. 3.3 ціна Договору складає загальну вартість Товару, що визначена у додатку №1 до цього Договору та становить 2 920 300,00 грн. (два мільйони дев'ятсот двадцять тисяч триста гривень).

За умовами п.3.2 Договору покупець здійснює оплату товару у відповідності графіку оплати, визначеного в додатку № 3 до даного Договору.

Як свідчать матеріали справи та сторонами не заперечувалось, відповідачем зобов'язання щодо попередньої оплати товару за Договором не виконані.

При цьому доказів повідомлення позивача про неможливість здійснення попередньої оплати згідно умов Договору відповідачем не надано.

Відповідно д ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору поставки (купівлі - продажу).

За приписами ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Тобто, позивач не скористався належним йому передбаченим ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України правом зупинити або відмовитись частково чи в повному обсязі від виконання свого обов'язку щодо поставки товару (нафтопродуктів) за Договором внаслідок невиконання ТОВ „Станіславська торгова компанія" зобов'язання щодо попередньої оплати товару. При цьому, оскільки позивачем здійснено виконання умов Договору щодо поставки товару незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов'язку, відповідач повинен виконати свій обов'язок щодо оплати товару в повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Вищезазначена позиція кореспондується з п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, згідно якого також встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Таким чином, виходячи з положень вказаних норм відповідач, враховуючи нездійснення передплати згідно умов Договору, повинен був розрахуватись з позивачем у повному обсязі одразу після отримання та прийняття товару, тобто 03.09.14., 07.09.14 р., 16.09.14 р. та 21.09.14 р. відповідно до видаткових накладних.

З матеріалів справи судом встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що позивачем за Договором здійснено поставку товару на загальну суму 3581505,20 грн.. Враховуючи здійснене відповідачем перерахування грошових коштів в сумі 3030004,00 грн. в якості авансових платежів за Договором, що підтверджується відповідними виписками банку, згідно яких при оплаті відповідачем в якості призначень платежу зазначалось «оплата за палі с. Алтинівка зг. дог. № 11-0614 від 04.06.14 р.», залишок вартості неоплаченого відповідачем поставленого за Договором товару становив 551501,20 грн..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Публічному акціонерному товариству "Дарницький завод ЗБК" грошових коштів в сумі 551501,20 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у ТОВ «Станіславська торгова компанія» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

При цьому враховуючи здійснене відповідачем після порушення провадження у справі погашення суми боргу в розмірі 120000,00 грн. залишок неоплаченого товару становить 431501,20 грн., який позивач просить стягнути у заяві про зменшення позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки залізобетонних виробів № 11-0614 від 04.06.14 р. або його окремих положень суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача залишку основного боргу в сумі 431501,20 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За умовами п.5.3 Договору за порушення термінів оплати вартості поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої від несплаченої суми, за кожен день прострочення.

Крім того відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у встановлений строк, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 49178,22 грн. за період з 04.09.14 р. по 15.01.15 р., 3 % річних в сумі 5575,90 грн. за період з 04.09.14 р. по 15.01.15 та 48115,09 грн. інфляційних нарахувань за період вересень 2014 р. - січень 2015 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та положень законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 49178,22 грн., та є більшим ніж заявлено в позовній заяві позивачем - 48178,22 грн..Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 48178,22 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 48178,22 грн..

Розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, є меншим, ніж заявлено у позивача, і становить 5553,28 грн., оскільки за накладною № 12493 від 21.09.2014 р. датою початку періоду прострочення та нарахування процентів річних є 22.09.14 р., натомість позивачем початок розрахунку здійснено з 21.09.14р.. Отже, позовні вимоги позивача про стягнення процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі 5553,28 грн..

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, становить 59604,72 грн., а отже є більшим, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення інфляційних нарахувань в сумі 48115,09 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 48115,09 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 205, 509, 525, 526, 599, 610, 612, 626, 629, 655, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія» Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" (вул. Щорса, 7/9, офіс 19, м. Київ, 03150, код 32873692) на користь Публічного акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" Публічного акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" (вул. Бориспільська, 11, м. Київ, 02093, код 01373298) 431501,20 грн. боргу, 48178,22 грн. пені, 5553,28 грн. процентів річних, 48115,09 грн. інфляційних нарахувань та 13086,85 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 27 квітня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон .