Ухвала суду № 43845339, 28.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/3979/14 Головуючий у 1-й інстанції: Каліновська А.В. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С

У Х В А Л А

Іменем України

28 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Мамчура Я.С,

суддів: Шостака О.О., Желтобрюх І.Л.

при секретарі: Гімарі Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу відповідача - Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Оіл» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002732301 від 02.09.2014р.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року - позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі акту перевірки № 286/23-01-22-01/37106114 від 15.08.2014р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 02.09.2014р. №0002732301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6 383 568 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 4 255 712 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 2 127 856 грн. 00 коп.

Розглядаючи апеляційну скаргу колегія суддів звертає увагу на наступне.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу(п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Праус» та позивачем укладено договори поставки нафтопродуктів: № 01/28 від 01.04.2014, № 01/66 від 01.04.2014, № 03/5 від 03.04.2014, № 07/3 від 07.04.2014, № 10/5 від 10.04.2014, № 15/5 від 15.04.2014, № 16/1 від 16.04.2014, № 16/5 від 16.04.2014, за умовами яких ТОВ «Праус» зобов'язалось передати у власність позивача нафтопродукти, а позивач - прийняти і оплатити їх вартість.

Аналогічні договори укладені між позивачем та ТОВ «Барилит Плюс» № 01/33-НП від 01.05.2014, № 01/86-НП від 01.05.2014, № 21/39-НП від 21.05.2014, № 21/18-НП від 21.05.2014.

Так, позивач повністю оплатив вартість поставлених нафтопродуктів, що підтверджується відомостями, які містяться у платіжних дорученнях №804 від 19.06.2014 року, №866 від 01.07.2014 року, № 865 від 01.07.2014 року, № 864 від 01.07.2014 року, №835 від 24.06.2014 року, № 838 від 25.06.2014 року, № 846 від 26.06.2014 року, № 857 від 27.06.2014 року, №856 від 27.06.2014 року, № 863 від 01.07.2014 року, № 831 від 23.06.2014 року, № 822 від 20.06.2014 року, № 830 від 23.06.2014 року, № 829 від 23.06.2014 року, № 805 від 19.06.2014 року, № 832 від 23.06.2014 року, № 974 від 29.08.2014 року, № 977 від 29.08.2014 року, №975 від 29.08.2014 року, № 976 від 29.08.2014 року.

Контрагенти виписали позивачу податкові накладні від 31.05.2014р. № 87, № 89 та від 30.04.2014 № 61, № 62, № 63, № 179, № 181, № 204, № 215, № 228, які містять усі необхідні реквізити.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПАТ «Дніпронафтопродукт» укладено договір зберігання №1409/10-1 від 14.09.2010р., за яким останнє зобов'язалось приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності позивача, і повернути їх за першою його вимогою.

Відповідно до пункту 4.2 договорів, укладених позивачем з ТОВ «Праус» та ТОВ «Барилит Плюс» поставка нафтопродуктів здійснювалась на умовах EXW Інкотермс 2010, резервуари ПАТ «Дніпронафтопродукт» та інших нафтобаз, що належать цьому підприємству на праві власності чи користування. Тобто, право власності у позивача на нафтопродукти виникло з моменту його одержання у визначеному сторонами місці на підставі актів приймання-передачі.

Так, на виконання умов договору зберігання ПАТ «Дніпронафтопродукт» прийняло на зберігання бензин автомобільний підвищеної якості А-95-ЄВРО виду ІІ класу D, бензин автомобільний підвищеної якості А-92-ЄВРО виду ІІ класу С, паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ та паливо моторне альтернативне «Еліт-95 Супер» літнє, що підтверджується актами прийому-передачі нафтопродуктів від 30.04.2014р., від 31.05.2014р. Листами №299/02-П від 01.04.2014р., №300/02-П від 03.04.2014р., №301/02-П від 07.04.2014р., №302/02-П від 10.04.2014р., №303/02-П від 15.04.2014р., №304/02-П від 16.04.2014р., №305/02-П від 16.04.2014р., №129/05-БП від 01.05.2014р., №130/05-БП від 01.05.2015р., №131/05-БП від 21.05.2015р., №132/05-БП від 21.05.2015р., ТОВ «Праус» та ТОВ «Барилит Плюс» повідомили позивача про наявність на зберіганні у ПАТ «Дніпронафтопродукт» нафтопродуктів, які придбані за вищенаведеними договорами поставки нафтопродуктів.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що вказані нафтопродукти зберігались на складах, які використовує ПАТ «Дніпронафтопродукт» за адресою: м. Кременчук, проїзд Галузевий, 80, на підставі договору №3220 від 04.01.2013р. укладеного з ТОВ «Еквіта», а також за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Океанська, 11.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується, що посилання контролюючого органу на ту обставину, що позивачем не надано доказів прийняття на зберігання та обліку нафтопродуктів є безпідставним.

Подальше транспортування нафтопродуктів безпосередньо на автозаправні станції позивача для роздрібної реалізації здійснювалось товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кременчукнафтопродуктсервіс» на підставі договору №342 від 11.08.2010р. про перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-Ресурс» на підставі договору №20/06/13-05 від 20.06.2013р. про перевезення вантажів автомобільним транспортом та підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

Товарно-транспортні накладні містять відомості про об'єм, масу, густину та температуру нафтопродуктів, підписи уповноважених осіб за відпуск та прийняття нафтопродуктів.

Згідно підпункту 10.2.1 пункту 10.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за №805/15496, Інструкції встановлено, що приймання нафтопродуктів, які надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується, що прийняття нафтопродуктів за кількістю та якістю на підставі товарно-транспортних накладних не суперечить вимогам наведеної інструкції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання правил перевезення та приймання нафтопродуктів, які не є законодавчими документами з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту.

Зокрема, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що підписання сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів за підсумками декількох поставок, не є доказом порушення позивачем положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не є доказом безтоварності господарських операцій, оскільки саме сторони договору мають право визначати порядок обміну товаросупровідними документами та дату набуття права власності на товар.

Щодо посилання контролюючого органу на ту обставину, що податкові накладні повинні бути виписані в день фактичної передачі товару, суд зазначає, що оформлення контрагентами позивача податкових накладних в день підписання актів приймання-передачі нафтопродуктів не суперечить вимогам п. 198.1 та п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, оскільки право власності на товар від продавців перейшло до позивача саме з моменту підписання вказаних актів приймання-передачі, як це передбачено підпунктом 2.1.1 та пунктом 4.5 договорів поставки нафтопродуктів. Колегія суддів вважає, що подальша реалізація товару до переходу права власності на цей товар до покупця не спростовує реальності здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентами, натомість, може бути підставою для вирішення договірних спорів між сторонами договору. Більш того, вказані обставини не позбавляють позивача права на податковий кредит.

Крім того, як було встановлено судом першої інстанції, одними з основних видів діяльності позивача є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами та роздрібна торгівля пальним.

Позивачем були надані сертифікати відповідності бензину автомобільного підвищеної якості А-95-ЄВРО виду ІІ класу D №UA1.035.0193651-11 з терміном дії 20.12.2011р.-04.05.2016р., бензину автомобільного підвищеної якості А-92-ЄВРО виду ІІ класу С № UA1.035.0193656-11 з терміном дії 20.12.2011р.-04.05.2016р., палива дизельного підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ № UA1.035.0030536-12 з терміном дії 10.05.2012р.-04.05.2016р., які містять відомості про виробника нафтопродуктів (ПАТ «Укртатнафта») та підтверджують відповідність вказаних нафтопродуктів вимогам державних стандартів по їх виготовленню. Крім того, дані про сертифікати відповідності нафтопродуктів відображені у товарно-транспортних накладних, що дає змогу ідентифікувати які саме нафтопродукти транспортувались. Отже, посилання контролюючого органу на відсутність вказаних сертифікатів та неможливість встановлення походження нафтопродуктів є безпідставними.

Крім того, наявність у податкових накладних коду УКТЗЕД не свідченням походження товару із закордону, оскільки відповідачем доказів на підтвердження вказаних обставин надано не було.

В контексті наведених обставин, суд приходить до висновку, що зазначені господарські операції фактично відбулись та спрямовані на задоволення позивачем власних потреб у господарській діяльності, оскільки позивач здійснював подальшу реалізацію нафтопродуктів на власних АЗС.

Апелянт стверджує, що відсутність доказів перебування директора позивача у відрядженнях, свідчить про відсутність фактів здійснення господарських операцій.

Колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи, оскільки законодавством, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено оформлення відряджень для підтвердження факту укладення договорів чи підписання бухгалтерських документів поза межами місцезнаходження платника податків. Відсутність документального оформлення відрядження не перешкоджає керівнику від'їхати до іншого міста для оформлення господарських операцій та не є доказом факту його відсутності в тому чи іншому місці.

Крім того, представник відповідача не надав доказів повернення придбаних позивачем нафтопродуктів у ТОВ «Барилит Плюс», а тому колегія суддів вважає помилковими висновки контролюючого органу про відсутність підстав для врахування вказаних податкових накладних для визначення податкового кредиту з ПДВ. Зокрема, позивач не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів, оскільки це не передбачено положеннями Податкового кодексу України.

Щодо посилань відповідача на наявність недоліків та помилок в оформленні товаросупровідних документів, суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Зазначена правова позиція відображена в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11.

Так, на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Праус» та ТОВ «Барилит Плюс», останні не були визнані банкрутами, знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Відтак, вказані підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Отже, первинними бухгалтерськими документами підтверджено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання відповідача на відсутність у названих постачальників об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності їх за місцезнаходженням, відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та господарюючими суб'єктами, які здійснюють постачання товарів чи робіт цим контрагентам, не зобов'язаний нести відповідальність за несплату податків продавцями (постачальниками), або за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, що підтверджено практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №627/223/37276126 від 11.06.2014р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Праус», оскільки постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.08.2014р. у справі №804/9005/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014р., визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Праус» щодо підтвердження реальності здійснення господарських операцій їх реальності та повноти відображення в обліку за квітень 2014 року, за результатами якої складено акт № №627/223/37276126 від 11.06.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Праус» (код ЄДРПОУ 37276126) щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за квітень 2014 року». Судові рішенні набрали законної сили 04.12.2014р. Отже, в судовому порядку спростовано висновки вказаного акту перевірки №627/223/37276126 від 11.06.2014р.

Зокрема, в матеріалах справи відсутній вирок суду, який набрав законної сили та яким встановлено укладення договорів між позивачем та названими контрагентами з метою, яка порушує публічний порядок, вчинення угод з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства, так само не встановлено і ухилення від сплати податків за наслідками виконання згаданих договорів з боку позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості своїх дій та рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства Україн, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий - суддя: Я.С. Мамчур

Судді: О.О. Шостак

І.Л. Желтобрюх

Ухвалу складено у повному обсязі 28.04.2015.

.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Желтобрюх І.Л.

Шостак О.О.