Ухвала суду № 43873380, 27.04.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №485/2295/14-ц 27.04.2015 27.04.2015 27.04.2015

Провадження №22-ц/784/880/15

Провадження №22-ц/784/880/15 Суддя суду першої інстанції Лисенко М.Є.

Категорія 24 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Ухвала

Іменем України

27 квітня 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Самчишиної Н.В., Галущенка О.І.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі позивача ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2015 року, ухвалене по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вищевказаним позовом, у якому з урахуванням уточнень, просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 2 500 грн. матеріальної шкоди та 2 000 грн. моральної шкоди, заподіяної їй внаслідок надання ОСОБА_4 неякісних та непрофесійних послуг адвоката під час досудового та судового слідства по кримінальній справі №10730011 за її обвинуваченням.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 - 1 500 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на неповне з'ясування судом дійсних обставин справи та порушення вимог матеріального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договором про надання правової допомоги позивачу було заподіяно 1 500 грн. матеріальної шкоди. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, районний суд виходив з відсутності передбачених законом підстав для її відшкодування.

З такими висновками районного суду колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом процесуальних норм (ст.ст.3,15 ЦПК України) об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту. Аналогічні роз'яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.1,2 ст.3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За правилами п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зі змісту ч.1ст.639 ЦК України вбачається, що договір може бути укладений у будь-який формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ст.205 ЦК України).

Частиною 1 ст.206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

З огляду на те, що Законом не встановлена обов'язковість письмової форми договору про надання юридичних послуг, що виключає у разі недотримання цієї вимоги настання відповідних правових наслідків, передбачених ст.215 ЦК України, колегія суддів виходить з того, що до даних правовідносин мають застосовуватися норми, закріплені в Главі 63 ЦК України «Послуги».

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Принцип належного виконання зобов'язання стосується суб'єкта, предмета, строку, місця і способу виконання.

Відповідно до змісту ст.ст. 610,612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 03 травня 2012 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 в усній формі був укладений договір про надання юридичних послуг, за умовами якого відповідач зобов'язувалася надавати ОСОБА_3 юридичні послуги у кримінальній справі №10730011 за обвинуваченням останньої за злочини, передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України.

На виконання зазначеного договору, позивач передала відповідачу грошові кошти в сумі 2 500 грн., про що ОСОБА_4 надала квитанцію за №37, в якій зазначено про надання юридичних послуг, таких як участь в досудовому слідстві та суді.

З пояснень сторін також слідує, що відповідач, отримавши кошти, приступила до виконання умов договору. Зокрема, згідно дослідженого у судовому засіданні графіку ознайомлення з матеріалами кримінальної справи №10730011, юридичні послуги відповідача складалися з ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, але в подальшому сторони вчинили дії, що свідчать про припинення договірних зобов'язань.

Так, 05 червня 2012 року та 21 лютого 2013 року позивач звернулася до ОСОБА_4 з письмовою вимогою, в якій просила розірвати договір та повернути сплачені нею кошти за спірним договором, посилаючись на неналежне виконання останньою, взятих на себе зобов'язань за договором.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилалась на те, що внаслідок надання відповідачем неякісних та непрофесійних послуг адвоката їй заподіяно як матеріальну шкоду в сумі 2 500 грн., так і моральну шкоду, компенсацію якої остання оцінила в розмірі 2 000 грн.

Правові наслідки розірвання договору та порядок повернення коштів, отриманих адвокатом за договором про надання правової допомоги, у разі неналежного виконання доручення визначаються Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Так, ст.12 Закону України «Про адвокатуру» передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Якщо договір розривається достроково, оплата праці адвоката провадиться за фактично виконану роботу. У разі неналежного виконання доручення на вимогу громадянина або юридичної особи, які уклали договір з адвокатом чи з адвокатським об'єднанням, внесена плата повертається їм повністю або частково, а при виникненні спору - за рішенням суду.

Проаналізувавши викладене та виходячи із обсягу наданих відповідачем послуг, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, визначених ст.3 ЦК України, колегія суддів вважає, що висновок суду про надання відповідачем юридичних послуг на суму 1 000 грн. та необхідності стягнення з нього вказаної суми на користь позивача, відповідає обставинам справи та положенням чинного законодавства.

Також, колегія суддів погоджується з висновком районного суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Між позивачем та відповідачем виникли відносини, пов'язані з наданням послуг, тобто договірні правовідносини.

Згідно зі ст.611 ЦК України моральна шкода може відшкодовуватись в разі порушення зобов'язання, якщо це передбачено договором або законом.

Оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальним Законом України «Про адвокатуру» (в редакції, який діяв на час їх виникнення), а правовими підставами для здійснення адвокатської діяльності є договір про надання правової допомоги, яким не передбачено відшкодування моральної шкоди в разі порушення його умов, то підстав для відшкодування моральної шкоди не вбачається.

При цьому, позивач не надала доказів того, що домовленість між сторонами передбачала відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язань.

Щодо вимог про визнання підприємницької (адвокатської) діяльності відповідача протиправною, то вони не були предметом розгляду у даній справі в суді першої інстанції, а апеляційний суд вийти за межі позовних вимог не має права (ст.ст.10,11 ЦПК України).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та дав їм вірну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування судом норм матеріального чи процесуального права при розгляді даної справи не встановлено, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга ОСОБА_3 в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: