Рішення № 43877429, 28.04.2015, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2015 р. Справа № 909/113/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гриняк Б. П. , при секретарі судового засідання Михайлюк А. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано - Франківського міського споживчого товариства, вул. Залізнична, 47/5, м. Івано - Франківськ, 76000

до відповідача: Івано-Франківська обласна спілка споживчих товариств , вул. Грушевського, 11, м. Івано-Франківськ, 76018

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача,

Івано-Франківська міська рада , вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ

про визнання права власності на нежитлові приміщення за набувальною давністю.

за участю представників сторін:

прокурор: Ворох А.В., службове посвідчення №020421 від 17.09.2013р.;

від позивача: Іванців М.В.. (довіреність б/н від 20.01.14 )-представник ;

від відповідача: не з'явились,

від третьої особи: Боднарчук М.М. (довіреність №10/01-20/66-в від 08.01.14 )-представник;

ВСТАНОВИВ: позивач Івано-Франківське міське споживче товариство звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про визнання права власності на будівлю цеху напівфабрикатів в порядку набувальної давності , яку йому передано в користування відповідачем Івано-Франківською обласною спілкою споживчих товариств.

Ухвалою господарського суду від 31.03.2014р. припинено провадження у справі в частині позовних вимог заявлених до відповідача виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, яка набрала законної сили та є чинною.

Ухвалою господарського суду від 15.04.2014р. допущено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Івано-Франківську міську раду згідно поданої заяви №584/09-17/в від 15.04.2014р..

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2014р. у справі № 909/113/14 позов задоволено повністю, визнано за Івано-Франківським міським споживчим товариством право власності за набувальною давністю на цех напівфабрикатів, загальною площею - 276,4 кв.м., що включає в себе наступні приміщення: І поверх літера "А" - приміщення площею - 124,9 кв.м.; 2 поверх літера "А" - приміщення площею 23,3 кв.м., а всього по літері "А", загальна площа приміщення складає - 148,2 кв.м.; І поверх літера "Б" - приміщення загальною площею - 66,4 кв.м; І поверх літера "В" - приміщення загальною площею - 61,8 кв.м., що знаходяться по вул. Г. Артемовського, 3 м. Івано-Франківськ.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2014р. вищезазначене рішення господарського суду Івано-Франківської області скасовано, прийняте нове рішення, яким в позові відмовлено повністю .

Постановою Вищого господарського суду від 25.02.2015р. рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2014р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2014 р. скасовано, справу № 909/113/14 направлено до господарського суду Івано-Франківської області на новий розгляд .

За результатами проведеного автоматичного розподілу справу № 909/113/14 передано на новий розгляд судді Гриняку Б.П..

13 березня 2015 ухвалою господарського суду Івано-Франківської області справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.03.2015р.

31.03.2015р.від громадянина Мосійчука В.А. та громадянки Івасів А.А. надійшли заяви про залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (зареєстровані в канцелярії суду за вх № 3626/15 від 31.03.2015р. ; вх.№ 3519/15 від 30.03.2015р.). Дані заяви обґрунтовані тим, що прийняте рішення може вплинути на їх права та обов'язки , оскільки спірне приміщення знаходиться на їх земельній ділянці, окрім того, даним нерухомим майном вони користується з моменту будівництва, на підтвердження чого долучили копії витягу про реєстрацію права власності за ним на нежитлові приміщення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька (вул. Гагаріна) буд. 149.

Ухвалою від 31.03.2015 р. суд відмовив у задоволенні даних клопотань, зазначивши, що як вбачається зі змісту заяв гр. Мосійчука В.А. та гр.Івасів А.А. , обставини, на які вони покликаються не містять підстав, які б свідчили про необхідність залучення їх до участі у справі, оскільки предметом позову у даній справі є визнання права власності на нежитлові приміщення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Г.Артемовського, 3 (колишня вул. Гагаріна, 149 А), а за гр. Мосійчуком В.А. та гр. Івасів А.А. зареєстровано право власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 149 (колишня вул. Гагаріна, 149).

В судовому засіданні 29.04.2015р. гр. Мосійчук В.А. повторно подав клопотання про залучення його до участі у справі в якості третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ( вх. №4731/15 від 27.04.2015 р.), в задоволенні якого судом відмовлено з аналогічних підстав, які зазначені в ухвалі суду від 31.03.21015 р..

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та письмовому поясненні до позовної заяви від 28.04.2015 р. вх.№ 6758/15.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак надіслав суду відзив на позовну заяву ( вх.№6732/15 від 28.04.2015р.) , в якому заявлені позовні вимоги заперечує, мотивуючи їх безпідставністю та безпідставністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, заявлені позовні вимоги заперечує з підстав викладених у письмовому пояснені від 28.04.2015 р. вх. №6735 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що наприкінці 1984 року Івано-Франківська Облспоживспілка реалізовуючи програму закріплення власності на місцях в межах системи кооперації здійснила передачу на баланс Івано-Франківського міського споживчого товариства ряд об'єктів, що знаходяться в межах міста Івано-Франківська. одним із таким об'єктів був цех напівфабрикатів, що розташований по вул. Г.- Артимовського, 3 ( колишня Гагаріана, 149 А).

Позивач стверджує, що вже більше 30-ти років відкрито, добросовісно користується та обслуговує цех напівфабрикатів, що розташований по вул. Г-Артимовського , 3 ( колишня Гагаріна, 149 А).

Перебування даного майна на балансі Івано-Франківського міського споживчого товариства підтверджується довідкою Івано-Франківського міського споживчого товариства від 18.01.2005 р. за №1 та довідкою від16.01.2014 року №13/14.

У 2001 році Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації складено план реконструйованих приміщень , проведено їх обміри та заведено інвентарну справу.

Згідно даної інвентарної справи цех напівфабрикатів складають наступні приміщення:

І поверх літера "А" приміщення площею 124,9 кв.м., ІІ поверх літера "А" приміщення площею 23,3 кв.м., а всього по літері "А" , загальна площа приміщень - 148,2 кв.м..

І поверх літера " Б", приміщення загальною площею - 66,4 кв.м.,

І поверх літера " В" , приміщення загальною площею - 61,8 кв.м.

Івано-Франківським міським споживчим товариством укладено ряд договорів на обслуговування даного об'єкту, а саме Договір №137 від 01.01.2007р. на постачання та транспортування природного газу; Договір №175 на відпуск і споживання питної води з комунального водопроводу та на приймання стічних вод до комунальної каналізації від 01.04.2004 року; угода №342/137 від 21.01.2005 року на обслуговування систем газового господарства.

Крім того, 14.07.2008 року за №2/3-3/1345 Управління архітектури і містобудування надало позитивний висновок, щодо погодження документів на користування земельною ділянкою, що розташована по вул. Гулака-Артемовського, 3 з передачею земельної ділянки в оренду для обслуговування цеху напівфабрикатів.

Дані обставини, на думку позивача підтверджують факт відкритого володіння спірним нерухомим майном. Проте, здійснюючи відкрите володіння будівлі цеху напівфабрикатів він не може в повній мірі скористатись ним як власник об'єкту нерухомості, оскільки у нього відсутні правовстановлюючі документи, що дозволяють провести державну реєстрацію права власності.

З огляду на викладене, позивач позбавлений права володіння та розпорядження своїм майном, що стало підставою звернення до суду з позовом про визнання за ним права власності на зазначене спірне майно за набувальною власністю, оскільки він відкрито користується ним впродовж 30 років.

Відповідач заявлені позовні вимоги заперечує, вказуючи на те, що Івано-Франківська Облспоживспілка по сьогоднішній час являється особою, що здійснила реконструкцію спірного майна, фактично має право на оформлення власності на дане майно, оскільки Івано-Франківському міському споживчому товариству передане майно тільки на баланс.

Наприкінці 1984 року Івано-Франківська Облспоживспілка реалізовуючи програму закріплення власності на місцях в межах системи кооперації здійснила передачу на баланс Івано-Франківського міського споживчого товариства ряд об'єктів, що знаходяться в межах міста Івано-Франківська. Одним із таких об'єктів був цех напівфабрикатів, що розташований по вул. вул. Г. - Артимовського, 3 ( колишня Гагаріна, 149 А).

Вказаний об'єкт нерухомого майна передавався з метою здійснення Івано-Франківським споживчим товариством своєї статутної діяльності.

Відповідач визнає той факт , що спірним майном користується Івано-Франківське міське споживче товариство уже більше 20 ти років з повним господарським управлінням, проте вважає, що власником майна є саме Облспоживспілка, а позивач здійснює господарське управління на праві господарського відання.

Доказом того, що саме Облспоживспілка має усі законні права на оформлення права власності, позивач вказує на інвентарну справу на об'єкт нерухомого майна, дозвіл управління архітектури 1983 року про реконструкцію об'єкта, а також документи про створення комісії по прийняттю об'єкта в експлуатацію, розпорядження Облспоживспілки, щодо прийняття спірного об'єкта в експлуатацію.

На той час Облспоживспілка мала повноваження самостійно вводити об'єкти нерухомого майна в експлуатацію, що належали споживчій кооперації області.

Відповідач зазначив, що факт здійснення реконструкції Облспоживспілкою також підтверджується розпорядження за №210 від 19.12.1988 року "Про затвердження акту приймання в експлуатацію об'єкта реконструкції цеху півфабрикатів" та Актом на закінчення будівельних робіт по реконструкції ковбасного цеху під цех півфабрикатів по вул. Гагаріна 149 А в м. Івано-Франківську.

На думку відповідача завдання на проект реконструкції також є доказом того, що замовником такої реконструкції була Облспоживспілка.

Підтверджуючим документом проведення реконструкції даного об'єкта є отриманий дозвіл Івано-Франківської Облспоживспілки ( голова правління на той час Гранат С.М.) від 19.10.1983 року від міського управління в справах будівництва та архітектури №18/443.

Головою правління Споживспілки Гранатом С.М. затверджено відповідні завдання на таке проектування, підтвердженням чого є завдання на проектування від 24.10.1983 року.

Пізніше Івано-Франківською Облспоживспілкою виготовлений проект комплексного капремонту і перепланування ковбасного цеху під кулінарний цех півфабрикатів.

З огляду на викладене , Облспоживспілка вважає, що має право на оформлення права власності на спірний об'єкт, однак Івано-Франківське міське споживче товариство і надалі може господарювати в даному об'єкті.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Івано-Франківська міська рада в обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог зазначає , що при передачі спірного об'єкту експлуатуючій організації - позивачу по справі Постанова Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 р. №285 " Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організації, установ будинків і споруд" та положення " Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" затверджене постановою РМ СРСР від 16.10.1979 року №940, із змінами та доповненнями, внесеними постановою РМ УРСР від 16.12.1987 року №414, не застосовувались. За таких обставин, зміни форми власності не відбулось, а тільки спірний об'єкт для утримання передано на баланс позивачу, що у відповідності до законодавства, яке діяло на момент виникнення даних правовідносин, не є підставою набуття права власності на спірний об'єкт за позивачем.

Зокрема зазначив, що перебування майна на балансі позивача не є безспірною ознакою наявності у даного підприємства відповідного речового права на спірне майно.

Щодо земельної ділянки площею 0,0490 га по вул. Г. артимовського,3 в м. Івано-Франківську та сплати за користування нею земельного податку позивачем по справі, представник третьої особи зазначив, що позивач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки загальною площею 0,0490 га по вул. Г.Аримовського, 3 в м. Івано-Франківську, оскільки земельна ділянка на якій розташований об'єкт нерухомого майна, який в останнього перебуває на балансі перебуває у власності Івано-Франківської міської ради та може бути переданим в оренду на підставі відповідного рішення та в порядку визначеному нормами Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та іншими актами чинного законодавства України. Сплачувати земельний податок у відповідності до норм чинного законодавства користувачі земельних ділянок не зобов'язані, також зобов'язання на користувачів не покладається власником земельної ділянки - Івано-Франківською міською радою, згідно прийнятих рішень на території останньої. Позивач, як суб'єкт сплати орендної плати, повинен сплачувати та декларувати розмір орендної плати ( 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки) за користування земельною ділянкою, а не земельний податок ( 1% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.).

Таким чином, представник третьої особи вважає, що позивачем не доведено добросовісності заволодіння, відкритості, безперевності, безтитульності володіння спірним об'єктом нерухомості.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін , суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Главою 24 Цивільного кодексу України встановлені способи набуття права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 Цивільного кодексу України).

У п.1 ч.1 ст. 344 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Верховний суд України, аналізуючи деякі питання застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, у листі від 01.07.2013р. зазначив, що для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство). По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги. По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).

Цей строк відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України для нерухомого майна встановлений тривалістю десять років, для рухомого майна - п'ять років.

Отже, виходячи зі змісту ст. 344 Цивільного кодексу України, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач є - майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна.

Відповідно до п.п. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що є необхідним для здійснення статутних завдань, є власністю споживчої кооперації. Крім того, до майна споживчої кооперації можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно.

Відповідач Івано-Франківська обласна спілка споживчих товариств зазначає, що наприкінці 1984 року, реалізовуючи програму закріплення власності на місцях в межах системи кооперації здійснила передачу на баланс Івано-Франківського міського споживчого товариства ряд об'єктів нерухомого майна, серед яких приміщення ковбасного цеху по вул. Г. Артемовського, 3 (колишня вул. Гагаріна, 149 А) в м. Івано-Франківську.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, в розумінні ст.34 ГПК України, про передачу спірного об'єкта позивачу.

Крім того, перебування на балансі позивача спірного майна не є безспірною ознакою наявності у нього відповідного речового права на це майно. Баланс не визначає підстав перебування майна у володінні підприємства.

Передача об'єкту державної (комунальної) власності на баланс іншого підприємства не позбавляє це майно статусу державного (комунального).

Копія листа Головного архітектора міста Івано-Франківська від 19.10.83р. №1-18/443 адресованого голові правління облспоживспілки про дозвіл на реконструкцію ковбасного цеху під цех півфабрикатів і кулінарії не може слугувати беззаперечним доказом зміни форми власності спірної будівлі при передачі її на баланс .

Інвентаризаційна справа будинковолодіння №3 по вул. Г. Артемівського у м. Івано-Франківську виготовлена Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації у 2001р., підтверджує лише те, що спірний об'єкт не є самовільно збудований .

Довідки №1 від 18.01.05 р. та №13/14 від 16.01.2014 р., на які на думку позивача є доказом перебування спірного приміщення на його балансі, також не можуть вважатись доказом перебування майна у володінні позивача протягом визначеного періоду часу, оскільки вони складені та підписані самим головою правління, як посадової особи позивача і не свідчать про фактичне використання та експлуатацію нерухомого майна.

Щодо угоди №342/137 від 01.01.2005р. на обслуговування систем газового господарства та договору № 175 від 22.03.2006р. на відпуск і споживання питної води з комунального водопроводу та на приймання стічних вод до комунальної каналізації позивачем, які долучені позивачем до матеріалів справи на підтвердження використання та обслуговування спірного об'єкта .

Однак, в матеріалах справи наявні довідки комунальних підприємств № 3/07 від 22.07.2014р., № 6-2/1296 від 25.07.2014р. та № 179/08 від 04.08.2014р. про те, що послуги з водопостачанню, з електроенергії та газу по вул. Г.Артемовського,3 з 2005-2006рр. не надаються .

Крім того слід зазначити, як вбачається з матеріалів справи передача спірного об'єкту на баланс позивача, очевидно як експлуатуючій організації відбулась без зміни форми власності, оскільки не було дотримано встановленого порядку передачі об'єктів у власність. Так, постанова Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. №285 " Про порядок передачі підприємств , об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" регламентує, що передача будинків і споруд кооперативним організаціям у власність могла здійснюватися виключно за згодою облвиконкому, яка повинна була бути надана у формі рішення, однак в матеріалах справи такого доказу позивачем не надано.

Такий же порядок передачі передбачений Положенням " Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" затвердженого постановою РМ СРСР від 16.10.1979 року №940 із змінами та доповненнями, внесеними постановою РМ УРСР від 16.12.1987 року №414.

Відповідного рішення облвиконкомом не приймалось, а протилежного у судових засіданнях та наданими позивачем доказами не доведено.

За таких обставин, зміни форми власності не відбулось, а тільки спірний об'єкт для утримання передано на баланс позивачу, що у відповідності до законодавства, яке діяло на момент виникнення даних правовідносин, не є підставою набуття права власності на спірний об'єкт за позивачем.

Згідно Закону України " Про підприємства в Україні" ( який діяв на момент спірних правовідносин) існують три групи - основні фонди, оборотні кошти , а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі юридичної особи.

Перебування майна на балансі позивача ще не є безспірною ознакою наявності у даного підприємства відповідного речового права на спірне майно.

Баланс розглядається як бухгалтерсько-облікова операція, а не як безспірний правовстановлюючий документ. Баланс не визначає підстав перебування майна у володінні підприємства. З огляду на викладене, фактично було передано на баланс позивачу спірний об'єкт, власником ж спірного об'єкту залишається особа яка здійснювала фінансування робіт по його спорудженню та виконувала обсяг заходів по введенню його в експлуатацію.

З матеріалів справи вбачається, що передачу на баланс спірного об'єкту здійснювала Івано-Франківська обласна спілка споживчих товариств, а відтак і первинним власником може бути вказана особа.

У відповідності до ст. 86 Цивільного кодексу України РСР ( в редакції 1963 року) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна , колективна, державна.

Усі форми власності є рівноправними.

Стаття 89 ЦК УРСР державна власність, спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року №311 " Про розмежування державного майна України між загальнодержавною ( республіканською) власністю адміністративно-територіальних одиниць ( комунальною) власністю" затверджено перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць ( комунальної власності) , а саме власності областей.

Отже, на момент передачі у користування позивачу майна усе майно належало до загальнодержавної власності, а відтак після 1991 року могло бути переданим до власності адміністративно-територіальних одиниць ( комунальної власності) .

Фонд державного майна України створено в 1991 році Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 19.08.1991 р. №158 ( втратила чинність 2001 р.) для здійснення державної політики в сфері приватизації державного майна.

Відповідно до даної постанови на Фонд державного майна покладена організація роботи та оформлення переходу в юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, визначення форм і порядку зміни державної власності, нагляд за ефективністю використання і здійснення аукціону державного майна УРСР.

Перші органи приватизації в Україні - Фонд , його регіональні відділення, фонди, комітети, управління комунального майна було утворено в 1992 році.

Згідно тимчасового положення про Фонд Державного майна України затвердженого постановою КМУ від 07.07.1992 року №2558 -ХІІ ( втратив чинність 09.12.2011 р. ) Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Статтею 1 Закону України " Про Фонд державного майна України" визначено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Таким чином, Фонд державного майна його регіональні відділення здійснюють управління об'єктами державної власності та реалізують державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна.

Не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи і твердження позивача про те, що ним вчасно сплачується податок за користування земельною ділянкою площею 0,0490га по вул. Г.Артемовського,3, яка згідно державної статистичної звітності з кількісного обліку земель обліковується за Івано-Франківським міським споживчим товариством, а це, на його думку, підтверджує факт відкритого і добросовісного користування спірним майном, з огляду на наступне.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу (в редакції чинної станом на 25.10.2001р.) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Однак, позивачем не надано суду доказів про виникнення у нього права користування земельною ділянкою, у порядку визначену земельним законодавством.

Як вбачається зі змісту листа Управління Держкомзему у м. Івано-Франківську № 19 від 19.11.2012р. згідно бази даних державного реєстру земель на території Івано-Франківської міської ради право власності (користування) земельною ділянкою за Івано-Франківським споживчим товариством по вул. Г.Артемовського,3 не зареєстровано (правовстановлюючі документи на землю не виготовлені) .

Рішення господарського суду Івано-Франківської області у справі № 6/244 від 24.10.2005р., на підставі якого за Івано-Франківським міським споживчим товариством зареєстроване право власності на нерухоме майно - цех напівфабрикатів за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Г.Артемовського,3, скасоване постановою Вищого господарського суду України від 12.09.2012р. у справі № 6/244.

Відповідно до пункту другого і четвертого частини третьої статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобод в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Спір повинен вирішуватися на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім сторонам у справі відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування та відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень на сторони.

Сторони, які беруть участь у справі, активно впливають на судову діяльність, оскільки їхні розпорядчі волевиявлення можуть бути обов'язковими для суду.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Тобто, обов'язок щодо доведення наявності складу цивільного правопорушення, наявність всіх елементів якого є обов'язковою передумовою деліктної відповідальності, покладається на позивача.

Всупереч цьому позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено тих обставин, які мають значення для справи та надають йому право звернення до суду з позовом про визнання за ним права власності на нерухоме майно за набувальною давністю згідно ст. 344 ЦК України, від так позовні вимоги є безпідставними, а тому до задоволення не підлягають.

Судові витрати за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України , залишити за позивачем.

Керуючись ст. 344 Цивільного кодексу України, ст. 33,34, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Івано - Франківського міського споживчого товариства до Івано-Франківської обласної спілки споживчих товариств , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача, Івано-Франківська міська рада про визнання права власності на нежитлові приміщення за набувальною давністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.04.15

Суддя Гриняк Б. П.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Дейчаківська О. С. 29.04.15