Постанова № 43876633, 29.04.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року Справа № 910/25646/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участі представників: позивача: відповідача: Корнілов В.А. Спірідонов О.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 10 грудня 2014 року Київського апеляційного господарського суду від 05 березня 2015 рокуу справі№ 910/25646/14за позовомтовариства з додатковою відповідальністю "Київміськсантехмонтаж"допублічного акціонерного товариства "Київенерго"про стягнення 95 949,60 грн

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 95 949,60 грн, з яких 86 056,29 грн - інфляційні втрати, 9 893,31 грн - 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 (суддя - Отрош І.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 (головуючий - Тищенко А.І., судді - Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.), позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 9 893, 31 грн 3 % річних, 86 056,29 грн інфляційних втрат та судові витрати.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.07.2008 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 111 - 08 на виконання робіт та пусконалагоджувальних робіт з реконструкції центрального теплового пункту на вул. Петрицького, 5/9 та реконструкції мереж ЦО та ГВП від ПТ "Петрицького, 5/9" до житлових будинків № 5/9, 7 на вул. Петрицького, 7/9, на вул. Львівський, 18 та на вул. Верховинній.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору № 111 - 08, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва, рішенням якого від 03.06.2014 у справі № 910/25484/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014, позовні вимоги товариства з додатковою відповідальністю "Київміськсантехмонтаж" до ПАТ "Київенерго" задоволено частково, стягнуто з останнього 729 507,00 грн основного боргу, 19 966,51 грн 3 % річних, 48 876,97 грн інфляційних втрат та судові витрати.

На виконання рішення, 03.09.2014 господарським судом було видано наказ.

09.09.2014 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.09.2014 у справі № 910/25484/13 про стягнення з ПАТ "Київенерго" на користь товариства з додатковою відповідальністю "Київміськсантехмонтаж" 815 281, 58 грн.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, вказане рішення Господарського суду м. Києва набуло законної сили 11.08.2014, проте відповідач обов'язок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку, належним чином виконав лише 20.11.2014, що свідчить про прострочення ним виконання свого зобов'язання щодо виплати за договором № 111-08.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення міститься і в частині 1 ст. 193 ГК України.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то висновок господарських судів про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України та стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 9 893,31 грн за період з 01.06.2014 по 12.11.2014 та 86 056,29 грн інфляційних втрат з травня 2014 по жовтень 2014 року є законним та обґрунтованим.

Щодо посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що несплата грошових коштів відбулася внаслідок несвоєчасного перерахування коштів з місцевого бюджету, то вказані доводи є безпідставними, адже неперерахування коштів з бюджету не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Інші посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

Отже, підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 березня 2015 року у справі за № 910/25646/14 - без змін.

Головуючий, суддя М. ОстапенкоСуддя П. ГончарукСуддя Л. Стратієнко