Ухвала суду № 43859610, 10.03.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1945/15 Справа № 203/4643/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Католікян М. О. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого: Максюти Ж.І.,

суддів : Макарова М.О., Прозорової М.Л.,

за участі секретаря: Самокиші О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства "Київстар", третя особа - ОСОБА_3, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ПрАТ "Київстар" про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що від 31.08.2007 р. він працював у відповідача на посадах техніка в технічному департаменті, техніка по продуктивності відділу планування мережі у технічному департаменті, інженера І категорії (фіксований зв'язок) відділу планування мережі у технічному департаменті, інженера І категорії сектора планування мережі регіонального технічного центру (м. Дніпропетровськ) технічного департаменту Київської філії. 16.06.2014 р. позивача було звільнено у зв'язку із скороченням штату працівників. Насправді звільнення позивача було проведено штучно з метою усунення від роботи виключно його. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про (з урахуванням уточнень) скасування наказу від 16.06.2014 р., поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період від 16.06.2014 р. по день набрання рішенням законної сили, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію за підсумками роботи за 2013 рік у сумі 22 008,80 грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 11 004,40 грн.

15 серпня 2014 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_3

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі (т.2,а.с.1-12).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, від 31.08.2007 р. позивач працював у відповідача на посадах техніка в технічному департаменті, техніка по продуктивності відділу планування мережі у технічному департаменті, інженера І категорії (фіксований зв'язок) відділу планування мережі у технічному департаменті, інженера І категорії сектора планування мережі регіонального технічного центру (м. Дніпропетровськ) технічного департаменту Київської філії (а.с.а.с. 10 - 19).

25 березня 2014 року відповідачем було видано наказ № 807-ос про скорочення штату, а саме посади, яку займав позивач (а.с. 68).

Того ж дня позивача було попереджено про наступне вивільнення. При цьому позивача було повідомлено про відсутність вакантних посад, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали би його кваліфікації (а.с. 74).

16 червня 2014 року відповідачем було видано наказ № 122/Дн-ос про припинення трудового договору (контракту), укладеного з позивачем, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП). При цьому позивач, ознайомившись з наказом, відмовився від засвідчення цього факту (а.с.а.с. 60, 75).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.

Місцевий суд вірно керувався ст.40,42 КЗпП та дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем вказані нори були цілком дотримані, оскільки відповідачем дійсно було скорочено посаду, яку займав позивач, про що свідчать матеріали справи.

Апеляційний суд також погоджується з критичним ставленням суду 1 інстанції до твердження позивача про штучність процесу його вивільнення, оскільки скорочення штату відповідача зайняло досить тривалий період часу і стосувалося багатьох працівників, що підтверджується усією сукупність наданих відповідачем письмових доказів, зокрема копіями штатного розкладу Київської філії від 25.03.2014 року, 30.04.2014 року, 31.05.2014 року, 16.06.2014 року (які підтверджують, що кількість штатних одиниць суттєво змінилася), Наказами про внесення змін до штатного розкладу №1507-ос від 30.05.2014року, №921-ос від 31.03.2014 року, №1769-ос від 07.07.2014 року.

Численне скорочення штату ПрАТ "Київстар" також було підтверджено у судовому засіданні наданими поясненнями на клопотання Позивача про витребування доказів ПрАТ "Київстар де зазначалася кількість працівників які вибули у період з 01.01.2014 року по 16.06.2014 року з ПрАТ "Київстар" (відповідно до ст. 36 п.1 КЗпП України та ст.38 КЗпП України 286 працівників, та відповідно до ст. 40 п.1 КЗпП України 3 працівника).

Також місцевим судом було досліджено, та надано належну оцінку доказам, які підтверджують, що ПрАТ "Київстар", як роботодавець, виконав всі передбачені законом вимоги при вивільнені працівників.

Посилання апелянта на порушення відповідачем приписів ст.. 42 КЗпП також є безпідставними, оскільки право бути залишеним на роботі не є абсолютним і може бути обмежено низкою обставин, зокрема, наявністю відповідних вакансій, при цьому відповідач не відмовив позивачу у реалізації права на залишення на роботі, а, проаналізувавши наявність вакантних посад та не знайшовши такі посади, повідомив про це позивача про що також зазначав суд першої інстанції.

Твердження апелянта про ненадання йому копії наказу про його наступне звільнення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки закон зобов'язує ознайомлювати працівників з такими наказами, а не вручати їх копії на що також наголошував суд першої інстанції.

Що стосується розв'язання спору в частині стягнення з відповідача премії, суд першої інстанції правильно виходив з положень ст.2 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР "Про оплату праці", пункту 2 Положення про оплату праці, затвердженого наказом президента ПрАТ "Київстар" від 20.04.2006 р. № 1381-к, пункту 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", та зазначив, що у відповідності з якими право на премію також не є абсолютним, і в будь-якому випадку залежить від певних обставин та нормативно-правових актів роботодавця (протокол позачергового засідання правління ПрАТ "Київстар" від 14.04.2014 р.) (а.с.а.с. 92 - 94).

Вищевказаним також спростовуються доводи апеляційної скарги позивача в частині доводів щодо неправомірності відмови суду в стягненні премії.

Також, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, щодо неправомірності відмови районним судом в задоволені позовних вимог про відшкодуваня моральної шкоди, та погоджується з висновками місцевого суду про не доведеність вказаних вимог позивачем та визнання їх такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з безпідставністю позову, вказані висновки узгоджуються з приписами ст.10,60 ЦПК України.

За таких обставин суд 1 інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, оскільки, в основному, зводяться лише до цитування норм діючого законодавства та переоцінки доказів по справі, хоча згідно із ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду 1 інстанції.

Судом 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі наданих доказів, підстав для виходу за межі апеляційної скарги не вбачається, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. 305,307,308, 313 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: