Рішення № 43877114, 29.04.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "29" квітня 2015 р. Справа № 906/256/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.

при секретарі: Поливко М.С.

за участю представників сторін:

- від позивача: не прибув

- від відповідача: не прибув.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрутаром Етол" (Україна)" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта" (Житомирська область, Попільнянський район, с. Попільня)

про стягнення 9888,92 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрутаром Етол" (Україна)" (м. Київ) звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта" (Попільнянський район, с. Попільня) про стягнення заборгованості в сумі 14672,92 грн за Договором поставки №162.

В обґрунтування заявлених позивачем вимог, останній посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №162 від 07.02.2014 р. в частині оплати товару на загальну суму 9786,00 грн.

Ухвалою від 27.02.2015 господарський суд прийняв позовну заяву, порушив провадження у справі, призначив засідання суду; зобов'язав сторони надати необхідні документи.

Ухвалою господарського суду від 10.03.2015, з неявкою сторін в судове засідання та враховуючи, що вимоги резолютивної частини ухвали суду не виконані суд відклав розгляд справи.

Ухвалою від 17.04.2015 р. господарський суд продовжив строк вирішення спору до 11.05.2015 р., розгляд справи відклав, зобов'язав позивача надати докази надіслання заяви про зменшення позовних вимог.

24.04.2015 до господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог від 22.04.2015 р., згідно з якою позивач, у зв'язку зі частковою сплатою суми боргу, просить стягнути 5000,00 грн. основного боргу, 905,94 грн. пені, 291,97 грн 3% річних, 2712,41 грн інфляційних втрат та 978,60 грн. штрафу; до заяви додано копію банківської виписки та докази направлення заяви про зменшення позовних вимог відповідачу.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині.

Оскільки заява позивача не суперечить законодавству та не порушує чиї - небудь права і охоронювані законом інтереси, господарський суд приймає її до розгляду разом з первісно заявленими позовними вимогами.

Представник позивача в засідання суду не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте 20.04.52015 р. на адресу суду надійшло клопотання від 15.04.2015 р. №10-15 про відкладення розгляду справи, у зв"язку з зайнятістю адвоката, крім того зазначалось що станом на 15.04.2015 заборгованість відповідача складає 5000,00 грн.; в якості додатків додано картку рахунку 631 та платіжне доручення №43 від 15.04.2015 р.

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, надання письмового відзиву відповідно до вимог ст. 59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка представників сторін, повідомлених належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з укладеним між ТОВ "Фрутаром Етол (Україна)" (позивач/постачальник) та ТОВ "Агровіта" (відповідач/покупець) Договору поставки №162 від 07.02.2014 р. (далі - Договір, а. с.11-12), постачальник постачає, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному Договорі (п.1.1).

Беручи до уваги зміст правовідносин, які склалися між сторонами та характер взятих ними зобов'язань, суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що кожна партія товару визначається замовленням Покупця, яке подається як в усній формі телефонним зв"язком, так і в письмовій формі факсимільним чи електронним повідомленням.

Згідно з п. 3.5 Договору, моментом переходу права власності на Товар та ризику випадкового пошкодження або знищення Товару від Постачальника до Покупця є момент передачі Товару в пункті доставки та підписання Покупцем видаткової (товарно-транспортної) накладної.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору згідно з видатковою накладною від 10.02.2014 р.№1-000000416 (а.с.13), позивачем було поставлено на адресу відповідача та останнім прийнято товару на загальну суму 9786,00 грн.

Як передбачено ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що розрахунки здійснюються безготівковим банківським переказом не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунків за отриманий ним товар не виконав, тому позивач направив відповідачу претензію від 22.10.2014 вих. № 86 про сплату заборгованості за поставлений йому товар у розмірі 13356,14 грн., яка була отримана останнім 06.01.2015 р. (а. с.10). До вимоги було додано розрахунок заборгованості станом на 21.10.2014 р. (а. с. 7 - 9).

Отже, згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, у відповідача виник обов'язок повернути позивачу суму за отриманий товар в розмірі 9786,00 грн у строк до 25.02.2014 включно (10.02.2014 (дата отримання товару) + 14 днів).

Згідно зі ст. ст. 525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з тим, в процесі розгляду справи відповідачем було сплачено 4786,00 грн основної заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням від 15.04.2015 р. №43 та банківською випискою за 15.04.2015 (а. с. 46, 53).

Водночас, оскільки станом на день розгляду справи доказів погашення відповідачем залишку суми боргу у розмірі 5000,00 грн суду не подано, позовні вимоги щодо стягнення вказаної суми є належним чином підтвердженими та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню господарським судом.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення з відповідача 905,94 грн. пені та 10% штрафу у розмірі 978,690 грн., суд вважає за необхідне зазначити таке.

У п. 3 ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 343 ГК України передбачено, що розмір пені за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення містяться і в ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, п. 5.3 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати поставленого Товару Покупцем останній сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення оплати Товару.

Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування пені та штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більше того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов’язання передбачено приписами ч. 2 ст. 231 ГК України.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку, суд встановив, що нарахування пені в розмірі 905,94 грн проведено обґрунтовано, відповідно до вимог чинного законодавства та положень Договору.

Що стосується 978,60 грн. 10% штрафу, про стягнення яких просить позивач, слід зазначити, що за умовами п. 5.4 Договору, у випадку прострочення виконання грошового зобов"язання понад 180 календарних днів Покупець зобов"язаний сплатити Продавцю штраф в розмірі 10% від неоплаченої суми невиконаного грошового зобов"язання.

Разом з тим, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, суд вбачає за доцільне зменшити розмір нарахованого штрафу.

Так, згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Керуючись вище вказаним, враховуючи сплату відповідачем частини основного боргу, суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафу до розміру 10% від неоплаченої суми боргу, яка становить 500,00 грн.

Щодо нарахованих та заявлених до стягнення позивачем на свою користь з відповідача інфляційних та 3% річних, господарський суд враховує, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку (а. с. 16), позивач просить стягнути з відповідача 2712,41 грн. інфляційних та 291,97 грн. 3% річних, нарахованих на суму боргу.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення з відповідача 3% річних суд вважає, що сума обрахована позивачем правомірно, тому вимогу про їх стягнення у розмірі 291,97 грн. суд вважає обґрунтованою.

Стосовно нарахування інфляційних втрат, при перевірці наданого позивачем розрахунку (а. с. 16), суд прийшов до висновку, що задоволенню підлягає сума в розмірі 2710,72 грн., як обґрунтована та підтверджена матеріалами справи.

Позовні вимоги в частині стягнення 1,69 грн. інфляційних втрат є необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 9408,63 грн., з яких: 5000,00 грн - основний борг, 905,94 грн - пеня, 291,97 грн. - 3% річних, 2710,72 грн. - інфляційні втрати та 500,00 грн - штраф.

Враховуючи викладене, слід відмовити в позові в частині стягнення 1,69 грн. інфляційних втрат та 478,60 грн штрафу.

Згідно з ч.2 ст. 49 ГПК судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

Керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта" (13530, Житомирська область, Попільнянський район, с. Попільня, вул. Прикордонників, 65, код ЄДРПОУ 31331249) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрутором Етол (Україна)" (03680, м. Київ, вул. Ак. Заболотного, 105 А, код ЄДРПОУ 39001959):

- 5000,00 грн. - основного боргу;

- 905,94 грн. - пені;

- 291,97 грн. - 3% річних;

- 2710,72 грн. - інфляційних втрат;

- 500,00 грн. - штрафу;

- 1826,68 грн. - судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "30" квітня 2015 року.

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1- в справу

2,3 - сторонам (реком.)