Ухвала суду № 43845251, 27.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/3960/14 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

27 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління юстиції у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у Черкаській області про стягнення заборгованості із заробітної плати та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління юстиції у Черкаській області про стягнення з Головного управління юстиції у Черкаській області на користь позивача недоплачену заборгованість із заробітної плати за вимушений прогул з урахуванням її коригування у сумі 115 342 грн. 91 коп., а також зобов'язати відповідача відобразити відповідні суми заробітної плати у Єдиному реєстрі застрахованих осіб і сплатити єдиний соціальний внесок із загальної суми заборгованості за вимушений прогул: 267 727,04грн. + 115 342,91грн.=383 069,95грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 року вимоги адміністративного позову було задоволено частково.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що судами розглядався позов ОСОБА_2 з приводу поновлення його на посаді начальника Головного управління юстиції в Черкаській області, за результатами чого постановами Київського апеляційного адміністративного суду у справі №2а/2370/2500/2012 від 28.03.2013 та від 07.10.2014 позовні вимоги задоволено та присуджено на його користь за час вимушеного прогулу з 25.04.2007 до 27.07.2012 суму коштів у розмірі 2677270,04грн.

З постанови Київського апеляційного адміністративного суду у справі №2а/2370/2500/2012 від 07.10.2014 вбачається, що для розрахунку суми коштів за вимушений прогул, яка склала 267727,04грн., колегія суддів керувалася довідкою відповідача від 04.09.2007 б/н про доходи позивача з 24.02.2007 до 24.04.2007. При цьому взято до уваги середньоденну заробітну плату 203,44грн. Суд звернув увагу, що в цій довідці дані сформовано за періоди: з 24.02.2007 до 28.02.2007 за 3 відпрацьовані дні, з 01.03.2007 до 31.03.2007 за 21 робочий день, з 01.04.2007 до 24.04.2007 16 робочих дні. З довідок відповідача від 27.02.2015 №7-19/592 за підписом ОСОБА_3 та Пріхно Л.А. вбачається, що у лютому 2007 році кількість відпрацьованих позивачем днів була 22, що визнається сторонами. Водночас, останні довідки містять відмінності щодо середньоденного розміру заробітної плати.

Вказана суперечність виникла з огляду на те, що довідкою за підписом в.о. начальника Головного управління юстиції Пріхно Л.А. взято до уваги коригування середньоденної заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника Головного управління юстиції у Черкаській області (45%) з 01.02.2008 до рівня 2638грн., у зв'язку з чим середньоденна заробітна плата становить 339,87грн., а в довідці від 27.02.2015 №7-19/592 - з 01.05.2007 до рівня 1819,00грн., у зв'язку з чим середньоденна заробітна плата на 01.05.2008 складає 234,82грн., та з 01.02.2008 до рівня 2638,00грн., у зв'язку з чим середньоденна заробітна плата на 01.02.2008 складає 340,49грн.

Сторони не заперечують, що розрахунок середньої заробітної плати судом апеляційної інстанції здійснено без урахування коригування середньоденної заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадового окладу.

Обчислення середньої заробітної плати, зокрема для вимушеного прогулу, врегульовано Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

З аналізу п.2 розділу ІІ цього Порядку в контексті спірних позовних вимог вбачається, що середня заробітна плата позивача мала обчислюватися виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Отже довідка, відповідно до якого суд апеляційної інстанції присудив кошти за вимушений прогул, не мала необхідних даних щодо розрахункового періоду.

Оскільки судом апеляційної інстанції взято до уваги три, замість двадцяти двох робочих днів лютого 2007 року, суд погоджується з доводами позивача про недоплату йому сум, що підлягають стягненню на його користь за вимушений прогул.

Відповідно до п.5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). (абзаци 1-2 п.10 Порядку №100)

За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 115 342,91грн., що не були присуджені в процесі судового оскарження незаконного звільнення позивача із-за не включення у довідку про середню заробітну плату (дохід) позивача коригування сум середньоденної заробітної плати позивача на коефіцієнт підвищення посадового окладу. Водночас така сума коштів не є заборгованістю, оскільки не була нарахована.

Щодо позовних вимог в частині сплати від зазначених позивачем сум єдиного соціального внеску та відображення суми заробітної плати у Єдиному реєстрі застрахованих осіб, колегія суддів зазначає нуступне.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці, працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому пункту 1 цієї частини, чи у фізичних осіб - підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами (крім фізичних осіб - підприємців, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах і консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств, установ та організацій (зокрема міжнародних), утворених відповідно до законодавства України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України); громадяни України та особи без громадянства, які працюють у дипломатичних представництвах і консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств, установ та організацій (зокрема міжнародних), розташованих на території України; особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді; працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, утвореної відповідно до законодавства на постійній основі; військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу; батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту; особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини; один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом I групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"; у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності; у осіб, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7 та 8 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня укладення трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору; у осіб, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня реєстрації як платника податку за угодою про розподіл продукції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, станом на час подання позову та здійснення розрахунку з позивачем за вищевказаним рішенням суду він не перебував у трудових відносинах із відповідачем.

Стягнуті кошти за рішенням суду на користь працівника згідно з виконавчим листом належать до фонду оплати праці у частині додаткової заробітної плати як оплата за невідпрацьований час (підпункт 2.2.12 пункту 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713 №5 (далі - Інструкція №5) і відображаються у фонді оплати праці того місяця, у якому було здійснено зазначене нарахування або виплата.

Внески підприємств на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі п.3.1 розділу 3 Інструкції №5 входять до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Отже вказані позивачем суми є тими, що у повному обсязі підлягають стягненню на його користь, і не включають на підставі зазначених норм законодавства податки та збори, які додатково мають нараховуватися та сплачуватися роботодавцем. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов'язання відповідача сплатити з 383 069,95грн. суми єдиного податку та відобразити у реєстрі застрахованих осіб суми внесків на виплачені кошти.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління юстиції у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І. Мєзєнцев

суддя В.В. Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Чаку Є.В.

Файдюк В.В.