Ухвала суду № 43855746, 23.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.04.2015р. м. Київ К/800/1869/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Ліпського Д.В.,розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, третя особа - ОСОБА_5 про скасування наказу,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року,

встановив:

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України (далі - Інститут) про визнання незаконним і скасування наказу від 11.09.2013 р. № 183к "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_4".

Позов обґрунтувала тим, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани застосовано до неї безпідставно, з порушенням строку і порядку його застосування, а також в період її тимчасової непрацездатності.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову. Посилається на неналежну правову оцінку судами обставин справи, а саме: неврахування того, що від неї не відбирались письмові пояснення з приводу відсутності на роботі, догану оголошено в період перебування на лікарняному, спірний наказ не містить обґрунтування неналежного виконання нею службових обов'язків, будь-якої шкоди відсутністю на робочому місці 05.09.2013 р. не заподіяно. Зазначає також, що відповідач доручив їй роботу, яка не відповідала її спеціальності, у зв'язку з чим відсутність її на робочому місці не можна вважати прогулом.

В запереченні на касаційну скаргу Інститут просить залишити судові рішення без змін, вказуючи на їх законність і обґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 17.07.2007 р. працювала в Інституті на різних посадах: з 17.07.2007 р. по 08.01.2008 р. - старшим консультантом відділу етнополітики; з 08.01.2008 р. по 21.06.2010 р. - старшим консультантом відділу соціокультурних та етнонаціональних досліджень; з 21.06.2010 р. по 04.01.2011 р. - старшим консультантом відділу альтернативних стратегій розвитку; з 04.01.2011 р. по 01.12.2011 р. - заступником завідувача відділу культурної політики; з 03.09.2012 р. - заступником завідувача відділу зовнішньої політики.

Наказом Інституту від 11.09.2013 р. № 183-К ОСОБА_4 оголошено догану за порушення трудової дисципліни та неналежне виконання службових обов'язків.

Підставою застосування до позивача дисциплінарного стягнення стала відсутність її без поважних причин на робочому місці з 09:50 до 13:00 5 вересня 2013 року, про що комісією у складі завідувача відділу зовнішньої політики ОСОБА_5 (голова комісії), головного консультанта відділу зовнішньої політики ОСОБА_6 (член комісії) і головного спеціаліста відділу стратегій реформування сектору безпеки ОСОБА_7 (член комісії) складено акт від 05.09.2013 р. (час складання акта - 17:30 год.).

6 вересня 2013 року комісією складено акт про відмову ОСОБА_4 підписувати акт від 05.09.2013 р. та надати письмові пояснення щодо нього.

Під час судового розгляду позивач пояснила, що наприкінці дня 02.09.2013 р. отримала від свого керівника - завідувача відділу зовнішньої політики ОСОБА_5 завдання написати на 05.09.2013 р. аналітичну записку "Сирія: поточна ситуація та сценарії її розвитку", хоча згідно з дипломом, виданим Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка, вона є фахівцем в галузі європейської політики, зокрема інтеграційних процесів в Європейському Союзі та, останнім часом, на пострадянському просторі. Тому позивач вважає, що завдання з аналізу поточних подій на Близькому Сході було навмисне їй дано для максимального ускладнення його виконання, що обумовлене недружнім ставленням та особистою неприязню до неї завідувача відділу зовнішньої політики ОСОБА_5

Зазначила, що оскільки не є фахівцем з проблем Близькосхідного регіону, виконання завдання з зазначеної проблематики вимагало від неї значно більше часу та зусиль, ніж від фахівця, який спеціалізується на даній темі, тому крім робочих днів вівторка 3 вересня та середи 4 вересня 2013 року вона всю ніч з 4 на 5 вересня 2013 року з власної ініціативи провела на робочому місці в приміщенні Інституту на Чоколівському бульварі, 13, виконуючи завдання. О 9:45 годині ранку позивач відправила виконане завдання на службову електронну пошту керівництва і мала поїхати додому, щоб прийняти ванну та перевдягнутися. О 10:45 годині вона вийшла з будівлі Інституту, попередньо повідомивши співробітника відділу ОСОБА_6, що повернеться в обідню перерву. На робоче місце повернулась о 14:15 годині, після чого керівництво повідомило позивачу, що на неї складено акт про відсутність на робочому місці.

Відповідно до статті 139 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу.

Частиною першою статті 142 КЗпП передбачено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Одним із видів порушення працівником трудової дисципліни є прогул, зміст якого розкривається у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП, згідно з яким прогулом є в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Згідно зі статтею 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Статтею 14 Закону України "Про державну службу", яка визначає особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців, передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

За приписами частини третьої статті 149 КЗпП при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що матеріалами справи підтверджується відсутність позивача 05.09.2013 р. на робочому місці в робочий час більше трьох годин підряд і зазначені нею причини відсутності не є поважними, оскільки перебування позивача в ніч з 04.09.2013 р. по 05.09.2013 р. на робочому місці не було зумовлено об'єктивною виробничою необхідністю, не узгоджувалось з керівництвом і про необхідність залишити робоче місце 05.09.2013 р. вона не поставила до відома свого безпосереднього керівника.

При цьому суди дійшли обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем встановленого статтею 148 КЗпП місячного строку застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення дисциплінарного проступку, а також передбаченого статтею 149 КЗпП порядку його накладення, враховуючи, що позивач відмовилась надати письмові пояснення, була повідомлена про складання відносно неї акта щодо відсутності на робочому місці, від підписання якого в присутності свідків відмовилась, та що відповідачем обрано найм'якіший вид дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Колегія суддів погоджується також з висновком судів про можливість оголошення догани в період тимчасової непрацездатності працівника, оскільки такої заборони Кодекс законів про працю України та Закон України "Про державну службу" не містять.

Посилання ОСОБА_4 на те, що її відсутність на роботі не можна вважати прогулом без поважних причин у зв'язку з незаконним переведенням на іншу роботу (доручення роботи, яка не відповідала спеціальності) є безпідставними з огляду на наступне.

За змістом статті 32 КЗпП переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором. Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці.

В пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Доручення позивачу завдання з підготовки аналітичної довідки "Сирія: поточна ситуація та сценарії її розвитку" відповідає її посадовим обов'язкам як заступника завідувача відділу зовнішньої політики Національного інституту стратегічних досліджень та завданням цього відділу, тобто не є переведенням на іншу роботу.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Головчук С.В. Ліпський Д.В.