Ухвала суду № 43855414, 16.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.03.2015р. м. Київ К/9991/96315/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011

у справі № 2а-1670/1078/11

за позовом Приватного підприємства «Біо-Актив»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області від 08.07.2010 № 0004721502/0/2229, від 13.10.2010 № 0008721502/1/3395 та № 0004721502/1/3396. В задоволенні решти позову відмовлено.

Кременчуцька ОДПІ Полтавській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 9, 11, 69, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 08.07.2010 № 0004721502/0/2229 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 52622,68 грн., в т.ч. 43852,23 грн. основного платежу та 8770,45 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки, викладені в акті від 29.06.2010 № 249/15 322/30446633, про порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за березень-травень 2010 року за операціями з придбання товарів у ПП «Будмонтажпроект-ХХІ» на підставі договору від 01.03.2010 паливно-мастильних матеріалів.

Відповідач вважає, що позивач не має права на податковий кредит, посилаючись на те, що сплата до бюджету ПП «Будмонтажпроект-ХХІ» податкових зобов'язань не підтверджена у зв'язку з неподанням податкової звітності з лютого 2010 року. Також податковий орган вказує на те, що згідно з поданою декларацією з податку на прибуток за І квартал 2010 року у вказаного контрагента відсутні основні фонди.

За результатами адміністративного оскарження податковим органом залишено скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.07.2010 № 0004721502/0/2229 - без змін. При цьому податковим органом встановлено, що в оскаржуваному повідомленні-рішенні неправильно визначено суму податкового зобов'язання, у зв'язку з чим відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 04.10.2010 № 0008381502/1/2125, в якому визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 60677,08 грн., в т.ч. 50564,23 грн. основного платежу та 10112,85 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Листом від 13.10.2010 № 40028/10/15 податковий орган повідомив позивача про недійсність податкового повідомлення-рішення від 04.10.2010 № 0008381502/1/2125, у зв'язку з помилковим визначенням в ньому суми податкового зобов'язання. При цьому відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010 № 0008721502/1/3395 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 52622,68 грн., в т.ч. 43852,23 грн. основного платежу та 8770,45 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та від 13.10.2010 № 0004721502/1/3396 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 8054,4 грн., в т.ч. 6712 грн. основного платежу та 1342,4 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.07.2010 № 0004721502/0/2229, від 13.10.2010 № 0008721502/1/3395 та № 0004721502/1/3396, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт формування податкового кредиту за березень-травень 2010 року в порядку, встановленому законодавством.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку за операціями з придбання товарів, робіт та послуг необхідно застосовувати положення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закону № 168/97 ВР), якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норм Законів, підстави для позбавлення його права податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не було виявлено порушень вказаних норм Закону № 168/97-ВР, які б позбавляли позивача права на формування податкового кредиту.

В результаті дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем товарів у ПП «Будмонтажпроект-ХХІ» судами попередніх інстанцій встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами (договором про поставку товару, податковими накладними, видатковими накладними, видатковими касовими ордерами, оборотно-сальдової відомості тощо), обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які оцінені судами як такі, що відповідають дійсності. Товар придбано позивачем з метою використання у власній господарській діяльності.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, належного звітування і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за порушення таким постачальником податкової дисципліни щодо декларування податкових зобов'язань. У разі коли постачальник допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо нього, адже законами іншого не передбачено.

Відсутність у підприємства-контрагента певних основних засобів, на що також посилається відповідач, само собою не може свідчити про безтоварність господарської операції, адже у даному випадку необхідно виходити з характеру та змісту здійснення господарських операцій.

За наявності достатніх доказів, що містять відомості про господарську операцію, розкривають її зміст, відсутність у юридичної особи основних засобів, не є підставою для висновку про неможливість реального її здійснення та ведення господарської діяльності.

Закон № 168/97 ВР не ставить право на формування податкового кредиту в залежність від підтвердження факту сплати податку на додану вартість постачальником товару.

Зважаючи на викладене, діючи у межах перегляду справи судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції касаційну скаргу залишає без задоволення.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун