Ухвала суду № 43855185, 07.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.04.2015р. м. Київ К/800/53187/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Загороднього А.Ф.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представників Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Мірошниченко М.М.; Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТ Комюнікейшн» - Вітусєвича Я.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві правонаступника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТ Комюнікейшн» (далі-Товариство) до ДПІ,

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ №0011242220, № 0011232220 від 20.12.2012 року.

На обґрунтування позову зазначило, що висновки контролюючого органу є безпідставними, оскільки вони не підтверджуються чинним законодавством та спростовуються наявними у Товариства первинними документами, які складені відповідно до вимог чинного законодавства.

17 червня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що Товариством не надано доказів на підтвердження передачі та транспортування товару, придбаного у контрагентів.

8 жовтня 2013 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2013 року скасована, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ №0011242220, № 0011232220 від 20.12.2012 року визнані протиправними та скасовані.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що Товариством були надані первинні документи, які підтверджують виконання господарських операцій із контрагентами.

Крім того, поставка товару здійснювалась без участі Товариства, що пояснює відсутність документів на транспортування.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 30.10.2012 року до 26.11.2012 року ДПІ була здійснена планова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2009 року до 30.06.2012 року, за наслідками якої 3.12.2012 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.,п. 138.1, 138.2 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 1 551 565,00 грн., а також у порушення вимог пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.,п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 1 194 723,00 грн.

20 грудня 2012 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення № 0011232220 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 1 326 924,00 грн., №0011242220 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, у розмірі 1 670 644,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного адміністративного суду про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу-сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 11.2 ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата придбання платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 1.01.2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у тому числі платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 Господарського кодексу України).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 10.01.2011 року між Товариством та ТОВ «Росар-Трейд» був укладений договір поставки №ДГ-010/01, відповідно до якого постачальник здійснює поставку покупцю на протязі строку дії даного договору товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами даного договору, а покупець приймає та оплачує на умовах та в порядку, визначених даним договором.

28 червня 2010 року між Товариством та ТОВ «Редард Сервіс» був укладений договір поставки №28/06/10, згідно з яким продавець здійснює поставку покупцю на протязі строку дії даного договору різних товарів, а покупець приймає та оплачує на умовах та в порядку, визначених даним договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в рахунках-фактурах та накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця, та є невід'ємними частинами даного договору.

1 жовтня 2010 року, 20 січня 2011 року між Товариством та ТОВ «Герант Плюс» були укладені договори поставки №ДГ-001/10, №ДГ-020/01, відповідно до яких постачальник зобов'язується поставити в асортименті та кількості зазначений у додатку до договору чи рахунку-фактурі та видатковій накладній товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар.

14 листопада 2011 року між Товариством та ТОВ «НВЦ «Інфозахист» був укладений договір №14/112011, згідно з яким замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язок з постачання техніки захисту інформації, згідно специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього договору.

10 жовтня 2011 року між Товариством та ТОВ «Маркет-Про» був укладений договір поставки №1010/2011, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити в асортименті та кількості зазначений у додатку до договору чи рахунку-фактурі та видатковій накладній товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар.

1 вересня 2011 року між Товариством та ТОВ «Віп-Технології Плюс» був укладений договір поставки №0109/2011, згідно з яким постачальник зобов'язується поставити в асортименті та кількості зазначений у додатку до договору чи рахунку-фактурі та видатковій накладній товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар.

1 квітня 2011 року між Товариством та ВАТ «Техінвест» був укладений договір поставки №01-04-11/1, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах цього договору передати у власність покупця товар, найменування, одиниці виміру та кількість якого визначаються у рахунках-фактурах та/або специфікаціях, що є додатками до договору.

Відповідно до п. 1.2 зазначеного договору покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених п.2, п.4 цього договору прийняти та оплатити товар.

1 червня 2011 року між Товариством та ТОВ «Фірма Астейт» був укладений договір поставки №0106/2011, згідно з яким постачальник зобов'язується поставити в асортименті та кількості зазначений у додатку до договору чи рахунку-фактурі та видатковій накладній товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, а також платіжні доручення щодо перерахування грошових коштів Товариством на поточні рахунки контрагентів.

Щодо відсутності податкової накладної за договором поставки №14/112011 від 14.11.2011 року, укладеного між Товариством та ТОВ «НВЦ «Інфозахист», слід зазначити, що ТОВ «НВЦ «Інфозахист» відмовилося від надання Товариству податкової накладної.

Виконання зазначеного договору підтверджується платіжним дорученням від 2.12.2011 року.

Крім того, Товариством до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2011 року додало заяву про відмову постачальника - ТОВ «НВЦ «Інфозахист» надати податкову накладну, що відповідно до вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

На підтвердження реальності виконання господарських зобов'язань Товариством надано рахунки-фактури; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей; видаткові та податкові накладні; попередні калькуляції вартості виробництва продукції, які були складені під час реалізації Товариством товарів, поставлених контрагентами на користь третіх осіб.

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, висновки акту перевірки ДПІ ґрунтуються на актах податкових органів щодо неможливості здійснення зустрічних звірок у контрагентів Товариства. Юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому Товариство не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, оскільки порушення контрагентами Товариства вимог законодавства про порядок здійснення господарських операцій не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

При здійсненні господарських операцій між Товариством та ТОВ «Росар-Трейд», ТОВ «Редард Сервіс», ТОВ «Герант Плюс», ТОВ «НВЦ «Інфозахист», ТОВ «Маркет-Про», ТОВ «Віп-Технології Плюс», ВАТ «Техінвест», ТОВ «Фірма Астейт» підприємства були зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що надані Товариством документи не є належними доказами виконання контрагентами умов договорів, оскільки, відповідно до вимоги ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що надані Товариством первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 зазначеного Закону.

Товариством правомірно були включені до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від контрагентів, та сформовані валові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Загородній А.Ф.