Рішення № 43867573, 23.04.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2-306\15

(№ 760/10912/14-ц)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Бобровника О. В.

при секретарі: Мурга Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ритуальної служби СКП "Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_3 - директора Ритуальної служби СКП "Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - про визнання протиправними дій, визнання незаконними документів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ритуальної служби СКП "Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_3 - директора Ритуальної служби СКП "Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - про визнання протиправними дій, визнання незаконними документів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позивач мотивував свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1, в 2 години 45 хвилин померла мати позивача - ОСОБА_7

До 5 години ранку цього ж дня були виконані всі процедури передбачені чинним законодавством (викликана невідкладна медична допомога, міліція, санітари) та оформлені відповідні документи.

О 9 годині 10 хвилин було отримано в поліклініці №2 Солом'янського району м. Києва довідку про причину смерті №23 від 30.11.2012 р., яка видається для поховання.

Біля 11-00 позивач отримав в ритуальній службі СКП „Спецкомбінат ПКПО" свідоцтво про смерть своєї матері.

В 11-15 позивач вже був на Жулянському кладовищі де отримав довідку №70 від 30.11.2012 р. в якій зазначено: ділянка, ряд та місце поховання мами, ОСОБА_7 дозволяють здійснити прихорон (підкреслено) померлого".

В цій довідці також зазначено наступне: „демонтаж намогильної споруди від 0,2 до 0,5 т, поховання буде проведено 01.12.2012".

Позивач стверджує, що написала зазначену довідку прибиральниця ОСОБА_5, а підписав довідку доглядач Жулянського кладовища ОСОБА_4

Позивач зазначає, що він категорично був проти цієї незаконної довідки, оскільки в довідці містилась недостовірна інформація та незаконні вимоги, зокрема.

1. Зазначено „прихоронити, прихорон". Проте, на думку позивача, це не є прихорон, як зазначено в довідці, а звичайне поховання на вільному місці.

2. На місці поховання матері позивача, відсутня намогильна споруда (пам'ятник), тому зазначений у довідці „демонтаж намогильної споруди від 0,2 до 0,5 т" є не що інше, як завідомо недостовірна інформація, яка внесена в „офіційний" документ, та незаконна вимога до споживача ритуальних послуг демонтувати неіснуючу споруду.

Похорон матері позивача мав відбутися 30.11.2012 р. в 15-30, оскільки про час поховання вже були повідомлені всі родичі, в кафе замовлено поминальний обід, оскільки така була її воля.

Позивач вважає, що складена ОСОБА_5 та підписана ОСОБА_4 довідка №70 від 30.11.2012 р., є завідомо підробленим документом з незаконною вимогою про демонтаж неіснуючої намогильної споруди вагою від 0,2 до 0,5 тонн. Також вважає, що дії останніх були направлені тільки на одне - не дати ОСОБА_1 поховати матір відповідно до її волевиявлення з метою отримання хабара.

Також позивач зазначав, що в телефонному режимі ОСОБА_4 у присутності позивача отримував вказівки безпосередньо від свого директора ОСОБА_3 про підтримку його дій.

Після Жулянського кладовища позивач негайно приїхав на Байкове кладовище о 12-10, оскільки на Байковому кладовищі мав укладатися договір-замолення на організацію та проведення поховання померлої.

На Байковому кладовищі ОСОБА_1 надав свідоцтво про смерть та завідомо підроблений ОСОБА_4 та ОСОБА_5 документ - довідку №70 від 30.11.2012 р. - та пояснив, що довідка не є законною вимогою, крім того, містить недостовірну інформацію та незаконні вимоги щодо демонтажу неіснуючої намогильної споруди вагою від 0,2 до 0,5 тонн.

Позивач зазначає, що він просив скласти договір-замовлення на поховання матері 30.11.2012 р. на 15-30 на підставі свідоцтва про смерть, однак представник виконавця ОСОБА_6 відмовилась оформляти договір на організацію та проведення поховання 30.11.2012 р. відповідно до Закону (на підставі свідоцтва про смерть), мотивуючи тим, що вона діє відповідно до довідки в якій вказано іншу дата поховання, а саме: 01.12.2012 р. та зазначено, що необхідно демонтувати намогильну споруду. Також ОСОБА_6 повідомила позивача, що вона може оформити договір-замовлення на організацію та проведення поховання тільки на день зазначений у довідці з наданням послуги демонтування пам'ятника 0,2-0,5 т", також повідомила, щоб ОСОБА_1 їхав в Жуляни та домовлявся з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про необхідне. На думку позивача ОСОБА_6 натякала йому про необхідність надання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 хабара.

Позивач вважає вимоги та дії працівниці ритуальної служби ОСОБА_6 незаконними, оскільки підставою для складання договору є свідоцтво про смерть, а не довідка №70, як було зазначено у договорі-замовленні №14.2940.3 на організацію та проведення поховання від 01.12.2012 р.

Також позивач зазначав, що перешкоджання поховання матері 30.11.2012 p., складання завідомо підробленого офіційного документу, а саме довідки №70 від 30.11.2012 р. та вимоги щодо демонтажу неіснуючого пам'ятника - є незаконними та порушують його права як споживача ритуальних послуг.

30.11.2012 р. з зазначеного питання позивач звертався чотири рази до міліції по телефону №102, а також особисто був на прийомі у дільничного інспектора міліції в Жулянах, однак міліція не вжила заходів на відновлення законності.

В 16-10 з цього питання позивач разом з ОСОБА_8 був на прийомі в Головному управління ритуальних послуг виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та мав розмову з керівником цього управління. В присутності позивача, керівник управління зателефонував до ОСОБА_4 та запитав його про те, чи знаходиться пам'ятник на місці поховання ОСОБА_7 чи ні, на що отримав відповідь що на цьому місці ніякого пам'ятника нема. Після телефонної розмови керівник управління повідомив позивачу що він не вирішує такі питання та проінформував позивача про те, що ОСОБА_1 необхідно їхати до директора ритуальної служби СКП „Спецкомбінат ПКПО" ОСОБА_3 чи його заступника і там вирішував це питання.

Під кінець робочого дня ОСОБА_1 разом із ОСОБА_8 вже не застали на місці директора ритуальної служби СКП „Спецкомбінат ПКПО" ОСОБА_3 та його заступника.

30.11.2012 р. в 15-34 позивач також звернувся до Київської міської державної адміністрації (через Call-центр) з цього питання, оскільки звертатись з письмовими заявами (скаргами) у позивача не було часу.

Оскільки призначені на 30.11.2012 р. похорони не відбулися, родичі змушені були під вечір роз'їхались по своїх домівкам та мали приїхати ще й на наступний день. Позивачу також довелося відмовлятися від замовленого на 30.11.2012 р. поминального обіду в кафе.

Позивач зазначає, що в зв'язку з тим, що на другу добу покійна стала розкладатися та набрякати, він 01.12.2012 р. був змушений піти на складання з монополістом ритуальних послуг завідомо незаконного договору-замовлення №14.2940.3 на організацію та проведення поховання 01.12.2012 р.

На думку позивача, договір-замовлення є незаконним, оскільки підставою для його складання був завідомо підроблений документ, а саме довідка №70 від 30.11.2012 p., а не свідоцтво про смерть, що суперечить чинному законодавству.

На кожному із договору-замовлення №14.2940.3 на організацію та проведення поховання від 01.12.2012 p., а також в додатках до нього позивач зазначив, що він не згодний з демонтажем пам'ятника, оскільки пункт у договорі про демонтаж пам'ятника був надуманим.

Позивач зазначав, що на Байковому кладовищі він змушений був оплатити послуги згідно із договором-замовлення №14.2940.3 на організацію та проведення поховання від 01.12.2012 р. та додатків до нього у сумі 2962 грн., 19 коп.

Того ж дня вранці 01.12.2012 р. на Жулянське кладовище прибув директор ритуальної служби СКП „Спецкомбінат ПКПО" ОСОБА_3, з яким позивач мав розмову у присутності свідка ОСОБА_8 та працівників Жулянського кладовища. Директор спецкомбінату ОСОБА_3, замість вжиття заходів на відновлення законності, виправдовував свого підлеглого та переконував позивача в тому що ОСОБА_4 все правильно робить, оскільки пам'ятник дійсно треба демонтувати.

Позивач зазначає, що 14-05 приїхало двоє копачів з Байкового кладовища в Жуляни і за 45 хвилин викопали на місці поховання матері позивача могилу, при цьому це зробили без „демонтажу пам'ятника", оскільки на місці поховання ніякої намогильної споруди (пам'ятника) не було.

Позивач вважає, що директор ОСОБА_3 зобов'язаний був змусити своїх підлеглих (ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6) діяти відповідно до вимог ч. ч. 1, 6 ст. 12 Закону України „Про поховання та похоронну справу", а саме скласти договір-замовлення на організацію та проведення поховання на підставі свідоцтва про смерть, а також включити в кошторис тільки ті послуги, що відповідають державним стандартам та нормативним документам і які дійсно надані споживачеві, проте директор ОСОБА_3 заявив позивачу, що довідка №70 та вимога в ній демонтувати намогильну споруду, а також вимога ОСОБА_6 сплатити кошти за демонтаж пам'ятника, відповідають вимогам закону. Таким чином, на думку позивача, директор ОСОБА_3 незаконно вимагав від нього демонтаж неіснуючого на місці поховання матері позивача пам'ятника та за вказівкою директора ОСОБА_3 за демонтаж неіснуючого пам'ятника з позивача незаконно стягнули кошти.

Також позивач зазначає, що всі незаконні дії працівників ритуальної служби вчинялись під особистим керівництвом директора ОСОБА_3 Директор ОСОБА_3 не тільки сприяв протиправним діям своїх підлеглих працівників, а й фактично був співучасником таких дій. Директор ОСОБА_3 діяв свідомо і умисно.

Позивач вважає, що умисно підробляючи довідку №70 від 30.11.2012 p., ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх директор ОСОБА_3 мали на меті отримати від позивача хабар, однак позивач хабар не дав, в зв'язку з чим на його думку йому були створені проблеми у поховані матері.

Окрім того, на думку позивача, ритуальною службою СКП „Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) з позивача незаконно стягнуто кошти, а саме: 1. за демонтаж пам'ятника 0,2-0,5" у сумі 91 грн. 00 коп., не зважаючи на те, що демонтаж пам'ятника ніхто не робив, оскільки на місці поховання матері не було ніякого пам'ятника; 2. за довідку №70 від 30.11.2012 р., яку позивач вважає не законною, з позивача стягнуто 8, 54 грн.

Позивач вважає дії директора ОСОБА_3 та його спільників протиправними, незаконними та такими, які порушили права та охоронювані законом інтереси позивача, а також завдали позивачу матеріальної та моральної шкоди, в зв'язку з чим просив суд:

- визнати незаконним завідомо підроблений офіційний документ - довідку №70 від 30.11.2012 p., яка містить недостовірну інформацію та незаконні вимоги щодо демонтажу неіснуючої намогильної споруди вагою від 0,2 до 0,5 тонн;

- визнати незаконним договір-замовлення №14.2940.3 на організацію та проведення поховання від 01.12.2012 p., оскільки підставою для складання цього договору була довідка №70 від 30.11.2012 p., а не свідоцтво про смерть;

- визнати умисними протиправними дії та бездіяльності директора ритуальної служби СКП „Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_3 та працівників цього спецкомбінату ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які порушили вимоги чинного законодавства та права ОСОБА_1, як споживача при наданні ритуальних послуг;

- постановити окрему ухвалу і направити її голові Київської міської державної адміністрації для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню ст. ст. 12, 25 Закону України „Про поховання та похоронну справу", ст. ст. 15, 21 Закону України „Про захист прав споживачів" та прав ОСОБА_1, як споживача при наданні ритуальних послуг директором ритуальної служби СКП „Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_3 та підлеглими йому посадовими особами: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6;

- стягнути з ритуальної служби СКП „Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) незаконно стягнуті з ОСОБА_1 кошти за демонтаж пам'ятника у сумі 91 грн. та за видачу завідомо підробленого офіційного документу - довідки №70 від 30.11.2012 р. у сумі 8, 54 грн.;

- стягнути з ритуальної служби СКП „Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 14000 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовну заяву підтримав в повному обсязі, просив суд про задоволення позову.

Представник відповідача Ритуальної служби СКП "Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в судовому засіданні проти задоволенні позову заперечував в повному обсязі посилаючись на те, що згідно вимог Закону поховання проводиться не раніше ніж через 24 години після настання смерті. Крім того, на підставі свідоцтва про смерть Замовник звертається до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладання відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання (договір-замовлення) не пізніше ніж за 24 години до їх проведення. В свою чергу ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно Свідоцтва про смерть від 30.11.2012р. серії НОМЕР_1, у зв'язку з чим поховання ОСОБА_7 не могло здійснюватися і не міг укладатися договір на поховання в день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки наведене могло бути проведено лише наступного дня ІНФОРМАЦІЯ_2, що і було зроблено Ритуальною службою. Також представник відповідача зазначав, що поховання померлої ОСОБА_7 відбувалося шляхом здійснення її підпоховання на місці родинного поховання, де попередньо було поховано ОСОБА_10, за адресою: АДРЕСА_1. Позивач ОСОБА_1 шляхом укладення договору-замовлення № 14.2940.3 надав свою згоду (як користувач родинного місця поховання за адресою: АДРЕСА_1, згідно Свідоцтвом про поховання ОСОБА_10 від 05.02.2007р.) на здійснення підпоховання померлої ОСОБА_7 у наведеному місці родинного поховання. Разом з цим для здійснення поховання ОСОБА_7 на місці родинного поховання необхідно було провести демонтаж намогильної споруди, встановленої під час поховання ОСОБА_10 Також, представник відповідача зазначав, що позивачем було добровільно оплачено вартість робіт з демонтажу намогильної споруди, при цьому, оплативши добровільно вартість робіт з демонтажу намогильної споруди позивач здійснив дії щодо прийняття наведених робіт шляхом виконання свого зустрічного договірного зобов'язання по їх оплаті у сумі 91 грн., в порядку визначеному ст. 538 ЦК України. Представник відповідача в своїх запереченнях також посилався на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження його звернення до директора ОСОБА_3, а також пред'явлення ОСОБА_3 будь-яких вимог позивачу ОСОБА_1, в тому числі щодо оплати демонтажу пам'ятника чи стягнення такої оплати. Представник відповідача посилаючись на те, що позивачем не було доведено обставин на які він посилався при зверненні до суду, а також на те, що в діях Ритуальної служби СКП "Спецкомбінат ПКПО" відсутні будь-які порушення прав позивача, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідач директор Ритуальної служби СКП "Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причин неявки суду не повідомив, заздалегідь надав до суду заперечення проти позову в яких посилався на те, що 30.11.2012 року на Жулянське кладовище звернувся ОСОБА_1, щодо поховання його матері. ОСОБА_1 були надані наступні документи: Свідоцтво та довідка про смерть ОСОБА_7; Свідоцтво про поховання ОСОБА_10 виданого на ім'я користувача місця поховання - ОСОБА_1 Відповідач зазначав, що позивач мав право на підховання ОСОБА_7 до родинного поховання біля ОСОБА_10 Також відповідач зазначав, що внутрішнім документообігом передбачено складання довідок на кладовищах (наказ №111 від 01.11,2010 року), на яких здійснюється відповідне поховання. Відповідно до цих вимог, ОСОБА_4, як доглядач Жулянського кладовища, зобов'язаний був скласти, і склав таку довідку за № 70 від 30.11.2013року. Так як на могилі попереднього поховання - ОСОБА_11 стояла намогильна споруда с цоколем, який при копці ями для поховання ОСОБА_7 міг впасти на копачів, тобто існувала можливість травмування працівників, позивачу було запропоновано виконати демонтаж намогильної споруди. Такими чином, ОСОБА_1, отримуючи довідку №70 від 30.11.2014 року, звернувся до Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» для оформлення договору-замовлення. В з в'язку з тим, що позивач відмовився від демонтажу намогильної споруди, про що свідчила запис у договорі - замовленні № 14.2940.3 на організацію та проведення поховання від 01.12.2012 року, такі роботи не проводились при копці ями для поховання та гроші за цю послугу Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО» повернула позивачу. Довідка №70 від 30.11.2014 року, яка надана була позивачу, не є довідкою про місце поховання і видається безоплатно, для внутрішнього користування в Ритуальній службі СКП «Спецкомбінат ПКПО». Також відповідач в запереченнях посилався на те, що Законом не передбачено захоронення померлого з урахуванням бажання часу та дня поховання, та в строк, менш 24 годин. В зв'язку із зазначеним відповідач ОСОБА_4, вважає що в його діях, як в діях доглядача Жулянського кладовища, не було ніяких порушень, таких які моглиб порушити права ОСОБА_1 при похованні його матері ОСОБА_7 та завдати матеріальної та моральної шкоди, в зв'язку з чим відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причин неявки суду не повідомила, заздалегідь надала до суду заперечення проти позову в яких посилалась на те, що вона працює на Жулянському кладовищі м. Києва, яке підпорядковується Ритуальній службі «Спецкомбінат ПКПО», на посаді прибиральниці. Відповідач зазначала, що їй відомо, що 30. 11. 2012 року на Жулянське кладовище звернувся ОСОБА_1, щодо поховання його матері, так як в той час вона знаходилась на робочому місці і чула його звернення до доглядача кладовища ОСОБА_4 Також відповідач зазначала, що вона не є посадовою особою, тому не має право перевіряти документи чи оформляти якісь довідки, документи, щодо поховання на Жулянському кладовищі м. Києва. Зазначає, що на її думку, в її діях, як в діях прибиральниці Жулянського кладовища не було ніяких порушень, що могли б порушити права ОСОБА_1 при похованні його матері ОСОБА_7 та завдати останньому матеріальної та моральної шкоди, в зв'язку з чим ОСОБА_5 просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, в якій також зазначила, що позов не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін присутніх в судовому засіданні, вивчивши та дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в справі, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1, в 2 години 45 хвилин померла матір позивача - ОСОБА_7

Вбачається, що ОСОБА_1 о 9 годині 10 хвилин було отримано в поліклініці №2 Солом'янського району м. Києва довідку про причину смерті №23 від 30.11.2012 р.

Біля 11-00 ОСОБА_1 отримав в ритуальній службі СКП „Спецкомбінат ПКПО" свідоцтво про смерть ОСОБА_7

В 11-15 позивач вже був на Жулянському кладовищі де отримав довідку №70 від 30.11.2012 р. в якій зазначено: «ділянка, ряд та місце поховання мами, ОСОБА_7 дозволяють здійснити прихорон (підкреслено) померлого».

В цій довідці також зазначено наступне: „демонтаж намогильної споруди від 0,2 до 0,5 т, поховання буде проведено 01.12.2012".

Позивач стверджує, що написала зазначену довідку прибиральниця ОСОБА_5, а підписав довідку доглядач Жулянського кладовища ОСОБА_4

Позивач зазначає, що він категорично був проти цієї незаконної довідки, оскільки в довідці містилась недостовірна інформація та незаконні вимоги, зокрема: 1. Зазначено «прихоронити, прихорон», проте, на думку позивача, це не є прихорон, як зазначено в довідці, а звичайне поховання на вільному місці; 2. На місці поховання матері позивача, відсутня намогильна споруда (пам'ятник), тому зазначений у довідці „демонтаж намогильної споруди від 0,2 до 0,5 т" є не що інше, як завідомо недостовірна інформація, яка внесена в „офіційний" документ, та незаконна вимога до споживача ритуальних послуг демонтувати неіснуючу споруду.

Таким чином, на думку позивача, складена ОСОБА_5 та підписана ОСОБА_4 довідка №70 від 30.11.2012 р., є завідомо підробленим документом з незаконною вимогою про демонтаж неіснуючої намогильної споруди вагою від 0,2 до 0,5 тонн.

Позивач вважає, що їх дії були направлені тільки на одне - не дати йому поховати матір відповідно до її волевиявлення з метою отримання хабара.

Також позивач зазначав, що в телефонному режимі ОСОБА_4 у присутності позивача отримував вказівки безпосередньо від свого директора ОСОБА_3 про підтримку його дій.

Після Жулянського кладовища позивач негайно приїхав на Байкове кладовище о 12-10, оскільки на Байковому кладовищі мав укладатися договір-замолення на організацію та проведення поховання померлої.

На Байковому кладовищі позивач надав свідоцтво про смерть та завідомо підроблений ОСОБА_4 та ОСОБА_5 документ - довідку №70 від 30.11.2012 р. - та пояснив, що довідка не є законною вимогою, крім того, містить недостовірну інформацію та незаконні вимоги щодо демонтажу неіснуючої намогильної споруди вагою від 0,2 до 0,5 тонн.

Позивач зазначав, що він просив скласти договір-замовлення на поховання матері 30.11.2012 р. на 15-30 на підставі свідоцтва про смерть, однак представник виконавця ОСОБА_6 відмовилась оформляти договір на організацію та проведення поховання 30.11.2012 р. відповідно до Закону (на підставі свідоцтва про смерть), мотивуючи тим, що вона діє відповідно до довідки в якій вказано іншу дата поховання, а саме: 01.12.2012 р. та зазначено, що необхідно демонтувати намогильну споруду. Також ОСОБА_6 повідомила позивача, що вона може оформити договір-замовлення на організацію та проведення поховання тільки на день зазначений у довідці з наданням послуги демонтування пам'ятник 0,2-0,5 т", також повідомила позивачу, щоб він їхав в Жуляни та домовляйтеся з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про необхідне. На думку позивача, ОСОБА_6 натякала йому про необхідність надання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 хабара.

Позивач вважає, що вимога та дії працівниці ритуальної служби ОСОБА_6 є незаконними, оскільки підставою для складання договору є свідоцтво про смерть, а не довідка №70, як було зазначено у договорі-замовленні №14.2940.3 на організацію та проведення поховання від 01.12.2012 р.

Також позивач зазначав, що перешкоджання поховання матері 30.11.2012 p., складання завідомо підробленого офіційного документу - довідки №70 від 30.11.2012 р. та вимоги щодо демонтажу неіснуючого пам'ятника - є незаконними та порушують його права як споживача ритуальних послуг.

В 16-10 з цього питання позивач разом з ОСОБА_8, який возив позивача на машині був на прийомі в Головному управління ритуальних послуг виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та мав розмову з керівником цього управління. В присутності позивача, керівник управління зателефонував до ОСОБА_4 та запитав його про те, чи знаходиться пам'ятник на місці поховання ОСОБА_7 чи ні, на що отримав відповідь що на цьому місці ніякого пам'ятника нема. Після телефонної розмови керівник управління повідомив позивачу що він не вирішує такі питання та проінформував позивача про те, щоб він їхав до директора ритуальної служби СКП „Спецкомбінат ПКПО" ОСОБА_3 чи його заступника і там вирішував це питання.

Під кінець робочого дня позивач разом із ОСОБА_8 вже не застали на місці директора ритуальної служби СКП „Спецкомбінат ПКПО" ОСОБА_3 та його заступника.

Оскільки призначені на 30.11.2012 р. похорони не відбулися, родичі змушені були під вечір роз'їхались по своїх домівкам, натомість мали приїхати ще й на наступний день, позивачу також довелось відмовлятися від замовленого на 30.11.2012 р. поминального обіду в кафе.

Позивач зазначає, що в зв'язку з тим, що на другу добу покійна стала розкладатися та набрякати, він 01.12.2012 р. був змушений піти на складання з монополістом ритуальних послуг завідомо незаконного договору-замовлення №14.2940.3 на організацію та проведення поховання 01.12.2012 р.

На думку позивача, договір-замовлення є незаконним, оскільки підставою для його складання був завідомо підроблений документ - довідка №70 від 30.11.2012 p., а не свідоцтво про смерть, що суперечить чинному законодавству.

На кожному із договору-замовлення №14.2940.3 на організацію та проведення поховання від 01.12.2012 p., а також в додатках до нього позивач зазначив, що він не згодний з демонтажем пам'ятника, оскільки пункт у договорі про демонтаж пам'ятника був надуманим.

На Байковому кладовищі позивач змушений був оплатити послуги згідно із договором-замовлення №14.2940.3 на організацію та проведення поховання від 01.12.2012 р. та додатків до нього у сумі 2962 грн., 19 коп.

Того ж дня вранці 01.12.2012 р. на Жулянське кладовище прибув директор ритуальної служби СКП „Спецкомбінат ПКПО" ОСОБА_3, з яким позивач мав розмову у присутності гр. ОСОБА_8 та працівників Жулянського кладовища, однак директор спецкомбінату ОСОБА_3, замість вжиття заходів на відновлення законності, виправдовував свого підлеглого та переконував позивача в тому що ОСОБА_4 все правильно робить, оскільки пам'ятник дійсно треба демонтувати.

Позивач стверджує, що в 14-05 приїхало двоє копачів з Байкового кладовища в Жуляни і за 45 хвилин викопали на місці поховання матері позивача могилу, при цьому це зробили без демонтажу пам'ятника, оскільки на місці поховання ніякої намогильної споруди (пам'ятника) не було.

Позивач вважає, що директор ОСОБА_3 зобов'язаний був змусити своїх підлеглих (ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6) діяти відповідно до вимог ч. ч. 1, 6 ст. 12 Закону України „Про поховання та похоронну справу", а саме скласти договір-замовлення на організацію та проведення поховання на підставі свідоцтва про смерть, а також включити в кошторис тільки ті послуги, що відповідають державним стандартам та нормативним документам і які дійсно надані споживачеві, проте директор ОСОБА_3 заявив, що довідка №70 та вимога в ній демонтувати намогильну споруду, а також вимога ОСОБА_6 сплатити кошти за демонтаж пам'ятника, відповідають вимогам закону. Таким чином, на думку позивача, директор ОСОБА_3 незаконно вимагав від нього демонтаж неіснуючого на місці поховання матері позивача пам'ятника та за вказівкою директора ОСОБА_3 за демонтаж неіснуючого пам'ятника з позивача незаконно стягнули кошти.

Позивач вважає, що умисно підробляючи довідку №70 від 30.11.2012 p., ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх директор ОСОБА_3 мали на меті отримати від позивача хабар, однак позивач хабар не дав, в зв'язку з чим на його думку йому були створені проблеми у поховані матері.

Окрім того, на думку позивача, ритуальною службою СКП „Спецкомбінат ПКПО" Головного управління ритуальної служби виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) з позивача незаконно стягнуто кошти, а саме: за демонтаж пам'ятника 0,2-0,5" у сумі 91 грн. 00 коп. та за довідку №70 від 30.11.2012 р.- 8, 54 грн.

Позивач вважає дії директора ОСОБА_3 та його спільників протиправними, незаконними та такими, які порушили права та охоронювані законом інтереси позивача, а також завдали позивачу матеріальної та моральної шкоди, в зв'язку з чим позивач просив суд про задоволення позову, на що слід зазначити наступне.

Так, позивач вважає, що Ритуальна служба порушила його права, оскільки не провела похорон померлої ОСОБА_7 одразу в день її смерті, на що слід зазначити наступне.

Положеннями ч. 7 ст. 12 закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003р. за N 1102-IV визначено, що необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Разом з цим наказом Держжитлокомунгоспу України від 19 листопада 2003 р. № 193 затверджено Необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення (Необхідний мінімальний перелік).

При цьому п. 17 Необхідного мінімального переліку визначено, що поховання проводиться не раніше ніж через 24 години після настання смерті.

Крім того згідно п. 3. Необхідного мінімального переліку, на підставі свідоцтва про смерть Замовник звертається до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладання відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання (договір-замовлення) не пізніше ніж: за 24 години до їх проведення.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно Свідоцтва про смерть від 30.11.2012р. Серії НОМЕР_1.

Таким чином вбачається, що поховання ОСОБА_7 не могло здійснюватися і не міг укладатися договір на поховання в день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки наведене могло бути проведено лише наступного дня ІНФОРМАЦІЯ_2, що і було зроблено Ритуальною службою.

Також позивач при зверненні до суду стверджував, що перед смертю ОСОБА_7 залишила наступне волевиявлення: «моє тіло не тримати в хаті більше однієї доби».

Слід зазначити, що наведене волевиявлення (в разі його існування) стосується терміну перебування тіла в будівлі, а тому взагалі не стосується питання проведення захоронення тіла в землю чи його кремації, строків їх здійснення.

Вбачається, що позивачем не надано жодного доказу (заповіту) на підтвердження існування вказаного волевиявлення померлої ОСОБА_7, також відсутні докази його надання вказаних доказів до відома Ритуальній службі.

Згідно вимог ч. 3 ст. 10 і ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Окрім того, безпідставними є твердження позивача про те, що не існує поняття під

поховання, а також твердження щодо того, що не треба було здійснювати та не здійснювався демонтаж намогильної споруди, з огляду на наступне.

Вбачається, що поховання померлої ОСОБА_7 відбувалося шляхом здійснення її підпоховання на місці родинного поховання, де попередньо було поховано ОСОБА_10, за адресою: АДРЕСА_1.

Наведене підтверджується наявним у справі Свідоцтвом про поховання ОСОБА_10 від 05.02.2007р., яке було видано Ритуальною службою позивачу ОСОБА_1 як особі, що здійснила поховання останнього та стала користувачем місця поховання (АДРЕСА_1) згідно положень ст. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», а саме: після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

При цьому положеннями ч. 1 ст. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», за бажанням одного з родичів, визначених у частині 5 статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Крім того згідно абз. 4 п. 2.11. Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003р. за № 193, після здійснення поховання Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання видається відповідне свідоцтво про поховання, яке дає право на встановлення намогильної споруди в межах могили, вирішення питання про проведення підпоховання, облаштування місця поховання, здійснення інших дій, які не суперечать чинному законодавству.

При цьому вбачається. що позивач ОСОБА_1 шляхом укладення договору-замовлення № 14.2940.3 надав свою згоду (як користувач родинного місця поховання за адресою: АДРЕСА_1, згідно Свідоцтва про поховання ОСОБА_10 від 05.02.2007р.) на здійснення підпоховання померлої ОСОБА_7 у наведеному місці родинного поховання.

Разом з цим вбачається, що для здійснення поховання ОСОБА_7 на місці родинного поховання необхідно було провести демонтаж намогильної споруди, встановленої під час поховання ОСОБА_10

Судом встановлено, що позивачем було добровільно оплачено вартість робіт з демонтажу намогильної споруди, окрім того в Довідці № 70 від 30.11.2012р. засвідчено факт проведення демонтажу намогильної

споруди 01.12.2012р..

Вбачається, що позивач майже 2 роки не звертався із скаргами до Ритуальної служби з приводу демонтажу

намогильної споруди.

При цьому, оплативши добровільно вартість робіт з демонтажу намогильної споруди позивач здійснив дії щодо прийняття наведених робіт шляхом виконання свого зустрічного договірного зобов'язання по їх оплаті у сумі 91 грн., в порядку визначеному ст. 538 ЦК України.

Щодо позовних вимог позивача, які пред'явлені до директора ОСОБА_3, як працівника Ритуальної служби, слід зазначити наступне.

Позивачем ОСОБА_1 позов подано та обґрунтовано з тих підстав, що його права як споживача було порушено працівниками Ритуальної служби, під час виконання ними трудових обов'язків.

В свою чергу положеннями ч. 1 ст. 1172 ЦК України визначено, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Позивач ОСОБА_1 у позові стверджує, що він звертався до директор ОСОБА_3, а останній вимагав від позивача ОСОБА_1 оплати демонтажу пам'ятника та надав вказівку про стягнення із ОСОБА_1 такої оплати, однак позивачем при розгляді справи не було надано до суду належних доказів на підтвердження вказаний обставин.

Крім того, згідно преамбули закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996р. за № 393/96-ВР, цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

При цьому положеннями ч. 4 ст. З закону України «Про звернення громадян» визначено, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

В свою чергу згідно вимог ч. 3 ст. 10 і ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В порушення зазначеної норми, позивачем під час розгляду справи не було надано до суду жодного доказу на підтвердження його звернення до директора ОСОБА_3, а також пред'явлення ОСОБА_3 будь-яких вимог позивачу ОСОБА_1, в тому числі щодо оплати демонтажу пам'ятника чи стягнення такої оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, є безпідставними та необґрунтованими вимоги позивача до директора ОСОБА_3

Окрім того вбачається, що позивачем невірно обрано спосіб захисту права та позовні вимоги не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Так, позивачем з порушенням способу захисту права заявлено вимогу про визнання умисними та протиправними дії та бездіяльність директора ритуальної служби.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином спосіб захисту права шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності може бути застосовано виключно щодо таких суб'єктів: органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В свою чергу Ритуальна служба є комунальним підприємством (код ЄДРПОУ 03358475), тобто самостійною юридичною особою яка має статус суб'єкта господарської діяльності що надає оплатні послуги, має власну печатку і рахунки у банках, а тому не являється органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, не володіє владною компетенцією.

При цьому виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) є лише засновником (учасником) юридичної особи - Ритуальної служби, згідно положень ч. 2 ст. 81 ЦК України.

Таким чином вбачається, що працівник Ритуальної служби директор ОСОБА_3 не є посадовою чи службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Зважаючи на зазначене не підлягають задоволенню вимоги позивача ОСОБА_1 щодо визнання умисними та протиправними дії та бездіяльність директора ритуальної служби.

Щодо вимоги позивача про визнання незаконним завідомо підробленого офіційного документу, а саме довідки № 70 від 30.11.2012р., слід зазначити наступне.

Слід зазначити, що Довідка № 70 не є рішенням органу державної влади, місцевого самоврядування, окрім того довідка № 70 не є правочином.

Також слід зазначити, що ВСУ в листі узагальненні судової практики про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008.р., зазначено наступне: «Відповідно, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі. товарний чек)».

Таким чином є безпідставною та не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання незаконним завідомо підробленого офіційного документу, а саме довідки № 70 від 30.11.2012р.

Щодо вимоги позивача про визнання незаконним договору-замовлення №14.2940.3, слід зазначити наступне.

Вбачається, що договір-замовлення № 14.2940.3 є правочином згідно положень ч. 2 ст. 202 ЦК України.

В свою чергу згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином законодавством визначено та судом може бути застосовано такий спосіб захисту як визнання недійсним правочину.

Отже законодавство не передбачає такого способу захисту права та повноваження суду на визнання незаконним правочину, більш того законодавство не визначає правові наслідки в разі визнання незаконним правочину.

Таким чином є безпідставною та не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання незаконним договору-замовлення № 14.2940.3.

Щодо вимоги позивача про визнання незаконним договору-замовлення № 14.2940.3, з тих підстав, що його, на думку позивача, укладено на підставі довідки № 70, а не Свідоцтва про смерть ОСОБА_7, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу», особа, яка зобов'язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання.

Крім того відповідно до п. 3 вказаного Закону, необхідний мінімальний перелік, на підставі свідоцтва про смерть Замовник звертається до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладання відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання (договір-замовлення) не пізніше ніж за 24 години до їх проведення.

Таким чином законодавством визначено, що позивач може звернути до Ритуальної служби на підставі свідоцтва про смерть, однак законодавство не містить положень, що договір-замовлення укладається на підставі свідоцтва про смерть.

Крім того в Додатку № 1 до Договору-замовлення № 14.2940.3 від 01.12.2012р. зазначено посилання на Довідку № 70 як на підставу для визначення фактичного місця проведення поховання, а саме АДРЕСА_1, а не укладення самого Договору-замовлення № 14.2940.3.

В процесі розгляду справи в якості свідка був допитаний гр. ОСОБА_8, який в судовому засіданні підтвердив обставини викладені позивачем в позові, щодо здійснення працівниками ритуальної служби перешкод в похованні ОСОБА_7, а також зазначив, що не потрібно було демонтувати намогильну споруду оскільки, на його думку, вона не заважала похованню померлої ОСОБА_7

Участь свідка в судовому засіданні і дача правдивих показань - обов'язок, який забезпечується цивільною процесуальною відповідальністю і кримінальною відповідальністю.

На об'єктивність і повноту показань свідків про відомі їм обставини можуть впливати інші існуючі неправові зв'язки між свідками і сторонами - товариські, родинні, громадські, моральні та психологічні фактори, які при дослідженні і оцінці показань свідків судом підлягають урахуванню.

При дослідженні і оцінці показань свідків підлягають врахуванню нормативно встановлені умови: можливість їх використання в цивільному процесі, відношення їх до даної справи і стосунки з сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, характер їх заінтересованості в справі.

Для можливого використання показань свідків у справі встановлені дві умови: правильність сприйняття обставин, що мають значення для справи, і дача про них правильних показань.

Сприйняття може відбуватися в безпосередній або в опосередкованій формі. Особисте сприймання свідком дій (бездіяльності) чи подій може відтворюватися по-різному під впливом об'єктивних умов - відстань, видимість, стан погоди і часу, суб'єктивних умов - гострота зору, притуплення слуху тощо.

При опосередкованому сприйнятті свідок довідується про факти з повідомлень інших осіб, тому створюються умови для неправильного їх сприйняття.

З урахуванням наведеного та зважаючи на те, що свідок, який був допитаний в судовому засіданні гр.. ОСОБА_8, свідчив на користь сторони у справі, яка заявляла клопотання про допит даного свідка в судовому засіданні, суд критично ставиться до показів свідка в даній справі.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює в 14000 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

П. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від № 4 від 31. 03. 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодження здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження громадського життя, настанні негативних наслідків.

З урахуванням зазначеного вище, зважаючи на те, що позивачем під час розгляду справи не було надано до суду доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральних страждань, що пов'язані з діями або бездіяльністю відповідачів, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

З огляду на викладене вище, зважаючи на те, що позивачем в процесі розгляду справи не було доведено обставин на які він посилався при зверненні до суду з даним позовом, суд вважає вимоги позивача не обґрунтованими та не доведеними в зв'язку з чим приходить до висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

Керуючись ст.. ст.. 16, 23, 81, 202, 215, 538, 1167, 1172 ЦК України, ст.. ст.. 6, 8, 12, 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003р. за N 1102-IV, Порядком утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003р. за № 193, ст.. ст.. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Бобровник О.В.