Рішення № 43876272, 28.04.2015, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3480/14

Провадження № 2/740/437/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд

в складі судді Куровського Ю.В.

секретарі Ісаєнко А.М.

за участю позивача ОСОБА_1,його представника ОСОБА_2,відповідача ОСОБА_3,його представника ОСОБА_4

у відкритому судовому засіданні в м.Ніжин розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про часткове визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на частину спільної сумісної власністі подружжя,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 липня 2013 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, який після померлої ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину на нежитлову будівлю по вул.Жовтнева, буд.56-а в с.Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області та визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаної нежитлової будівлі посилаючись на те, що 30 січня 1982 року було укладено шлюб між ним та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_5.

27 листопада 2012 року його дружина ОСОБА_5 померла.

24 травня 2005 року вона склала заповіт на випадок її смерті на належну їй на праві власності нежитлову будівлю - магазин по вул. Жовтнева, буд.56-а в с. Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області та земельну ділянку площею 0,02 га, надану для комерційної діяльності, по вул.Жовтнева, 56-а в с.Вертіївка Ніжинського району заповіла ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3.

12 червня 2003 року Вертіївська сільська рада Чернігівської області, розглянувши проект змін цільового призначення земельної ділянки площею 0,02 га. по вул. Жовтнева, 56-а в с.Вертіївка Ніжинського району, наданої в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку ОСОБА_5, змінила призначення даної земельної ділянки для розташування об'єкту-торговельгого павільйону для торгівлі товарами різного асортименту ( під комерційну діяльність).

На підставі рішення Вертіївської сільської ради III сесії XXIV скликання від 03 жовтня 2002 року на вказану земельну ділянку було видано державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5, тобто під час перебування з ним у шлюбних відносинах позивача.

На вищезгаданій земельній ділянці вони в період шлюбу за спільні кошти здійснили будівництво обєкту нерухомого майна, яке згодом ввели в експлуатацію.

Враховуючи те, що спірне майно згідно ч.2 ст.60 СК України являється спільною сумісною власністю його та ОСОБА_5, розподіл якого свого часу добровільно не відбувся, то відповідно до ч.1 ст.70 СК України він має право на половину спірного майна подружжя.

На даний час на згадане майно видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 липня 2013 року, згідно якого ОСОБА_3 після померлої ОСОБА_5 отримав спадщину на нежитлову будівлю по вул. Жовтнева, 56-а в с. Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області, яка належала спадкодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Вертіївської сільської ради 31 березня 2005 року на підставі рішення №27 від 30 березня 2005 року та зареєстрованого у Ніжинському МБТІ 31 березня 2005 року.

Вказане свідоцтво видано ОСОБА_3 без врахування його частки у праві спільну сумісну власність подружжя, тобто спадкове майно було набуте за час перебування в шлюбних відносинах з ОСОБА_5, тому він має право на 1/2 частку нежитлової будівлі магазину по вул.Жовтнева, 56-а в с.Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області.

Магазин будували разом з дружиною за подружні кошти,так весь бюджет був сімейним.Він закуповував товар,а дружина торгувала.Він разом з дружиною розвозив товар для торгівлі по селах.

Відповідач позовні вимоги не визнав,посилаючись на те,що позивач ОСОБА_7 до дня смерті дружини (померла 27.11.2012 року) жодного разу не ставив питання про поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, як це передбачено ст. 69 СК України.

Його сестра почала займатись підприємницькою діяльністю в 1999 році.Сама купувала товар та торгувала ним по селах.На придбання товару батьки їй надавали кошти,а також сільгосптовари з свого господарства.Позивач дружині у веденні підприємницької діяльності не допомагав, так як працював в УТОСі ,а потім у приватного підприємця.Будівництво магазину в с.Вертіївка по вул.Жовтнева,56а велось за кошти від підприємницької діяльності ОСОБА_5 та матеріальної та фінансової допомоги /картопля,бички,свині,гроші,будівельні матеріали,фізична праця/ її батьків та родичів.Позивач на будівництві магазину не працював і ніякої участі в цьому не брав.

Позивач ОСОБА_7 з першого дня достеменно знав про те, що його дружина ОСОБА_5, 24.05.2005 року склала заповіт, в якому чітко було зазначено: «.. належні мені на праві власності: нежитлову будівлю «магазин», що знаходиться у с.Вертіївка по вул.Жовтнева за номером 56-а та земельну ділянку площею 0,02 га надану для комерційної діяльності .. заповідаю ОСОБА_3».

При оформленні у нотаріуса прав на спадщину спадкоємцями за заповітами: ним ОСОБА_3 та ОСОБА_8, позивачу ОСОБА_7 був повно роз»яснений порядок прийняття та відмови від спадщини згідно вимог чинного цивільного законодавства України і він визнав,що будівля магазину по вул.Жовтнева,56а є власністю його покійної дружини.

Крім того позивач ОСОБА_7 подав нотаріусу заяву, датовану 21.05.2013 року в якій зазначив наступне: «зміст ст.60 Сімейного кодексу України, щодо майна, що є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, нотаріусом мені роз»яснино. На одержання свідоцтв про право власності на частку в спільному майні не претендую та не претендуватиму в майбутньому, в суд звертатися не буду..».

Даною заявою позивач ОСОБА_7 фактично визнав, що спадкове майно, право власності на яке належало та було зареєстровано за спадкодавцем ОСОБА_5, не є об»єктом спільної сумісної власності. А тому він не претендує і не буде в майбутньому претендувати на отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні.

В іншому випадку ОСОБА_7 повинен був вказати у заяві, що у спадковому майні (магазині) є його право на 1/ 2 частку в спільному майні подружжя, але свідоцтво про право власності на дану частку він отримає пізніше.

Але оскільки ніяких подібних заяв ОСОБА_7 не робив, то нотаріус мав повне право видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на його ім.»я щодо нежитлової будівлі (магазину) в цілому.

У своїх роз»ясненнях «Реалізація права на спадщину» (офіційний веб-сайт Мінюсту України міністрество юстиції вказує, що у разі смерті одного із учасників спільної сумісної власності нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом лише після виділення частки померлого у спільному майні.

Тому лише з»ясувавши, що спадкове майно не є спільною сумісною власністю, нотаріус і видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02.07.2013 року на його ім»я.

При цьому нотаріусом були виконані вимоги глави 11 (ОСОБА_7 свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя) Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом міністерства юстиції України 22.02.2012 р. №296/5.

Своєю заявою нотаріусу про відмову від отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні та твердження позивача ОСОБА_1, що він не претендує та не буде претендувати в майбутньому на отримання вказаного свідоцтва, останній фактично визнав, що нежитлова будівля «магазин» була повністю особистою приватною власністю спадкодавця ОСОБА_5 Леонідівни.Будівля магазину будувалась на кошти від підприємницької діяльності ОСОБА_5 і ці кошти не є спільною сумісною власністю подружжя.

Суд вислухавши пояснення сторін,вивчивши матеріали справи вважає,що позовні вимоги не підлягають задоволенню.Позивач ОСОБА_1 з його покійною дружиною ОСОБА_5 перебували в шлюбі з 30.01.1982 року про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу здійснено запис №2.Після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_5.27 листопада 2012 року ОСОБА_5 померла.

24 травня 2005 року ОСОБА_5 склала заповіт,відповідно до якого належна їй на праві власності нежитлова будівля-магазин та земельна ділянка площею 0.02га,надана для комерційної діяльності,які розташовані по вул.Жовтнева,56а в с.Вертіївка Ніжинського району переходять до ОСОБА_3.На зазначене майно видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02.07.2013 року,згідно з яким ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 отримав спадщину на нежитлову будівлю та земельну ділянку площею 0.02га по вул.Жовтнева,56а в с.Вертіївка Ніжинського району,яка належала на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно,виданого виконкомом Вертіївської сільської ради 31березня 2005 року на підставі рішення від 30.03.2005 року №27 та зареєстрованому у Ніжинському МБТІ 31.03.2005 року.

Позивач посилався на те,що дане приміщення магазину в с.Вертіївка по вул.Жовтнева,56а збудоване в період шлюбу,за спільні подружні кошти,а тому йому належить, як подружжю, половина приміщення даного магазину і не могла входити до спадкової маси,а тому просив визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом частково недійсним і визнати за ним право власності на ? частину даної нерухомості.

З такими доводами позивача не можна погодитись так як його дружина ОСОБА_5 з 1999 року являлась приватним підприємцем, що підтвердили сторони та підтверджується довідкою до податкової інспекції про доходи і утримання за 1999 рік і займалась підприємницькою діяльністю.Для започаткування підприємницької діяльності їй надали матеріальну та грошову допомогу батьки та родичі,що підтвердили сам позивач та свідки ОСОБА_9,ОСОБА_8,ОСОБА_10.Позивач в цей час працював в іншого приватного підприємця і участі в підприємницькій діяльності дружини не брав.У 2003 році розпорядженням Ніжинської районної державної адміністрації №32 від 28.01.2003 року ОСОБА_5 як приватному підприємцю дозволено проектування та будівництво торгового павільйону в с.Вертіївка по вул.Жовтнева,ОСОБА_11 як приватний підприємець замовила проектну документацію павільйону для торгівлі.30.03.2005 року видане свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю «магазин» в с.Вертіївка вул.Жовтнева,56а на ім»я ОСОБА_5. і це право зареєстроване реєстратором 31.03.2005 року.Будівництво спірної будівлі велось за рахунок матеріалів,коштів та іншої допомоги батьків та родичів ОСОБА_5, чого не заперечує позивач,а також за рахунок коштів від підприємницької діяльності ОСОБА_5.Участь у будівництві брав і позивач,чого не заперечують сторони,яка полягала в контролі за будівництвом,оскільки для виконання робіт наймались бригади спеціалістів та робітників.Ці обставини підтвердили також свідки ОСОБА_12,ОСОБА_13 які пояснили,що позивач знаходився на будівництві та займався оформленням документації магазину.

Суд вважає,що основним джерелом будівництва спірної будівлі були доходи від підприємницької діяльності ОСОБА_5,та допомога її батьків та родичів,оскільки інших джерел для будівництва нерухомості суду не надано.

Відповідно до ст.59 СК України той з подружжя,який є власником майна,визначає режим володіння та користування ним,в тому числі для здійснення підприємницької ОСОБА_5 збудувавши спірну нерухомість визначила напрямок її використання-здійснення підприїмницької діяльності.Майно фізичної особи підприємця,яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку,слід розглядати як його особисту приватну власність,відповідно до ст.57 СК України,а не як об»єкт спільної сумісної власності подружжя,який підпадає під регулювання ст.ст.60,61 СК ОСОБА_14 була приватним підприємцем та використовувала належне їй на праві особистої приватної власності нежитлову будівлю-магазин,що знаходиться в с.Вертіївка вул.Жовтнева,56а та земельну ділянку площею 0.02га для ведення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Суд вважає,що посилання позивача на те,що приміщення магазину будувалось за спільні подружні кошти,так як бюджет подружжя був спільним нічим не обгрунтоване.На будівництво магазину витрачались кошти від підприємницької діяльності ОСОБА_5 які вона туди направляла і мала мету збудувати приміщення магазину для використання в комерційній діяльності,що в подальшому і сталося.Позивач став займатись підприємницькою діяльністю тільки в 2013 році,після смерті дружини.

Суд вважає,що слід прийняти до уваги посилання відповідача на те,що земельна ділянка площею 0.02га по вул.Жовтнева,56а в с.Вертіївка була приватизована ОСОБА_5 в 2003 році для комерційної діяльності про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку і не могла бути спільною сумісною власністю подружжя.

Суд також приймає до уваги свідчення приватного нотаріуса ОСОБА_15,який пояснив,що позивачу та іншим спадкоємцям він роз»яснив зміст ст.60 СК України щодо майна що є об»єктом спільної сумісної власності подружжя та те,що без визначення частки одного з подружжя у спадковому майні неможливо видати свідоцтво про право на спадщину.Але ОСОБА_1 не вказав,що в спадковому майні,яке зазначено в заповіті є його частка,визнавши,що спірна будівля є власністю його покійної дружини ОСОБА_5.В заяві позивача до нотаріуса від 21.05.2013 року позивач зазначав,що йому було роз»яснено зміст ст.225,229-231,233,1273-1275 ЦК України ,спадкоємець що відмовляється від частини спадщини,визнає,що відмовляється від всієї спадщини,а також зміст ст.60 СК України,щодо майна що є об»єктом спільної сумісної власності подружжя.Посилання позивача на те,що він не зрозумів роз»яснень нотаріуса нічим не обгрнтоване і не може бути прийнято до уваги.

Суд також приймає до уваги ту обставину,що спадкодавець-Бойко Т.Л. в заповіті від 24.05.2005 року зазначала,що вона заповіла належне їй на праві приватної власності нежитлову будівлю «магазин» по вул.Жовтнева,56а та земельну ділянку 0.02га в с.Вертіївка ОСОБА_3,а в заповіті від 01.08.2012 року заповіла нежитлове приміщення по вул.Леніна,122а в с.Вертіївка позивачу ОСОБА_1 та ОСОБА_8,з чого вбачається,що спадкодавець визначила,що зазначені в заповіті об»єкти нерухомості є її власністю,а не спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до п.29 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб,розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» -відповідно до положень ст.57,61 СК України,ст.52 ЦК України майно приватного підприємця чи фізичної особи-підприємця не є об»єктом спільної сумісної власності подружжя.

Керуючись ст.59-65,70 СК України, ст.51,55 ГК України,ст.203,215,1236, 1248, 1269, 1270, 1273-1275 ЦК України, ст.213-215 ЦПК України

В И Р І Ш И В

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про часткове визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.07.2013 року виданого на ім»я ОСОБА_3,який отримав спадщину після смерті ОСОБА_5,нежитлову будівлю в с.Вертіївка вул.Жовтнева,56-а Ніжинського району Чернігівської області,визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину нежитлової будівлі в с.Вертіївка вул.Жовтнева,56-а Ніжинського району,відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області в 10 денний строк.

Суддя Ю.Куровський