Ухвала суду № 43855610, 31.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.03.2015р. м. Київ К/800/5101/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Чернівецький деревообробний комбінат ЛТД» про стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях (далі - Управління ПФ) звернулося до суду з позовом до ТОВ ВКФ «Чернівецький деревообробний комбінат ЛТД» (далі - Товариство) про стягнення коштів.

Зазначали, що відповідач зобов'язаний відшкодовувати витрати Управління ПФ на виплату та доставку пільгової пенсії, призначеної ОСОБА_4 (колишньому працівнику Товариства) на підставі пункту «б» частини першої статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ).

Посилаючись на те, що Товариство має заборгованість з відшкодування пенсії за вересень 2014 року у розмірі 1 114,42 грн, просили стягнути вказану суму з відповідача.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами норм процесуального і матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що у 2009 році ОСОБА_4 призначена пенсія з пільговим зниженням пенсійного віку на 5 років на підставі пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ.

На момент виходу на пенсію ОСОБА_4 виповнилось 50 років, а у лютому 2014 року (у віці 55 років) вона мала отримати право на пенсію за віком на загальних підставах.

Товариство, як колишній роботодавець ОСОБА_4, протягом 5 років здійснювало відшкодування витрат Управління ПФ на виплату та доставку її пенсії.

У розрахунках суми витрат на виплату пенсії, які підлягають відшкодуванню, Управління ПФ визначало кінцевий строк здійснення виплат - до ІНФОРМАЦІЯ_1.

У зв'язку з внесенням змін до законодавства, з 2011 року загальний розмір пенсійного віку для відповідної категорії осіб збільшено та становить 57,5 років (стаття 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», далі - Закон № 1058-ІV).

У вересні 2014 року Управлінням ПФ надіслано Товариству розрахунок витрат на відшкодування пенсії ОСОБА_4 за вересень 2014 року.

У розрахунку вказано про обов'язок здійснення виплат до 16 серпня 2016 року (дати досягнення ОСОБА_4 віку 57 років та 6 місяців).

Сума невідшкодованих витрат Управління ПФ за вересень 2014 року становить 1 114,42 грн.

Відмовивши у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що закон не має зворотної дії в часі. Оскільки ОСОБА_4 вийшла на пенсію до внесення змін до Закону № 1058-ІV щодо збільшення розміру пенсійного віку, то у Товариства відсутні підстави для відшкодування її пенсії після досягнення 55 років.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.

Відповідачем не заперечується його обов'язок відшкодовувати пенсію ОСОБА_4, тому спір зводиться до визначення періоду, протягом якого існує такий обов'язок.

Товариство, з доводами якого погодились суди, вважає, що цей період закінчився із досягненням ОСОБА_4 55 років. Натомість позивач зазначає про необхідність здійснення виплат до досягнення ОСОБА_4 віку 57,5 років.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

За змістом статей 1 та 2 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників сплачують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, пільгові пенсії, призначені на підставі пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, підлягають відшкодуванню підприємствами, на яких ці особи отримали відповідний стаж.

Кінцевою датою такого відшкодування є момент досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV.

Згідно з положеннями цієї статті в редакції, чинній на момент виходу ОСОБА_4 на пенсію, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.

Відповідно до вимог цієї ж статті (в редакції після 1 жовтня 2011 року), право на пенсію за віком мають жінки, які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року, після досягнення ними віку 57 років 6 місяців.

Збільшення розміру пенсійного віку відбулося на підставі Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

З системного аналізу статті 12 та пункту «б» частини першої 13 Закону № 1788-ХІІ вбачається, що до внесення цих змін пенсійний вік особам, які працювали на роботах, віднесених до Списку № 2, зменшувався, за загальним правилом, на 5 років.

Протягом цих 5 років у роботодавців існував обов'язок відшкодовувати пенсійному органу витрати на виплату пенсії відповідних працівників.

В той же час, після внесення змін до статті 26 Закону № 1058-IV, у зв'язку з неузгодженістю її змісту зі статтею 13 Закону № 1788-ХІІ, період пільгового зниження пенсійного віку для відповідної категорії осіб міг складати більш як 5 років.

Така неузгодженість усунута законодавцем лише шляхом прийняття Закону України від 2 березня 2015 року № 213-ІІІ, яким зміст статті 13 Закону № 1788-ХІІ приведено у відповідність до положень статті 26 Закону № 1058-IV.

Зі змісту нової редакції статті 13 Закону № 1788-ХІІ вбачається, що пільгове зниження пенсійного віку для відповідної категорії осіб з 1 квітня 2015 року (дати набрання змінами чинності) не може перевищувати 5 років.

При цьому питання щодо відшкодування пенсій роботодавцями у період існування неузгодженості між положеннями Законів № 1788-ХІІ та № 1058-IV законодавцем не вирішено.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних відносин положення законодавства, чинного на момент виходу ОСОБА_4 на пенсію.

За змістом Законів № 1788-ХІІ, № 1058-IV та № 400/97-ВР, в редакціях, чинних на момент виходу ОСОБА_4 на пенсію, роботодавець зобов'язаний відшкодовувати пенсійному органу витрати на виплату пенсії до досягнення ОСОБА_4 55 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Оскільки предметом цього позову є стягнення витрат на виплату пенсії за періоди після цієї дати, суди дійшли обґрунтованого висновку про його необґрунтованість.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов