Ухвала суду № 43855472, 15.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.04.2015р. м. Київ К/800/35672/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Бруй О.Д.,

за участю: представника позивача Медведюка В.О.,

представника третьої особи Іванова С.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року

у справі № 822/11/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фруктовий світ»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області,

третя особа на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дьолер Буковина»,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фруктовий світ» (далі - ТОВ «Фруктовий світ») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - ДПІ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2013 року №0009151501, №0009161501, №0009181501, від 13 січня 2014 року № 0000101501, №0000121501, №0000111501 та від 31 січня 2014 року №0000751501, №0000811501.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши представників позивача та третьої особи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальні позапланові виїзні перевірки правомірності нарахування ТОВ «Фруктовий світ» бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) на розрахунковий рахунок платника у банку за серпень, вересень, жовтень 2013 року

По закінченню позапланових документальних виїзних перевірок було складено акти від 6 листопада 2013 року № 4435/15-1/335900996, від 20 грудня 2013 року № 5182\15-1\33590996 та від 24 січня 2014 року № 221\15-1/33590996, згідно з якими позивачем порушено вимоги п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України)

На підставі вищевказаних актів перевірки ДПІ винесені податкові повідомлення-рішення: від 28 листопада 2013 року № 0009181501, від 28 листопада 2013 року № 0009151501, від 28 листопада 2013 року № 0009161501, від 13 січня 2014 року № 0000101501, від 13 січня 2014 року 0000121501, від 13 січня 2014 року 0000111501, від 31 січня 2014 року №0000751501, від 31 січня 2014 року №0000811501.

Підставою для визначення грошових зобов'язань з ПДВ за вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями слугували висновки відповідача про те, що позивач у взаємовідносинах зі своїми контрагентами не здійснював реальних операцій з придбання товарів (робіт, послуг), господарські операції не мали на меті настання реальних наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з обґрунтованості позовних вимог з огляду на доведеність здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами та спростування висновків податкового органу, які слугували для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи за формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту.

Відповідач не надав суду доказів визнання податкових накладних недійсними. Недоліків в їх оформленні в ході перевірки виявлено не було. Крім того, податковим органом не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев