Ухвала суду № 43855511, 09.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року м. Київ К/9991/89629/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 по справі № 2а-4731/10/1770

за позовом Приватного підприємства фірма "Біна"

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

Підприємство звернулося до суду із позовною заявою про скасування рішення Державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 07.07.2010 № 0002202342/0 в сумі 327 407,98 грн., податкових повідомлень-рішень від 07.07.2010 № 0002182342/0 та № 0002192342/0, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 522 040,00 грн. та з податку на додану вартість - 1 261 574,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково, рішення від 07.07.2010 № 0002202342/0 скасовано в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 57 888,00 грн., в решті позову відмовлено.

В основу судового рішення про часткове задоволення позовних вимог покладено висновок про те, що штрафні санкції визначені оскаржуваним рішенням застосовано до позивача поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати, а у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що застосовані до Підприємства штрафні санкції не є адміністративно - господарською санкцією в розумінні Господарського кодексу України, а отже судами помилково застосовані приписи ст.250 Господарського кодексу України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що за результатами виїзної позапланової перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків з фізичними особами при укладанні попередніх договорів на право покупки квартир за період з 01.10.2007 по 31.12.2009 працівниками контролюючого органу було складено акт від 09.06.2010 № 814/23-400/23300673, в якому зазначено про допущені позивачем порушення вимог законодавства, зокрема і порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", що полягало у здійсненні Підприємством операцій з використанням іноземної валюти як засобу платежу (за попередніми договорами про купівлю - продаж квартир) в розмірі 44 490 доларів США, що за курсом НБУ на дату внесення коштів складає 327 407,98 грн., без наявної ліцензії та участі уповноваженого банку.

На підставі акту перевірки та ст. 2.6 Постанови Національного банку України від 08.02.2000 № 49 "Про затвердження положення про валютний контроль" державним податковим органом було прийнято оспорюване Підприємством рішення про застосування фінансових санкцій від 07.07.2010 № 0002202342/0 в сумі 327 407,98 грн.

Так, ст. 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно ст. 239 Господарського кодексу України, якою встановлено перелік (види) адміністративно-господарських санкцій, які можуть застосовуватися до суб'єкта господарювання, адміністративно-господарський штраф є одним з видів адміністративно-господарських санкцій.

Як визначено ст. 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Фінансові санкції, визначені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Постановою Національного банку України "Про затвердження положення про валютний контроль", застосовуються до суб'єктів підприємницької діяльності, за рішенням відповідних органів державної податкової служби України. Характерними ознаками фінансових санкції, встановлених вказаними нормативними актами, є те, що вони можуть бути застосовані уповноваженими державними органами; застосовуються лише у разі порушення суб'єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності, встановлених законодавчими актами; а отже, дані санкції відповідають визначенню поняття адміністративно-господарських санкцій, наведеному в ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, та, відповідно, належать до адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарських санкцій: адміністративно - господарськими санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи, що штрафні (фінансові) санкції, які застосовані до позивача, у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України фінансові є адміністративно - господарськими санкціями, а отже повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що податковим органом було неправомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції на суму 57 888,00 грн. згідно оскаржуваного рішення про застосування санкцій від 07.07.2010 № 0002202342/0, оскільки порушення позивачем допущено 03.11.2008, а штрафні (фінансові) санкції в цій частині застосовано лише 07.07.2010, тобто поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Отже, в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 по справі № 2а-4731/10/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко