Рішення № 43870158, 30.04.2015, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/6501/14-ц

Провадження №2/333/77/15

рішення

Іменем України

23.04.2015 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Холода Р.С.,

при секретарі Шевченко І.П.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2014 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат. 08.09.2014 року ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя Піх Ю.Р. провадження по справі було відкрито. Ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя Холода Р.С. від 09.02.2015 року вказану справу було прийнято до свого провадження.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.09.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 14.13278 про надання кредиту, згідно вимог якого останній отримав кредит в сумі 55 000 доларів США на строк до 03.09.2010 року із платою за користування кредитом в розмірі 15 % річних. В якості забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 11.09.2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були укладені окремі договори поруки, відповідно, на підставі яких поручителі взяли на себе зобовязання відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_2 його зобовязань перед позикодавцем та нести солідарну відповідальність за виконання умов кредитного договору.

Однак ОСОБА_2 порушує вимоги кредитного договору, а саме не виконує в обумовлені строки зобовязання щодо сплати кредиту та відсотків, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та просить стягнути у солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 14.13278 від 11.09.2007 року в сумі 165644,86 доларів США та судові витати по справі.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала, просила його задовольнити, посилаючи на обставини, викладені у позовній заяві. Додатково зазначила, що в якості виконання зобовязання між банком та ОСОБА_5 було укладено договір застави, згідно якого останній передав в заставу майно полупричіп автовоз, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль «Рено», 1997 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Також, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір застави, згідно якого останній передав в заставу майно автомобіль «Рено», 1999 року випуску, держаний реєстраційний номер НОМЕР_3. У січні 2011 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя було прийнято рішення щодо передачі вказаного заставного майна в заклад банку, шляхом вилучення вказаних транспортних засобів у ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та звернути на заставне майно стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 14.13278 від 11.09.2007 року. Разом із тим, транспортні засоби не були розшукані, та на цей час зазначене рішення суду залишається не виконаним. Заперечувала проти застосування судом строків позовної давності, на що наполягала представник відповідача, так як п.6.8. кредитного договору свідчить про збільшення строку позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки до 5 років.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, повідомлені судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи, повторно у судове засідання не зявилися і не повідомили суд про причини неявки, жодних доказів або заперечень суду не надали.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не зявився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, довірив свої інтереси представляти адвокату ОСОБА_3І, яка проти позову повністю заперечувала, вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, так як останнє погашення по спірному кредитному договору було здійснено її довірителем 05.01.2009 року і просить його застосувати та у позові відмовити. Щодо твердження представника позивача, що строк позовної давності збільшений до 5 років, на думку ОСОБА_3, вказана умова кредитного договору не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя в 2011 році було звернуто стягнення на транспортні засоби, що були заставним майном по кредиту, тому задоволення цього позову буде подвійним стягнення заборгованості по кредитному договору. Чи реалізовані транспортні засоби, що були заставним майном по кредитному договору, їй невідомо, як і місцезнаходження останніх.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, приходить до наступних висновків.

За вимогами ч.3 ст.10, ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.57, 58, 59 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

11.09.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №14.13278, згідно вимог якого відповідач отримав кредит в сумі 55 000 доларів США на строк до 03.09.2010 року з платою за користування кредитом в розмірі 15 відсотків річних (а.с.12-15).

Згідно п. 2.1.1. кредитного договору № 14.13278 від 11.09.2007 року банк зобовязується відкрити для надання кредиту рахунок для зарахування коштів, направлених на погашення заборгованості № 29097055730725; позичковий рахунок 22037055706794; особовий рахунок по відсотках 22085055717285; рахунок для сплати винагороди 35781055713871.

Пунктом 2.2.2. зазначеного кредитного договору позичальник зобовязується сплатити відсотки за користування кредитом, відповідно до п.п. 2.3.1, 2.3.2, 4.14.1,4.3,4.4,4.11,4.12. цього договору, а також відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що зазначені в додатку № 1 до договору.

Відповідно до п.3 кредитного договору № 14.13278 від 11.09.2007 року виконання зобовязань позичальника за даним договором забезпечується: договором застави автотранспорту № 14.13278/1 від 11.09.2007 року з ОСОБА_5; договором застави автотранспорту № 14.13278/2 від 11.09.2007 року з ОСОБА_2; договором поруки б\н від 11.09.2007 року з ОСОБА_5; договором поруки б\н від 11.09.2007 року з ОСОБА_4

Згідно п.4.3 кредитного договору при порушенні позичальником зобовязань по погашенню кредиту, передбачених п. 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4.11 даного договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 32 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Як вбачається з п.4.6. кредитного договору № 14.13278 від 11.09.2007 року позичальник сплачує банку винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2% від суми кредиту. Винагорода сплачується щомісячно у розмірі 0,6% від суми кредиту в дату, зазначену в графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди.

Пунктом 6.2. зазначеного договору передбачено, що при порушенні позичальником зобовязань, передбачених п.п. 2.2.7, 2.2.8, 2.2.11, позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення штраф у розмірі 2 % від суми отриманого кредиту. Сплата штрафу здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, штраф сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.

Відповідно до п.6.6. кредитного договору № 14.13278 від 11.09.2007 року при порушенні позичальником будь-якого з грошових зобовязань, передбачених даним договором, більше ніж на 120 днів, у звязку з чим банк буде змушений звернутися до суду, позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 11.09.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були укладені окремі, але ідентичні по змісту, договори поруки, на підставі яких поручителі взяли на себе зобовязання відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_2 його зобовязань перед позикодавцем та нести солідарну відповідальність за виконання умов кредитного договору (а.с. 16).

Згідно п.2 договору поруки від 11.09.2007 року поручителі відповідають перед кредитором за виконання обовязків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником якого-небудь обовязку, передбаченого п.1 договору поруки, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обовязку (п.5).

Відповідно до п.9 договору поруки від 11.09.2007 року у випадку невиконання поручителем обовязків боржника за кредитним договором впродовж 5 (пяти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобовязань за цим договором.

В якості виконання зобовязання 11.09.2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір застави №14.13278/1, згідно якого ОСОБА_5 передав в заставу майно полупричіп ПП 73.10.025, автовоз, 2007 року випуску, № кузова/шасі: У6973100270А65467, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль «Рено», 1997 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Крім цього, 11.09.2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір застави №14.13278/2, згідно якого ОСОБА_2 передав в заставу майно автомобіль «Рено», 1999 року випуску, держаний реєстраційний номер НОМЕР_3.

Однак, ОСОБА_2 вимоги кредитного договору не виконує, в обумовлені строки кредит та відсотки по ньому не сплачує. Станом на 24.06.2014 року у ОСОБА_2 виникла заборгованість за кредитним договором №14.13278 від 11.09.2007 року в сумі 165 644,86 доларів США, з яких: 37 752,89 доларів США заборгованість по кредиту, 61 877,99 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4 932,82 доларів США заборгованість по комісії за користування за кредитом, 53 173,28 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 21,03 долар США фіксована частина штрафу (або 250 грн. по п.6.6. кредитного договору), 7 886,85 доларів США штраф (процентна складова) по п.6.6. кредитного договору.

Зазначений розмір заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості, який представником позивача був наданий у додатках до позовної заяви. Враховуючи, що представником відповідача не оспорювався вказаний розрахунок, ОСОБА_3 не надала іншого розрахунку (контррозрахунку), тому суд вважає наданий позивачем до суду розрахунок належним, достовірним та допустимим доказом.

Позивач неодноразово звертався до ОСОБА_2 з вимогою про сплату заборгованості по кредиту, попереджав про звернення до суду, однак останній заходів до погашення заборгованості не вжив.

В звязку з тим, що ОСОБА_2 порушував вимоги кредитного договору № 14.13278 від 11.09.2007 року рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.01.2011 року за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про звернення стягнення, предмет застави передано в заклад ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» шляхом вилучення у ОСОБА_5 належне йому на праві приватної власності заставлене майно, а саме: полупричіп ПП 73.10.025, автовоз, 2007 року випуску, № кузова/шасі: Y6973100270А65467, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль «Рено», 1997 року випуску, тип Т3: вантажний сідловий тягач, № кузова/шасі: VF622GVA0С0006467, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та шляхом вилучення у ОСОБА_2Я належне йому на праві приватної власності заставлене майно, а саме: автомобіль «Рено», 1999 року випуску, тип Т3: вантажний сідловий тягач, № кузова/шасі: VF622GVA0С0027641, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 шляхом продажу зазначеного транспортного засобу (автомобіля «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_3) ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаних автомобілів з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а.с. 105-106).

На підставі інформації УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області від 13.03.2015 року, згідно компютерної бази даних УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області на транспортні засоби: полупричіп ПП 73.10.025, 2007 року випуску, тип Т3: полупричіп автовоз, № кузова/шасі:Y6973100270А65467, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль «Рено», 1997 року випуску, тип Т3: вантажний сідловий тягач, № кузова/шасі: VF622GVA0С0006467, державний реєстраційний номер НОМЕР_2; автомобіль «Рено», 1997 року випуску, тип Т3: вантажний сідловий тягач, № кузова/шасі: VF622GVA0С0006467, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 неодноразово були накладені арешти, які є чинними, на штрафний майданчик зазначені транспортні засоби не доставлялися, ні власникам, ні ініціатору розшуку не передавалися (а.с. 129), тобто рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.01.2011 року до теперішнього часу не виконано, місцезнаходження транспортних засобів не встановлено.

На підставі ст.14 ЦК України цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, тобто норми про договір позики.

Згідно зі ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

Перевіряючи доводи представника відповідача в частині застосування судом норм закону щодо позовної давності, суд виходить із такого.

Відповідно до п.7.1. кредитного договору № 14.13278 від 11.09.2007 року, сторони встановили як строк дії договору до повного виконання зобовязань сторонами за даним договором, так і строки виконання зобовязань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 03 вересня 2010 року. Строки сплати та сума щомісячних платежів були передбачені у додатку №1 до кредитного договору (графік погашення кредиту, відсотків та винагороди), який є невідємною частиною останнього (п.8.1 кредитного договору). Таким чином, графіком платежів строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Судом встановлено, що згідно з умовами вказаного кредитного договору позичальник зобовязаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного 03 числа місяця, а процентів - кожного місяця з 03 по 05 число, наступного за місяцем, в рахунок якого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_3, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до п.6.8. кредитного договору № 14.13278 від 11.09.2007 року строк позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Таким чином, враховуючи, що збільшення позовної давності було викладено у письмовій формі, ОСОБА_2 був ознайомлений зі змістом кредитного договору, який і підписав, тому суд вважає, що сторони у даному випадку належним чином збільшили строк позовної давності до 5 років.

Як встановлено судом ОСОБА_2 перестав виконувати щомісячні зобовязання з погашення кредиту з 05.01.2009 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом до суду банк звернувся 14.08.2014 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі.

Враховуючи, що платежі повинні були сплачуватися у період 3-5 числа кожного місяця, з урахуванням збільшеного строку позовної давності (5 років), строку звернення із позовною заявою, на думку суду заборгованість необхідно вираховувати з 03.09.2009 року.

Шляхом окремого складання щомісячних платежів відповідно до додатку №1 до кредитного договору (графіку погашення кредиту) сум погашення кредиту, сум відсотків та розміру винагороди за ведення кредитної справи, суд вважає, що заборгованість по кредитному договору №14.13278 від 11.09.2007 року становить: 22700 доларів 68 центів США заборгованість за кредитом; 2070 доларів 36 центів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 429 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, а всього 25200,04 доларів США.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності повязаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Враховуючи, що кредитним договором передбачено збільшення позовної давності не тільки по вимогам по стягненню кредиту, відсотків та винагороди, але і по вимогам стягнення пені, тому суд вважає за необхідне не застосовувати до пені спеціальну позовну давність, передбачену ч.2 ст.258 ЦК України, а виходити із застосування збільшеного (пятирічного) строку позовної давності.

Шляхом складання щомісячних нарахованих розмірів з 03.09.2009 року, відповідно до розрахунку, наданого представником банка, пеня по кредитному договору № 14.13278 від 11.09.2007 року складає 51433, 04 долара США.

Разом із тим, суд, з урахуванням вимог ч.3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, вважає за необхідне, зменшити суму пені до 25000 доларів США.

Стягнення штрафів у сумі 21,03 долару США (250 грн. з урахуванням курсу долара США на 24.06.2014 року, на який посилається позивач у своїй позовній заяві) та 7886, 85 доларів США передбачено умовами кредитного договору (п. 6.6), тому на думку суду, їх необхідно стягнути у повному обсязі, при цьому у даному випадку відсутня подвійна цивільно-правова відповідальність одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобовязання.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Стосовно заперечень представника відповідача щодо подвійного стягнення заборгованості по спірному кредитному договору, враховуючи рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.01.2011 року за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про звернення стягнення, суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, з наступних підстав.

Як вбачається з п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зобовязання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599601, 604609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки зобовязання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526,599 ЦК України.

Відповідно до ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобовязання частково або у повному обсязі.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки повязане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «предявлення вимоги» та «предявлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «предявлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Суд не приймає до уваги п.12 договору поруки, згідно якого сторони прийшли до згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років, так як у вказаному пункті не визначеного з якого моменту вираховувати строк пять років (з моменту укладення договору поруки, з моменту виникнення права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, з моменту виконання основного зобовязання тощо). Крім того, суд не може вважати вказаний термін як строк дії договору поруки, так як строк дії договору поруки зазначений у п. 11 договору поруки (з моменту його підписання і до повного виконання зобовязань за кредитним договором).

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Судом встановлено, що договорами поруки від 11.09.2007 року, укладеними між позивачем та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 певний строк поруки не передбачений.

03.09.2010 року настав строку погашення останнього чергового платежу за кредитним договором № 14.13278 від 11.09.2007 року. Банк не звернувся до поручителів із відповідним позовом у судовому порядку протягом шести місяців з моменту настання строку погашення останнього чергового платежу за основним зобовязанням, а подав позов лише 14.08.2014 року. Враховуючи вимоги ч.4 ст.559 ЦК України, на думку суду, строк дії поруки у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 припинився 03.03.2011 року, тобто після спливу 6 місяців протягом якого банк звернутися до поручителів у судовому порядку.

Крім того, у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст. 554 ЦК України).

Отже, статтею 554 ЦК України передбачено солідарну відповідальність боржника і поручителя за договором поруки (або взаємоповязаних пар: боржник і поручитель1; боржник і поручитель2), а не декількох поручителів за різними договорами поруки, оскільки поручителі за різними договорами поруки не несуть солідарної відповідальності один перед одним.

З встановлених обставин справи випливає, що між банком та ОСОБА_5 и ОСОБА_4 укладено два договори поруки, окремо з кожним поручителем, умовами яких не передбачено спільної поруки, а отже, у цьому разі кредитор повинен предявити вимогу до кожного із поручителів на підставі відповідного договору. Така позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року № 3- 62гс14 по справі № 919/699/13).

За таких обставин відсутні підстави для стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 порушує вимоги кредитного договору № 14.13278 від 11.09.2007 року, а саме: не виконує в обумовлені строки зобовязання щодо сплати кредиту, відсотків та винагороди, тому є підстави для часткового задоволення позову та стягнення заборгованості на користь позивача в рахунок погашення суми заборгованості по несплаченому кредиту, відсотках, комісії, нарахованої пені та штрафах.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. В звязку з тим, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за доцільне стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір в розмірі 1 281,82 гривень (сума задоволених позовних вимог складає 58107,92 доларів США, що є 35,08% від усіх заявлених вимог позивача (58107,92Х100:165644,86). Відповідно, 1281,82 грн. складає 35,08% від усіх судових витрат позивача 3654Х35,08:100).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 14, 251, 252, 256, 258, 259, 261, 264, 267, 553, 554, 559, 617, 625, 1048 - 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 88, 209, 214-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4, на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (на розрахунковий рахунок №29092829003111 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) 58 107 (пятдесят вісім тисяч сто сім) доларів 92 цента США заборгованості по кредитному договору №14.13278 від 11.09.2007 року, з яких: 22700 доларів 68 центів США заборгованість за кредитом; 2070 доларів 36 центів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 429 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 25000 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за вказаним кредитним договором; 21,03 долар США та 7886, 85 доларів США штраф відповідно до п.6.6 зазначеного кредитного договору.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4, на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (на розрахунковий рахунок №64993919400001 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) 1281 (одну тисячу двісті вісімдесят одну) грн. 82 коп. судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Р.С. Холод