Рішення № 43877377, 22.04.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 34/50/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2015 Справа № 908/1354/15-г

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О., при секретарі Яровенко Г.В.

За участю представників: від позивача - Остапенко В.М., довіреність № 14-109 від 18.04.2014 р.; від відповідача - не з'явився.

Розглянув в судовому засіданні матеріали справи № 908/1354/15-г

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, скорочено ПАТ "НАК "Нафтогаз України");

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкор і Ко" (83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 93-А, скорочено ТОВ "Інкор і Ко");

про стягнення суми.

Сутність спору:

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" заявлено позовні вимоги до ТОВ "Інкор і Ко" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2398-ТЕ/1071-6 від 28.12.2012 р. в сумі 16288,77 грн., яка складається з: 2639,27 грн. 3% річних, 927,15 грн. інфляційних втрат, 12722,35 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 р. порушено провадження у справі № 908/1354/15-г, присвоєно справі номер провадження 34/50/15, розгляд якої призначено на 01.04.2015 р., в судовому засіданні оголошено перерву до 22.04.2015 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов договору купівлі-продажу природного газу №13/2398-ТЕ/1071-6 позивач передав у власність відповідача протягом: січня - грудня 2013 року природний газ у обсязі 461,191 тис. куб. м. на загальну суму 603791,28 грн., що підтверджується відповідними актами приймання - передачі природного газу. Відповідач в свою чергу свої зобов'язання за договором поставки природного газу не виконав належним чином, за поставлений природний газ не вчасно розрахувався, з порушенням строків встановлених договором. За неналежне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу №13/2398-ТЕ/1071-6 позивач нарахував відповідачу 2639,27 грн. 3% річних, 927,15 грн. інфляційних втрат, 12722,35 грн. пені. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст.ст. 1, 15, ГПК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити.

ТОВ "Інкор і Ко", відповідач по справі, у наданому суду відзиві на позов вказує, що позивач не надав до позовної заяви доказів належного своєчасного надання актів приймання-передачі газу покупцю. Згідно п. 6.4 договору, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати неустойки сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного покупцем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержання виконання; 2) у другу чергу погашається неустойка; 3) у третю чергу погашається основна сума боргу. Таким чином, при наявності заборгованості покупець сплачує її відповідно до п.6.4. договору. Позивач склав з відповідачем акт звірки розрахунків станом на 31.10.2013 року у якому зазначено тільки сума заборгованості відповідача, яка рівняється постачанню природного газу у жовтні 2013 року. Інших заборгованостей відповідно до акту між сторонами не було. Таким чином, на підставі акту звірки розрахунків станом на 31.10.2013 року заборгованість за січень - жовтень 2013 року складає 58563,14 гривень (постачання газу за 1 місяць, при цьому дата оплати настає після отримання акту до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Можна зробити висновок, що за відсутністю заборгованості за січень - вересень 2013 розрахунок інфляційних витрат, 3% річних та штрафних санкцій за неналежне виконання договору - є необґрунтованим. Грошові зобов'язання покупця в цій частині вже відсутні через припинення належним виконанням в порядку ст. 599 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, що підтверджується актом звірки. Крім того, відповідач звертає увагу, що більшість проплат за природний газ було здійснено відповідно спільних протоколів про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання у зв'язку з чим утворювалась заборгованість (жовтень-грудень 2013р.). Такий вид оплати було впроваджено у зв'язку з купівлею-продажу природного газу виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Станом на 01 грудня 2014 р. заборгованість підприємства яке постачає теплову енергію для населення перед відповідачем складає 10 799 793,99 грн. Заборгованість державного бюджету України по сплаті бюджетного відшкодування ПДВ станом на 31 березня 2015 р. складає 32 461 925 гривень. Відповідно до розпорядження Кабінет Міністрів України № 128-р від 18 лютого 2015 р. Київ, м. Донецьк (місто реєстрації відповідача) та м. Дзержинськ (місто промислових потужностей) входять до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. На даний момент виробництво продукції відповідача довелося знизити через ушкодження залізничного полотна в Донецькій і Луганській областях порушені комунікації, як з постачальниками сировини такими як Авдіївський коксохімічний заводом, так і з одержувачами кінцевої продукції заводу. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 233 Господарського кодексу України та пункту З статті 83 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Інкор і Ко" просить зменшити розмір неустойки.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.04.15 р. підтримав вищевказаний відзив, відповів на поставлені судом питання. Клопотання відповідача про відкладення судового розгляду, яке надійшло електронною поштою 22.04.15 р. суд не приймається до розгляду. Підпунктом 1.5.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 28 від 20.02.2013 р. встановлено, що документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі. Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» визначено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

За клопотанням представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2012 року ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (продавець) та ТОВ «НВО «Інкор і Ко» (покупець) був укладений договір № 13/2398-ТЕ/1071-6 купівлі-продажу природного газу (далі - договір № 13/2398-ТЕ/1071-6).

Відповідно до розділу 1 договору № 13/2398-ТЕ/1071-6 продавець зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ в період: з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а покупець зобов'язався прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору.

Згідно п. п. 5.1., 5.2. договору № 13/3783-ТЕ-13 встановлено ціну (граничний рівень ціни) на газ та порядок її визначення.

Згідно п. 11.1 договору № 13/3783-ТЕ-13, цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, та діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників учасників процесу, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором купівлі-продажу.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На виконання умов договору позивач поставив протягом січня - грудня 2013 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 461,191 тис. куб. м. на загальну суму 603791,28 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу: від 31.01.2013 р. за січень на суму 116 212,45 грн.; від 28.02.2013 р. за лютий на суму 108 399,14 грн.; від 31.03.2013 р. за березень на суму 106 134,23 грн.; від 30.04.2013 р. за квітень на суму 27 990,70 грн.; від 31.10.2013 р. за жовтень на суму 58 563,14 грн.; від 30.11.2013 р. за листопад на суму 67 900,36 грн.; від 31.12.2013р. за грудень на суму 118 591,26 грн.

Таким чином, позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 603791,28 грн.

Пунктом 6.1. договору № 13/2398-ТЕ/1071-6 встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач в свою чергу свої зобов'язання за договором поставки природного газу не виконав належним чином, за поставлений природний газ не вчасно розрахувався, з порушенням строків встановлених договором № 13/2398-ТЕ/1071-6.

Сплата поставленого природного газу відбувалась наступними платіжними дорученнями: платіжне доручення №2 від 06.03.2013 року на суму 50000 грн., відповідно до протоколу № 407 від 19.02.2013 року, платіжне доручення № 3 від 29.03.2013 року на суму 56783,74 грн., відповідно до протоколу №116 від 18.03.2013 року, платіжне доручення №4 від 17.05.2013 року на суму 57988,25 грн., відповідно до протоколу №945 від 18.04.2013 року, платіжне доручення №5 від 31.05.2013 року на суму 58500,90 грн., відповідно до протоколу № 1049 від 17.05.2013 року, платіжне доручення № 4242 від 12.08.2013 року на суму 135463,63 грн., платіжне доручення №5492 від 06.12.2013 року на суму 58563,14 грн., платіжне доручення №6 від 24.12.2013 року на суму 25000 грн., відповідно до протоколу №2301 від 12.12.2013 року, платіжне доручення №108 від 15.01.2014 року на суму 121491,62 грн., платіжне доручення №1 від 27.01.2014 року на суму 30000 грн., відповідно до протоколу № 29 від 20.01.2014 року, платіжне доручення № 2 від 24.03.2014 року на суму 10000 грн., відповідно до протоколу № 690 від 19.03.2014 року.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення: 2639,27 грн. 3% річних за період: з 14.02.13 р. по 24.03.14 р., 927,15 грн. інфляційних втрат за період: березень-липень 2013 року, листопад 2013 року - березень 2014 року.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено правильність нарахування 3% річних та встановлено, що позивачем не вірно визнано кількість днів прострочення, на які нараховується 3 % річних, помилково вважаючи день здійснення оплати відповідачем днем прострочки виконання грошового зобов'язання в повному обсязі, без врахування оплаченої ним суми.

Відповідно до п. 1.9 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України № 908/2195/13 від 21.11.2013 р.

Таким чином, судом встановлено, що правильною сумою до стягнення 3 % річних є 2589,62 грн., яка підлягає задоволенню. В іншій частині стягнення 3 % річних слід відмовити.

Крім того, судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що правильною сумою до стягнення інфляційних втрат є сума в розмірі 924,90 грн., виходячи з наступного.

Суд виходив з того, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена в п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Також, судом були враховані рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р, згідно якого, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця (за спірним Договором остаточний розрахунок здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу), а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Позивач при розрахунку інфляційних втрат виходив з суми заборгованості по кожному спірному акту окремо, починаючи нараховувати інфляційні втрати по Акту приймання-передачі природного газу за лютий 2013 р.

Слід зазначити, що позивач помилково нараховує інфляційні втрати на суму заборгованості з урахуванням інфляційних втрат за попередній період по Акту приймання - передачі природного газу за грудень 2013 р. При перевірці розрахунку інфляційних втрат по Акту приймання-передачі за грудень 2013 р. судом встановлено, що до стягнення інфляційних втрат по Акту приймання-передачі природного газу за грудень 2013 р. підлягає сума 361,32 грн.

Згідно п. 1.14. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, позивачем фактично двічі нараховано інфляційні втрати по вищевказаним спірним Актам приймання-передачі природного газу, що порушує норми Конституції України.

На підставі вищевикладеного, правильною сумою до стягнення інфляційних втрат є сума в розмірі 924,90 грн. В іншій частині стягнення інфляційних втрат слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 12722,35 грн. пені за період: з 14.02.13 р. по 24.03.14 р.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору № 13/2398-ТЕ/1071-6 передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено заявлений позивачем розмір пені та встановлено, що позивачем не вірно визнано кількість днів прострочення, на які нараховується пеня, помилково вважаючи день здійснення оплати відповідачем днем прострочки виконання грошового зобов'язання в повному обсязі, без врахування оплаченої ним суми.

Відповідно до п. 1.9 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином, судом перевірено заявлений позивачем розрахунок пені та встановлено, що правильною сумою до стягнення пені є сума в розмірі 12491,38 грн., яка підлягає задоволенню. В іншій частині стягнення пені слід відмовити.

Разом з тим, суд при вирішенні питання щодо стягнення неустойки враховує: причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, повне погашення відповідачем основного боргу, майновий стан сторін, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, та приходить до наступних висновків.

Статті 614 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України передбачають, що особа за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З умов договору № 13/2398-ТЕ/1071-6 вбачається, що газ, який постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Пунктом 24 частини 1 статті 14 Закону України від 16.01.2014 р. № 719-VІI "Про Державний бюджет України на 2014 рік" встановлено, що субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Статтею 16 Закону України від 16.01.2014 р. № 719-VІI "Про Державний бюджет України на 2014 рік" встановлено надати право Кабінету Міністрів України здійснити випуск облігацій внутрішньої державної позики: 1) в межах обсягів, встановлених у додатку № 2 до цього Закону, у сумі 96.609.576 тис. гривень з подальшим придбанням у державну власність в обмін на ці облігації акцій додаткової емісії публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; 2) понад обсяги, встановлені у додатку № 2 до цього Закону, у сумі 11.117.724 тис. гривень із зарахуванням отриманих коштів до спеціального фонду державного бюджету і спрямуванням на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам, визначену пунктом 24 статті 14 цього Закону, для проведення розрахунків за природний газ з публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та компенсації різниці в тарифах на виробництво теплової енергії для населення на теплогенеруючих установках з використанням будь-яких видів палива та енергії за виключенням природного газу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з відповідним коригуванням показників фінансування і видатків державного бюджету та граничного обсягу державного боргу.

Згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 р. № 30 "Деякі питання надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" перерахування субвенції здійснюється на суму заборгованості, що утворилася (компенсації, що розрахована) на початок місяця, в якому проводяться розрахунки, і не погашена (не відшкодована) на дату складення довідки про суму заборгованості (розрахунку компенсації).

В матеріалах справи містяться правочини у формі спеціальних протокольних рішень: № 2301 від 19.12.13 р., № 29 від 20.01.14 р., № 690 від 19.03.14 р., сторонами в яких виступають Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Департамент фінансів Донецької облдержадміністрації, ТОВ „Новгородський ККГ" м. Дзержинськ, ТОВ НВО „Інкор і Ко", НАК «Нафтогаз України». Предметом вказаних правочинів є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (зі змінами) (далі постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20). Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Державного казначейства України від 03.02.2009 р. № 55/57/43, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 15,04.2009р. № 342/16358, що пов'язане компенсації різниці в тарифах на виробництво теплової енергії для населення на теплогенеруючих установках.

Згідно довідки ТОВ НВО „Інкор и К" станом на 31.03.15 р. було заявлено до відшкодування та залишилось не погашеним 32461925 грн. бюджетного відшкодування ПДВ.

Таким чином, зважаючи на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі, неможливість відповідача самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, приймаючи до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, майновий стан сторін, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача і застосувати п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50 %, тобто до 6245,69 грн.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Доводи відповідача з приводу відсутності надання актів приймання-передачі газу і застосування п. 6.4 договору № 13/2398-ТЕ/1071-6 щодо порядку зарахування коштів - в першу чергу на погашення штрафних санкції та інших заходів відповідальності, суд відхиляє. Акти приймання-передачі природного газу підписані відповідачем, що свідчить про їх отримання. Нарахування неустойки, 3 % річних, втрат від інфляції, є правом кредитора, і на момент часткової оплати позивачем ТОВ НВО „Інкор и К" не пред'являлись вказані суми, але на момент подання позову, НАК «Нафтогаз України» такі суми нарахував, що відповідає умовам договору № 13/2398-ТЕ/1071-6 та приписам ГК України і ЦК України. Визначальним є порушення строків оплати.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно п. 3.17.4 пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкор і Ко» (83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 93-А, ідентифікаційний код юридичної особи: 31297266) на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код юридичної особи: 20077720) 6245 (шість тисяч двісті сорок п'ять) грн. 69 коп. пені, 2589 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 62 коп. 3% річних, 924 (дев'ятсот двадцять чотири) грн. 90 коп. інфляційних втрат та 1795 (одна тисяча сімсот дев'яносто п'ять) грн. 27 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Згідно ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 27.04.2015 р.

Суддя А.О. Науменко