Ухвала суду № 43845604, 20.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 р. Справа № 876/10926/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Святецького В.В., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року у справі №803/1534/13-а за позовом підприємця ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

10.07.2013р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - ОДПІ), просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003561702 та №0003601702 від 20.05.2013р., визнати протиправним та скасувати податкову вимогу №279-19 від 14.06.2013р.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2013р. позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОДПІ подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2013р. та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що згідно даних автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за квітень 2011 року встановлено розбіжність по контрагенту ТзОВ «Фоззі Тойз» на суму 3 863,00 грн. Від ДПІ у Печерському районі м.Києва надійшов акт від 30.08.2012р. №3339/22-3/30184935 про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Фенсі Тойз» щодо підтвердження господарських відносин з ТзОВ «Монтарія» та ТзОВ «КПТ Міг» за квітень 2011 року та вказано на вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними при придбанні та продажу товарів (послуг). Згідно даних автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України у позивача встановлено розбіжність за липень 2011 року по контрагенту ПП «Стітекс» в сумі 12 938,00 грн. Від ДПІ у Голосіївському районі м.Києва отримано акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Стітекс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ТзОВ «Віп Трейд», ТзОВ «Віннерком» та ТзОВ Компанія «Грифон Консалт» та зазначено, що згідно матеріалів перевірок кожного з вказаних товариств їх фінансово-господарська діяльність здійснювалась поза межами правового поля. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та підтверджено укладення угод без мети настання реальних наслідків. В свою чергу позивачем під час перевірки не надано шляхові листи, товарно-транспортні накладні на перевезення товару, довіреності чи інші документи підтверджуючі транспортування та передачу товару, що свідчить про відсутність факту його придбання. Фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та вказаними контрагентами вчинено без наміру фактичного здійснення господарської діяльності.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 зареєстрований у виконавчому комітеті Луцької міської ради Волинської області від 24.01.1992р., номер запису про державну реєстрацію НОМЕР_2, на податковому обліку в податковому органі перебуває з 24.01.1992р. Згідно з реєстраційними даними господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 визначено вид діяльності - роздрібна торгівля товарами дитячого асортименту.

На підставі пп.78.1.1, пп.78.1.4 п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України та направлення від 15.04.2013р. №001426 Луцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку СПД ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПП «Стітекс» та ТзОВ «Фенсі Тойз» за результатами якої ОДПІ складено Акт №2595/17.2/НОМЕР_1 від 26.04.2013р., відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем ч.1 ст.201, ч.1-6 ст.203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні товарів, відповідно до частини 1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.228 ЦК України, зазначені правочини мають ознаки безтоварності в силу Закону; порушення абз. «а», «б» п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України з наступними змінами та доповненнями (далі-ПК України) внаслідок декларування СПД ОСОБА_1 податкового кредиту з податку на додану вартість (далі-ПДВ) за безтоварними операціями та при відсутності документального підтвердження господарських взаємовідносин з контрагентами, що є підставою донарахування ПДВ у липні 2011 року в розмірі 12 938,00 грн., та зменшення від'ємного значення по декларації за квітень 2011 року на суму 3 863,00 грн. (а.с.8-23).

На підставі акта перевірки ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2013 року: №0003561702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 19 407,00 грн., в тому числі за основним платежем - 12 938,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 6 469,00 грн., та №0003601702, яким зменшено від'ємне значення ПДВ на 3 863,00 грн. Окрім того, ОДПІ сформовано податкову вимогу від 14 червня 2013 року №279-19.

За наслідками розгляду первинної та повторної скарг позивача ГУ Міндоходів у Волинській області та Міністерством доходів і зборів України прийнято рішення, якими оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а подані скарги - без задоволення (а.с.27-31, 32-35), що стало підставою звернення СПД ОСОБА_1 із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, відповідно до п.1.2 якого господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судом першої інстанції, що 01.04.2010р. між позивачем та ПП «Стітекс» укладено Договір поставки б/н відповідно до якого ПП «Стітекс» (Постачальник) зобов'язується поставити СПД ОСОБА_1 (Покупцю) канцелярські товари у кількості, асортименті і по цінам згідно з накладними, що є невід'ємними часинами цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти Товар і своєчасно проводити оплату на умовах цього Договору (а.с.36-39).

На момент укладення вказаного Договору ПП «Стітекс» було платником ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом НОМЕР_3, виданим ДПІ у Голосіївському районі м.Києва (а.с.40).

19.04.2010р. між позивачем та ТзОВ «Фенсі Тойз» укладено Договір поставки №1020/к згідно з яким ТзОВ «Фенсі Тойз» (Постачальник) зобов'язувалось постачати товар відповідно до поданих СПД ОСОБА_1 (Покупцем) замовлень, а Покупець зобов'язувався прийняти товар та своєчасно сплатити його вартість. Передача товару здійснюється на складі Покупця або Постачальника за взаємною домовленістю сторін (а.с.41-44).

Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ №37615649, яке видане ДПІ у Печерському районі м.Києва підтверджується, що ТзОВ «Фенсі Тойз» на момент укладення договору перебувало на обліку як платник цього податку (а.с.40).

На підтвердження здійснення господарської діяльності за вказаними договорами позивачем надано акти прийомки до прибуткових накладних реалізатора № СБР-001540 від 29.04.2011р., №СБР-001091 від 05.04.2011р., №СБР-001093 від 05.04.2011р., №СБР-002035 від 06.07.2011р., №СБ-0002012 від 25.07.2011р., №СБ-0001813 від 06.07.2011р. (а.с.55-60), видаткові накладні (а.с.61-91), акти звірки взаєморозрахунків станом на 31.07.2011р. та 30.09.2011р. (а.с.103-107).

Оплата за придбані товари проведена підприємцем ОСОБА_1 у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.46-54).

При цьому судом першої інстанції встановлено, що придбані позивачем у вказаних контрагентів товари проходили внутрішнє переміщення зі складу за місцем реєстрації підприємця ОСОБА_1 до місця подальшої їх роздрібної реалізації - магазинів у м.Києві, м.Житомирі та м.Луцьку, що підтверджується вказаними актами прийомки до прибуткової накладної реалізатора та фіскальними чеками.

Представлені позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Водночас в акті перевірки відсутні покликання на те, що подані до перевірки документи не відповідають вимогам законодавства щодо їх оформлення; не наведено обґрунтувань про те, що вартість таких товарів не підлягає відображенню у складі витрат та податкового кредиту через їх не пов'язаність із господарською діяльність чи факту невикористання позивачем товарів наданих контрагентами у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 вказаної статті встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевірений період надано податкові накладні (а.с.108-138) та розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних (а.с.139-170), які не мали недоліків та порядок заповнення яких, відповідає чинному законодавству. Зазначені обставини давали право позивачу включити ПДВ по спірних господарських операцій до складу податкового кредиту відповідного періоду та формувати валові витрати.

Висновки ДПІ, що господарські операції не носили реального характеру ґрунтуються на тому, що згідно акта ДПІ у Печерському районі м.Києва від 30.08.2012р. №3339/22-3/30184935 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Фенсі Тойз» щодо підтвердження господарських відносин з ТзОВ «Монтарія» та ТзОВ «КПТ Міг» за квітень 2011 року» та акта ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 13.04.2012р. №168/3-22-30-36135129 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Стітекс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ТзОВ «Віп Трейд» за період з 01.07.2011р. по 31.08.2011р., ТзОВ «Віннерком» за період з 01.08.2011р. по 30.09.2011р., ТзОВ Компанія «Грифон Консалт» за період з 01.07.2011р. по 31.08.2011р.» фінансово-господарська діяльність контрагентами позивача здійснювалась без мети настання реальних наслідків. У вказаних актах зазначено, що у кожного з вказаних товариств відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), відсутні необхідні умови ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби (а.с.187-199).

При цьому відповідачем не з'ясовувалось в ході перевірки, чи дійсно придбаний у вказаних контрагентів ТзОВ «Фенсі Тойз» та ПП «Стітекс» товар був в подальшому реалізований підприємцю ОСОБА_1, тоді як акти ДПІ у Печерському районі м.Києва від 30.08.2012р. №3339/22-3/30184935 та ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 13.04.2012р. №168/3-22-30-36135129 не містять доказів безтоварності господарських операцій вказаних товариств із позивачем.

Слід зауважити, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок господарюючого суб'єкта не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства, тим більше особою, якої така зустрічна звірка безпосередньо не стосувалася. Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки. Окрім того, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити жодних висновків про господарські операції, оскільки таким актом лише документується факт неможливості проведення зустрічної звірки.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару (послуг), є податковим зобов'язання продавця товару (послуг) і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця.

Висновки про порушення податкового законодавства контрагентом позивача не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїми контрагентами вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011р. (справа №21-47а10 та, постанові від 11.12.2007р. (справа №21-1376во06).

Також згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Даючи узагальнюючу правову оцінку наведеним доказам, колегія суддів зауважує, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з ПДВ є надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам чинного законодавства. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданої господарської операції і підтверджувати обізнаність позивача про можливе сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента.

Водночас, доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку податкового органу, діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди, відповідачем не надано.

Крім того, відповідачем в ході проведення перевірки позивача подальший рух придбаного товару не досліджувався, не встановлювався зв'язок між фактом придбання канцтоварів і господарською діяльністю підприємця, яка саме і полягає у здійсненні роздрібної торгівлі іграми та іграшками у спеціалізованих магазинах, не встановлено наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій, не було з'ясовано наявність економічної вигоди у позивача внаслідок придбання товарів для дітей та подальшої їх реалізації, яка виражається в отриманому прибутку. В Акті перевірки СПД ОСОБА_1 вказано перелік об'єктів, де здійснюється господарська діяльність суб'єкта, місце розташування виробничих, торгових точок, складських приміщень, транспортні засоби, що підтверджує можливість реалізації придбаних товарів.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не надання товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості та відповідності на придбаний товар в сукупності з наданими первинними документами не може свідчити про те, що господарські операції не відбулися. Водночас договорами на поставку передбачалось постачання товару власними силами продавця до складу покупця.

Аналізуючи чинне законодавство та встановлені обставини у справі колегія суддів вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті без дотримання вимог чинного законодавства, практики Європейського Суду з прав людини та принципів, передбачених ст.2 КАС України.

Відповідно до пп.14.1.153 п.14.1 ст.14 ПК України податкова вимога - письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно з положеннями ст.56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до абз. 2 пп. 56.15 ст.56 ПК України протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Враховуючи подання СПД ОСОБА_1 первинної скарги від 29.05.2013р. та повторної скарги у Міністерство доходів і зборів України на винесені ДПІ податкові повідомлення-рішення від 20.05.2013р. у ГУ Міндоходів у Волинській області, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для формування податкової вимоги від 14 червня 2013 року №279-19 під час процедури адміністративного оскарження, а тому така є протиправною та підлягає скасуванню..

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦКУ, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Як вказувалось вище, на момент здійснення господарських операцій контрагенти СПД ОСОБА_1 знаходилися в Єдиному державному реєстрі та були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що Актом перевірки не спростовано. Товар, який був предметом правочинів, не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Колегією суддів також взято до уваги, що спірні господарські операції в судовому порядку недійсними не визнавались, що дає підстави вважати, що такі мали реальний характер.

Колегія суддів вважає, що суб'єкт господарювання вправі вести господарську діяльність, яка не заборонена, на свій власний розсуд, економічна доцільність якої є одержання прибутку, що позивачем дотримано, а тому висновки суду першої інстанції про протиправність прийняття ОДПІ податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2013 року №0003561702 та №0003601702 та податкової вимоги від 14 червня 2013 року №279-19 є правильні.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року у справі №803/1534/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді В.В. Святецький

М.А.Пліш