Ухвала суду № 43845314, 16.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/7209/14 Головуючий у 1-й інстанції:Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

16 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецодяг Україна» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Регістан ЛТД» за червень-липень 2014 р. та ТОВ «Айпі Світ» за липень 2014 р., за наслідками якої складено акт від 24.10.2014 р. №549/22-03/39102080.

У висновку акту №549/22-03/39102080 податковим органом зазначено про порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягала сплаті до бюджету за липень 2014 р. на загальну суму 556644 грн.

На підставі складеного акту №549/22-03/39102080 від 24.10.2014 р. ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області було винесене податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 695805 грн., з яких за основним платежем 556644 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція 139161 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями та діями податкового органу, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому просив суд визнати такі дії протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З сукупного аналізу підпунктів 14.1.18, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), вбачається, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.06.2014 р. між ТОВ «Спецодяг Україна» (покупцем) та ТОВ «Айпі Світ» (постачальником) було укладено договір поставки №СУ-000011. Також, 27.06.2014 р., позивачем (покупцем) було укладено договір поставки № СУ-000010 з ТОВ «Регістан ЛТД» (постачальником). За умовами вказаних договорів постачальники зобов'язувалися поставити та передати у власність покупцю товари, визначені в специфікаціях до договору, а покупець - прийняти їх та оплатити (п.п.1.1, п.1 Договорів). Номенклатура, ціна, кількість, асортимент товарів, а також умови та строки їх поставки; перелік вантажовідправників і вантажоотримувачів визначалися в специфікаціях до кожного договору (п.2.1., п.2 Договорів). Датою поставки товарів мала бути дата видаткових накладних чи актів приймання-передачі товарів, підписаних уповноваженими представниками сторін (п.п.3.1-3.2. п.3 Договорів). Поставка товарів повинна була здійснюватись постачальниками партіями, на підставі заявок, які покупець мав надавати на кожну окрему партію товару кожному постачальнику на умовах базису поставки DDP (правила «ІНКОТЕРМС» в редакції 2000 р.) до складу покупця. В заявках на поставку обов'язково мали бути зазначені асортимент, кількість та дата поставки. Заявки повинні були передаватись постачальникам від покупця за допомогою електронних засобів комунікації (п.п3.9. п.3 Договорів). Відповідно до п.4 Договорів ціна товару вказувалась в специфікаціях до кожного договору окремо.

На підтвердження реального характеру проведених господарських операцій позивачем було надано: договір поставки №СУ-000011 від 27.06.2014 р., специфікації №1, №2, №3 від 27.06.2014 р. до вказаного договору; виписка по взаєморозрахункам з контрагентом ТОВ «Айпі Світ», рахунки-фактури, платіжні доручення, договір поставки, специфікації до вказаного договору, виписка по взаєморозрахункам з контрагентом ТОВ «Регістан ЛТД», рахунки на оплату, видаткові накладні, прибуткові накладні.

На підтвердження факту транспортування придбаного у контрагентів ТОВ «Спецодяг Україна» товару, позивачем надано: договір №13062014 від 13.06.2014 р. між ТОВ «БізнесТранс» (перевізником) та ТОВ «Спецодяг Україна» (вантажовідправником); договір-заявка від 08.07.2014 р. між ТОВ «Спецодяг Україна» (як замовником) та ПП ТК «Амід» (як перевізником); акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); товарно-транспортні накладні; акти виконаних робіт, рахунки-фактури, виписки по взаєморозрахункам з ТОВ «Бізнестранс», ТОВ «Тексттранс», ФОП ОСОБА_2, ПП ТК «Амід»; платіжні доручення про оплату послуг перевезення.

На підтвердження фактів використання отриманого товару у господарській діяльності позивача було надано: договір оренди нежилого приміщення №7-ОМ від 04.02.2014 р. з ФОП ОСОБА_3, виписка по взаєморозрахунку з вищевказаною особою; договір оренди №8/14 від 30.05.2014 р. між ТОВ «Спецодяг Україна» (орендар) та ПАТ «Київуніверсал» (орендодавець), акт приймання-передачі об'єктів оренди до вказаного договору від 01.06.2014р., додаткова угода від 31.10.2014 р. до договору №8/14, виписка по взаєморозрахунках між ТОВ «Спецодяг Україна» та ПАТ «Київуніверсал»; та інше.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ «Спецодяг Україна» та його контрагентів, згідно укладених договорів.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.