Постанова № 43843586, 27.04.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4687/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року м.Одеса

12год. 45хв.

Зала судових засідань №19

Одеський окружний адмін?істративний суд у складі коле?гії суддів:

Головуючого - судді Аракелян М.М.

Судді - Харченко Ю.В.

Судді - Гусева О.Г.

Розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Приватного Підприємства "Інтеркрайк" до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, за участю прокуратури Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення надмірно сплачених коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла адміністративна позовна заява (з урахуванням уточнень від 12.05.2014 року) Приватного Підприємства "Інтеркрайк", в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Південної митниці (65078, м. Одеса, вул. Гайдара 21 А, ідентифікаційний код 35819019) щодо надання відповіді на заяви Приватного підприємства «Інтеркрайк» від 15.08.2011 р. № 15-08/1, від 15.03.2012 р. № 15-03/2, від 13.08.2012 р. № 13-08/3.; стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Інтеркрайк» (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Промислова, 2, ідентифікаційний код 32004886) надмірно сплаченого до бюджету Приватним підприємством «Інтеркрайк» мита у сумі 1 571 260,71 гривень, що зараховано до бюджету.; стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Інтеркрайк» (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Промислова, 2, ідентифікаційний код 32004886) надмірно сплаченого до бюджету Приватним підприємством «Інтеркрайк» податку на додану вартість у сумі 7 317 387,88 гривень, що зараховано до бюджету.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що у 2007-2008 роках ним було укладено низку зовнішньоекономічних контрактів, за умовами яких компанії нерезиденти зобов'язувались поставляти позивачеві товар. На виконання умов зазначених контрактів позивачеві поставлені товари загальною вартістю 11 809 910, 97 грн.. Однак під час митного оформлення відповідних товарів мито та ПДВ були сплачені з митної вартості, зазначеною у графі 45 митних декларацій (третій або шостий метод), відповідно до яких ціна товару з урахуванням коригування склала 46 824 199,46 грн. Позивач вважає, що декларантом здійснена переплата мита та ПДВ, оскільки в результаті збільшення вартості товару після митної оцінки збільшилась загальна сума мита і ПДВ. На думку позивача, ним надмірно сплачено мито у розмірі 1 569 057,82 грн. та податок на додану вартість у сумі 7 321 616,97 грн.

Позивач зазначив, що внаслідок невірного декларування ним вартості товарів надмірно сплачені кошти до бюджету, однак для митного оформлення були надані всі необхідні документи для визначення митної вартості за першим методом. Натомість митні органи, на які покладено обов'язок визначати правильність обчислення митної вартості товарів, сплати платежів, не проконтролювали те, що платежі до бюджету сплачені з митної вартості третім та шостим методами, яка документально та нормативно не підтверджується. Крім того, позивач зазначив, що згідно з Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу подається заява довільної форми. З цього приводу позивач зазначив, що ним неодноразово направлялись до Південної митниці відповідні заяви (від 15.08.2011 року № 15-08/1, від 15.03.2012 р. № 15-03/2, від 13.08.2012 р. № 13-08/3), на які відповідачем не надано відповіді.

Відповідач - Південна митниця надала до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.5 а.с.242-247), в яких просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Твердження позивача про бездіяльність Південної митниці щодо повернення коштів є хибним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки митний орган не бездіяв, а вчинив дії, спрямовані на з'ясування обґрунтованості та наявності підстав для такого повернення. Посилання позивача стосовно ненадання відповідей на заяви не відповідають дійсності, оскільки факти надходження заяв ПП «Інтеркрайк» до Південної митниці від 15.08.2011 № 15-08/1, від 15.03.2012 № 15-03/2 не виявлені. Заява від 13.08.2012 № 13-08/3 про повернення надмірно сплачених коштів надійшла на адресу Південної митниці 14.08.2012 та листом № 8/42-02/17895 від 16.08.2012 Південна митниця надала обґрунтовану відповідь ПП «Інтеркрайк» та запросила документи, необхідні для підтвердження наявності підстав повернення надмірно сплачених коштів до бюджету.

Також відповідач вважає відсутніми підстави для повернення на користь ПП «Інтеркрайк» надмірно сплачених до бюджету коштів у загальній сумі 8 890 674,79 грн. Південна митниця при проведенні оформлення вантажу, що надійшов на адресу ПП «Інтеркрайк», здійснила всі дії, передбачені митним законодавством України та у відповідності до нього. Митним кодексом України від 11.06.2002 року № 92-IV, чинним на момент митного оформлення, ч. 1 ст. 260 передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень Митного кодексу. Відповідно до пункту 5.3 розділу І "Загальні положення" Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, яка затверджена наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307, у редакції що була чинною на день прийняття митних декларацій, графи A, C, D/J, E/J, G, Н, І, F митної декларації заповнюються посадовими особами митних органів. Інші графи митної декларації заповнюються декларантом.

Отже, графи митної декларації, що містять дані про ціну товару, метод визначення митної вартості, про митну вартість товару (тобто графи 12, 42, 43, 45) заповнюються декларантом, а не посадовими особами митних органів.

У вантажних митних деклараціях, які подавались до митного оформлення на виконання умов контрактів у графі 43 надаються відомості про метод визначення митної вартості, а саме: 1-на ВМД оформлена за другим методом (метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів); 258 ВМД оформлено за третім методом (метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів); 25 ВМД оформлено за шостим методом (резервним методом).

Крім того, відповідно до норм, викладених у ст. 42 МК України, під час проведення митного контролю митні органи самостійно визначають форму та обсяг контролю, достатні для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, контроль за дотриманням яких покладено на митні органи. Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 № 339 (із змінами та доповненнями), відповідно до якого контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом відповідно до ст. 41 МК України шляхом: проведення перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, згідно з Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р.№ 1766.; порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено. Таке порівняння здійснюється шляхом використання інформації, яка міститься в базі даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України.

За результатами контролю за правильністю визначення митної вартості Південною митницею прийнято рішення про можливість застосування митної вартості, заявленої декларантом ПП "Інтеркрайк".

Крім того, відповідно до ст. 262 МК України, митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Згідно з ст. 264, 265 МК України, п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766, та Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 № 339, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу.

Визначення митним органом митної вартості товарів оформлюється Рішенням про визначення митної вартості товарів, форма якого встановлена нормативно-правовими актами з питань митної справи.

Рішення відповідачем, Південною митницею, щодо визначення митної вартості товарів, які переміщувались через митний кордон позивачем, не приймалося, та позивачем було самостійно визначено митну вартість, метод її визначення, що підтверджується відповідними відмітками у вантажних митних деклараціях.

В митних деклараціях позивача в графі 44 відсутні відомості стосовно рішення про визначення митної вартості товарів, що означає, що позивач самостійно визначив митну вартість під час переміщення товарів через митний кордон України, яка зазначена у поданих ним митних деклараціях.

Відповідно до опису графи 44 пункту 2 глави 2 розділу II Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, яка затверджена наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307, у редакції яка була чинною на день прийняття митним органом митних декларацій, у графі 44 "Додаткова інформація / Подані документи / Сертифікати і дозволи" митної декларації зазначаються коди згідно з Класифікатором документів і реквізити документів, поданих при декларуванні. При цьому податки та збори були сплачені позивачем за вантажними митними деклараціями (ВМД), у яких позивачем самостійно, визначив митну вартість та нараховані податки і збори.

Відповідно до опису графи 47 пункту 2 глави 2 розділу II Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, графа 47 митної декларації "Нарахування платежів", у якій наводяться відомості про нарахування податків та зборів, заповнюється декларантом, а не посадовими особами митних органів.

Крім того, відповідно до п. 1.11ст. 1 Закону України від 21.12.2000 №2181-111 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574 (які були чинними на день прийняття ВМД позивача до митного оформлення) вантажна митна декларація є податковою декларацією - документом, що подається платником податків до контролюючого органу (в даному випадку - митного органу), на підставі якого здійснюється нарахування та сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181 -III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Отже, оскільки позивач подав до митниці вантажні митниці декларації у яких самостійно визначив податкове зобов'язання, сплатив податки і збори, то відповідач вважає, що відповідно до вищевказаних норм законодавства України відсутні передбачені законом підставі для повернення позивачу сплачених ним податків та зборів.

Представник відповідача /Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області/в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином та завчасно, надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що повернення зайво сплачених коштів здійснюється відповідним органом Державного казначейства України на підставі висновків митних органів, шляхом перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у висновку про повернення та протягом п'яти днів від дати отримання висновку про повернення. Оскільки Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області не отримувало від Південної митниці висновок про повернення з Державного бюджету України на користь ПП «Інтеркрайк» коштів - надмірно сплаченого мита і ПДВ у загальній сумі 8 890 674, 79 грн., тому у ГУ ДКСУ в Одеській області відсутні правові підстави на здійснення операцій щодо повернення спірної грошової суми.

Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що у позивача відсутні підстави щодо стягнення з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області суми надмірно сплачених мита та ПДВ.

Під час розгляду справи судом на підставі листа від 13.10.2013 року № 07/2/1-158 вих-13 у справу вступила прокуратура Одеської області для здійснення представництва інтересів держави.

Представник прокуратури в судовому засіданні повністю підтримав позицію Південної митниці та просив суд в задоволенні адміністративного позову ПП «Інтеркрайк» відмовити.

Ухвалою суду від 27.05.2014 року залучено до участі у справі як іншого відповідача Державну казначейську службу України.

Представник відповідача /Державна казначейська служба України/ в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином та завчасно, заперечень чи письмових пояснень по суті позовних вимог до суду не надав.

Згідно із ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України справа за адміністративним позовом ПП "Інтеркрайк" розглянута у письмовому провадженні 27.04.2015р.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, 15.08.2007 року між ПП "Інтеркрайк" (покупець) та компанією RIVERBERG VENTURES LLP., Англія (продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт № IN-RIV/07 згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта платежу згідно п. 3.2. Контракту 1 - долари США або євро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту 1. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на конкретну поставку. Умови поставки - CIP, CIF, DDU, FOB, DAF, CPT (y редакції ENCOTERMS-90) - згідно п. 4.4. Контракту 1.

ПП «Інтеркрайк» (Покупцем) 28.11.2007 р. було укладено Контракт № P-1R/07 з компанією «RIVERBERG VENTURES LLP.» (Продавцем), згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до інвойсів. Валюта платежу згідно п. 3.2. Контракту 2 - долари США або євро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту 2. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на конкретну поставку. Умови поставки - CIP, CIF, DDU, FOB, DAF, СРТ (у редакції INCOTERMS-90) - згідно п. 4.4. Контракту 2.

ПП «Інтеркрайк» (Покупцем) 15.05.2008 р. було укладено Контракт № FL-INT/02 з компанією «FEDMAX LIMITED» (Продавцем), згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до інвойсів. Валюта платежу згідно п. 3.2. Контракту 3 - долари США або євро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту 3. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на конкретну поставку. Умови поставки - CIP, CIF, DDU, FOB, DAF, СРТ (у редакції INCOTERMS-90) - згідно п. 4.4. Контракту 3.

ПП «Інтеркрайк» (Покупцем) 15.08.2005 р. було укладено Контракт № КА-15/2005 з компанією «ANTECH TRADE ELECTRONICS LIMITED» (Продавцем), згідно п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати Товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта платежу згідно п. 3.2. Контракту 4 - долари США або євро. Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Инкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу Товару 1980 року - згідно п. 4.2. Контракту 4. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на конкретну поставку. Умови поставки - CIP, CIF, DDU, FOB, DAF, СРТ (у редакції INCOTERMS-90) - згідно п. 4.4. Контракту .

На виконання умов вищезгаданих контрактів контрагентами позивача протягом 2008 року здійснювалась поставка товарів на митну територію України на підставі відповідних інвойсів, з приводу митного оформлення яких декларантом ПП "Інтеркрайк" складались та в установленому законодавством порядку подавались для митного оформлення відповідні вантажні митні декларації (т. 1 а.с. 13-250; т. 2 а.с. - 251, т. 3 а.с. 1 - 250, т. 4 а.с. - 250, т.5 а.с. 1- 50).

Згідно інвойсів Приватному підприємству «Інтеркрайк» на виконання умов Контрактів 1, 2, 3, 4 були поставлені товари загальною фактурною вартістю 11 809 910,97 грн.

В зазначених вантажних митних деклараціях митна вартість визначена позивачем за 3-м (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) та 6-м (резервним) методом самостійно із зазначенням даних щодо вартості товару за інвойсами у рядках 22, 42 в загальній сумі 11 809 910,97 грн., а з урахуванням коригування ціни товару у графі 45 визначено митну вартість в загальній сумі 46 824 199,46 грн.

Вищезгадані митні декларації були прийняті Південною митницею до оформлення без зауважень та за ними здійснено митне оформлення товару. Відповідно до рядку 47 митних декларацій ПП "Інтеркрайк" нараховані та сплачені платежі у загальній сумі 11 871 762, 96 грн., що підтверджується відмітками митних органів про сплату митних платежів.

В подальшому, позивач, вважаючи, що під час митного оформлення зазначених товарів декларантом помилково у вантажних митних деклараціях визначено митну вартість товарів, розраховану за третім та шостим методами, оскільки на думку позивача, митна вартість товару мала визначатись за основним методом визначення митної вартості - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, направив до Південної митниці заяву від 15.08.2011 року № 15-08/1 про повернення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість у загальній сумі 8 890 674, 79 грн. На підтвердження направлення вищезгаданої заяви на адресу відповідача позивачем до суду надано копію квитанції № 57, на зворотному боці якої міститься відтиск штампу поштового відділення від 15.08.2011 року. При цьому суд вважає необхідне зазначити, що відтиск штампу поштового відділення на лицевому боці квитанції, інформація на якому містить ідентифікаційні дані щодо змісту поштового відправлення, зроблений у такий спосіб, що унеможливлює встановлення його змісту, оригіналів вказаних документів позивачем до суду не надано.

Також листом від 15.03.2012 року № 15-03/2 позивачем до Південної митниці направлено заяву з проханням надати відповідь на попередньо направлену ним заяву щодо повернення надміру сплаченого мита та податку на додану вартість. На підтвердження направлення вищезгаданої заяви на адресу відповідача позивачем до суду надано копію квитанції № 17, на зворотному боці якої міститься відтиск штампу поштового відділення від 15.03.2012 року з якого також не вбачається інформація стосовно ідентифікаційні даних щодо змісту поштового відправлення.

13.08.2012 року листом № 13-08/3 позивач направив до Південної митниці заяву про повернення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість у загальній сумі 8 890 674, 79 грн. На підтвердження її направлення до суду надана копія квитанції № 3988, на зворотному боці якої міститься відтиск штампу поштового відділення від 13.08.2012 року з описом вкладення.

При цьому представником позивача не надано до суду доказів, які б підтверджували фактичне отримання відповідачем вищезгаданих листів. Разом з цим Південна митниця у своїх запереченнях зауважує, що отримала лише одну заяву ПП "Інтеркрайк" з приводу повернення надміру сплаченого мита та податку на додану вартість, яка датується 13.08.2012 року. Зазначене відповідач підтверджує, зокрема, службовою запискою заступника начальника загального відділу Південної митниці Стоянової Г.В. від 08.07.2013 року № 3.1/44, з якої вбачається, що до Південної митниці від ПП "Інтеркрайк" надходили лише заяви від 13.08.2012 року № 13-08/3, № 13-08/4 та

№ 13-08/5. Оскільки вищезгадані заяви позивача направлялись позивачем простими листами, що не дозволяє встановлення фактичного отримання вкладеної у них кореспонденції адресатом, а будь-які інші докази їх отримання відповідачем у матеріалах справи відсутні, суд вважає недоведеним факт їх отримання Південною митницею, та, відтак, не вбачає протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо надання на них відповіді.

В свою чергу, на листи ПП "Інтеркрайк" від 13.08.2012 року № 13-08/3, № 13-08/4 та № 13-08/5 щодо повернення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість Південною митницею направлений лист від 16.08.2012 року № 8/42-02/17895, в якому позивача повідомлено про те, що відповідно до ст. 262 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом та заявляється митному органу від час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості, звернуто увагу ПП "Інтеркрайк" на тому, що визначення митної вартості товарів за другорядними методами визначення митної вартості здійснено самостійно декларантом ПП "Інтеркрайк", а за результатами контролю та правильністю визначення митної вартості Південною митницею прийнято рішення про можливість застосування митної вартості, заявленої декларантом, та здійснено митне оформлення за вищезазначеними вантажними митними деклараціями. Крім того, з метою об'єктивного опрацювання листів ПП "Інтеркрайк" позивачу запропоновано надати копії карток відмови у прийнятті митої декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, а також рішень про визначення митної вартості за вантажними митними деклараціями, по яких надмірно сплачено мито та податок на додану вартість.

Зазначений лист направлений на адресу позивача, наведену на бланку підприємства, про що свідчить копія відповідного конверту (т. 5 а.с. 175), однак зазначене поштове відправлення повернулось із відміткою поштового відділення про те, що адресат за вказаною адресою не знаходиться.

Отже, твердження позивача про ненадання йому відповіді на вищезгадану заяву не відповідає дійсності, тому у позові про визнання протиправною бездіяльності слід відмовити.

Вирішуючи даний адміністративний спір по суті іншої частини заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Митним кодексом України регламентувався Митним кодексом України у редакції Закону України від 11.07.2002 року № 92-IV із змінами.

Відповідно до ст. 40 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Обсяг таких процедур та порядок їх застосування визначаються відповідно до цього Кодексу, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Статтею 42 вказаного нормативно-правового акта закріплений принцип вибірковості митного контролю, відповідно до якого під час проведення митного контролю митні органи самостійно визначають форму та обсяг контролю, достатні для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, контроль за дотриманням яких покладено на митні органи.

Виходячи з приписів ст. 70 Митного кодексу України, метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу. Операції митного оформлення, порядок їх здійснення, а також форми митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 81 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

При цьому до прав декларанта статтею 91 Митного кодексу України віднесено можливість зміни чи доповнення з дозволу митного органу відомостей, зазначених у митній декларації. При цьому зміна, доповнення чи відкликання можуть бути здійснені лише до моменту прийняття митним органом митної декларації до митного оформлення.

Так, одним із показників вантажних митних декларацій, що підлягає контролю митним органом, є митна вартість товару.

Згідно з положеннями ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 260 вказаного Кодексу передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 262 зазначеного нормативно-правового акта митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Частиною 3 ст. 264 Митного кодексу України закріплено право декларанта у разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом.

Згідно з положеннями ст. 265 Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 року № 339. Здійснення такого контролю, зокрема, передбачає перевірку документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, згідно з Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766, співставлення рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено; наявною у митного органу інформацією про рівень цін на такі товари або вартість прямих витрат на їх виробництво, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу товарів.

Методи визначення митної вартості встановлені у гл. 47 Митного кодексу України. Зокрема, у ст. 266 зазначеного Кодексу встановлено, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Як встановлено судом, митна вартість товарів, зазначена у графі 45 ВМД, визначена позивачем (декларантом) за третім або шостим (резервним) методом.

Відповідно до пункту 5.3 розділу І "Загальні положення" Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997 року (яка діяла на час здійснення митного оформлення товару позивачем), графи А, С, D/J, E/J, G, Н, І, F митної декларації заповнюються посадовими особами митних органів. Інші графи митної декларації заповнюються декларантом.

Отже, графи митної декларації, що містять дані про ціну товару, метод визначення митної вартості, про митну вартість товару (тобто, графи 12, 42, 43, 45) заповнюються декларантом, а не посадовими особами митних органів.

При цьому, згідно пункту 2 глави 3 розділу II цієї Інструкції у графі 45 зазначається у валюті України заявлена митна вартість товару.

Відповідно до опису графи 44 пункту 2 глави 2 розділу II вказаної Інструкції, у графі 44 "Додаткова інформація/Подані документи/Сертифікати і дозволи" митної декларації зазначаються коди згідно з Класифікатором документів і реквізити документів, поданих при декларуванні.

Судом встановлено, що в усіх митних деклараціях позивача в графі 44 відсутні відомості стосовно рішення про визначення митної вартості товарів, що свідчить про те, що позивач самостійно визначив митну вартість під час переміщення товарів через митний кордон України, яка зазначена у поданих ним ВМД.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 Порядку оформлення й використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 12.12.2005 року № 1227, який був чинним на день прийняття митних декларацій митним органом, він визначає механізм надання митним органом письмового повідомлення заінтересованим особам про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що у всіх випадках відмови невідкладно оформлюється Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Сукупний аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить про те, що митне оформлення товарів здійснюється митним органом на підставі митної декларації, до якої, декларантом вноситься інформація, зокрема, про митну вартість товару та метод її визначення. Заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом самостійно, а також за результатами консультацій з митним органом, корегуванням митної вартості з понесенням додаткових витрат, пов'язаних з цим коригуванням митної вартості. При цьому, корегування митної вартості товару митним органом здійснюється у письмовому вигляді із зазначенням таких підстав, що оформлюється відповідним рішенням. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації також оформлюється виключно у письмовому вигляді.

Отже, законодавством України не передбачено усної відмови митного органу в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Представник позивача не заперечує факту самостійного визначення у вантажних митних деклараціях числового значення митної вартості товару, методу визначення митної вартості та коригування митної вартості, проте зазначає, що такі дії були обумовлені усною вимогою митного органу здійснити відповідне коригування митної вартості до подання цих декларацій.

Втім, будь-яких письмових доказів з цього приводу позивачем не надано; вантажні митні декларації подані позивачем самостійно, інших декларацій з митною вартістю за ціною договору (за першим методом визначення митної вартості) до митного органу не подавалось, будь-яких даних про проведення консультацій з митним органом щодо митної вартості товару до суду не надано, жодних рішень щодо коригування митної вартості та відмови у прийнятті митної декларації Південною митницею не приймалось.

Таким чином, судом під час розгляду справи встановлено, що митним органом при проведенні митного оформлення товару за вказаними вище ВМД не приймалось ні рішення про відмову в митному оформленні товару, ні рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, а також не складалось карток відмов в прийнятті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України та не витребовувалися додаткові документи у позивача. Посадовими особами Південної митниці було здійснено контроль за правильністю визначення скоригованої позивачем митної вартості товару та встановлено, що рівень митної вартості товарів відповідає заявленому, тому митним органом було здійснено митне оформлення товару за ВМД на рівні митної вартості, заявленої декларантом.

Отже, такі посилання позивача на наявність усної вимоги митного органу здійснити відповідне коригування митної вартості не підтверджуються належними доказами у справі, та, в свою чергу, відповідачем зазначені обставини заперечуються.

При цьому, слід зазначити, що навіть за умови допущення до моменту подачі вантажних митних декларацій усного інформування працівником митного органу про необхідність проведення корегування митної вартості товарів, декларант не позбавлений права заявляти митну вартість в розмірах, які, на його думку, відповідають положенням чинного законодавства України, із застосуванням у подальшому необхідних способів захисту у разі порушення його прав, оскільки чинне законодавство не зобов'язує особу керуватися усними вказівками суб'єкта владних повноважень при декларуванні митної вартості.

Однак, як встановлено судом, ПП «Інтеркрайк» не зверталось до органу вищого рівня чи до суду з приводу оскаржень дій митного органу щодо відмови у митному оформленні товарів.

Положеннями Митного кодексу України передбачені методи визначення митної вартості товарів та порядок і послідовність їх застосування, проте враховуючи самостійне визначення позивачем митної вартості і методу за яким вона визначена, суд не приймає доводи позивача про необхідність оформлення митним органом товарів за спірними вантажними митними деклараціями за першим методом.

Поряд з цим, суд також вважає безпідставним та таким, що не підтверджений належними доказами у справі, довод позивача про те, що митна вартість ввезеного на підставі вищезгаданих вантажних митних декларацій товару підлягала декларуванню саме за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

Так, відповідно до п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766, який був чинний на момент подачі декларантом ПП "Інтеркрайк" окреслених вантажних митних декларацій, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню. Також згідно з п. 11 цього Порядку для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Перевірка правильності визначення митної вартості задекларованих товарів здійснюється митним органом, зокрема, на підставі відомостей, наведених у відповідних документах. Проте, позивачем на підтвердження зазначеного посилання до суду надані лише зовнішньоекономічні контракти із додатками та відповідні інвойси, що є недостатнім для встановлення судом наявності правових підстав для визначення митної вартості заявлених до митного оформлення товарів за основним методом. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, позивачем не оскаржені дії митного органу, вчинені під час здійснення розмитнення товарів за спірними вантажними митними деклараціями як під час розмитнення, так і при зверненні до суду з позовом щодо стягнення коштів з Державного бюджету України.

Згідно з пп. 2.1.1.п. 2.1. ст. 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який був чинним на момент виникнення спірних відносин, митні органи є контролюючими органами стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.

Згідно з п. 1.11 ст. 1 зазначеного Закону податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до п. 2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, вантажна митна декларація - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.

З урахуванням наведеного вантажна митна декларація одночасно із функцією документа, необхідного для проведення митного оформлення, виконує функцію й податкової декларації, яка використовується як документ, що підтверджує податкові зобов'язання із відповідних загальнообов'язкових податків та платежів.

В свою чергу, виходячи з вимог п. 5.1. ст. 5 вищезгаданого Закону, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Враховуючи самостійне визначення позивачем бази оподаткування податком на додану вартість та ввізним митом шляхом декларування відповідних показників у вантажних митних деклараціях, суд вважає, що відповідні податкові зобов'язання ПП "Інтеркрайк" є узгодженими, що унеможливлює їх оскарження у судовому порядку.

Відповідно до ст. 301 Митного кодексу України повернення помилково або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України.

Відповідно до вимог п.43.1 ст. 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно із положеннями п. п. 43.4, п. 43.5 ст. 43 Податкового кодексу України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами затверджено наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 року за № 1097/14364.

Пунктом 1 розділу ІІІ зазначеного Порядку передбачено, що для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Виходячи з приписів вищевказаного Порядку, процедура розгляду питання про повернення за заявою платника податку з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, передбачає кілька етапів, а саме: 1) реєстрацію заяви в загальному відділі, 2) розгляд керівником (заступником керівника) митного органу, 3) передачу до відділу митних платежів митного органу (далі - відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум; 4) перевірку відділом факту перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати; 5) проведення за потреби перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу; 6) підготовку висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи; 7) подачу керівнику митного органу документів, в тому числі висновку, акта перевірки, заяви, супровідного листа, адресованого Держказначейству, для прийняття остаточного рішення; 8) надсилання документів до Держказначейству у разі позитивного рішення, або за відсутності підстав для повернення коштів у встановленому порядку - письмової обґрунтованої відповіді заявнику.

Відповідно до розділу ІІІ вказаного Порядку повернення здійснюється відповідним органом Державного казначейства України лише на підставі висновків митних органів шляхом перерахування коштів з рахунку обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у висновку про повернення та протягом п'яти днів від дати отримання висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Позивач звернувся до Південної митниці із заявою про повернення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість, у відповідь на яку відповідач направив лист до ТОВ "Інтеркрайк" з пропозицією надати документи для підтвердження наявності підстав повернення надміру сплачених коштів до бюджету, однак в матеріалах справи відсутні відомості про надання позивачем додаткових документів та будь-якої відповіді позивача на цей лист.

Відповідно до п.11 Розділу ІІІ Порядку № 618 за відсутності підстав для повернення коштів у встановленому порядку готується та надсилається заявнику письмова обґрунтована відповідь.

Твердження позивача про бездіяльність Південної митниці щодо неповернення коштів не відповідає дійсності, оскільки, як встановлено судом та зазначено вище, митний орган вчинив певні дії, спрямовані на з'ясування обґрунтованості та наявності підстав для повернення мита та ПДВ. При цьому, надав позивачу вмотивовану відповідь на його заяву, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, суд зважаючи на положення вищенаведених норм законодавства, не вбачає бездіяльності Південної митниці, оскільки відповідач діяв в межах наданих йому законом повноважень.

Разом з цим, оскільки Південною митницею не складався для виконання ГУ ДКС України в Одеській області висновок про повернення ТОВ "Інтеркрайк" надміру сплачених до Державного бюджету України мита та податку на додану вартість, суд не вбачає правових підстав для здійснення ГУ ДКС України в Одеській області як органом державної влади, який відповідно до приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідних платежів на користь позивача. При цьому у разі прийняття судом рішення про стягнення надміру сплачених мита та податку на додану вартість за відсутністю відповідного висновку митного органу, до виключних повноважень якого віднесено розгляд відповідного питання, також призведе до підміни судом функцій контролюючого органу.

Оскільки митним органом не приймалось рішення про коригування митної вартості, вона була визначена декларантом самостійно, а отже надмірна сплата обов'язкових платежів ТОВ "Інтеркрайк" не здійснювалась.

Вищевказані висновки суду узгоджуються із правовою позицією Вищого адміністративного суду по вказаним питанням.

Так, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.10.2014 року у справі № 1570/6328/2012 (К/800/22324/14) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автодіо" до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю прокуратури Одеської області, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення надмірно сплачених коштів, із посиланням на положення ст.49,54,301 МК України зазначено, що: "… Як вбачається з матеріалів справи, митні декларації, про переплату платежів за якими йдеться, прийняті митним органом, щодо них здійснено митне оформлення товарів, товари випущено у вільний обіг, декларації не змінювались та не визнавались недійсними. Не стверджував позивач і про технічні помилки при сплаті митних платежів та оформленні декларацій. За таких обставин, у митного органу, в силу положень частини другої статті 19 Конституції України, не було правових підстав для повернення коштів. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача, про те, що митна вартість визначена на підставі усних вказівок митного органу, оскільки законодавство не зобов'язує особу керуватися усними вказівками суб'єкта владних повноважень при декларуванні митної вартості…".

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2011 року у справі № 2-а-11304/09/1570 (К-40575/10) за адміністративним позовом ПП "Профстрой" до Південної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, за участю прокуратури Малиновського району м. Одеси про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якій предметом спору між сторонами є встановлення позивачем митної вартості товарів на підставі усної відмови митниці у митному оформленні товару, яку позивач вважає протиправною, методу її визначення, а також право позивача на отримання надмірно сплачених мита та ПДВ при імпорті товарів, внаслідок протиправних, на його думку, дій митниці при оформленні товарів у митному відношенні та відмовою відповідача у поверненні зазначених платежів, зазначено, що: "…позивач несе відповідальність за подання ВМД та зазначені у ній відомості, в тому числі і митної вартості товару. Згідно обставин справи митне оформлення товару здійснювалося безпосередньо ПП "Профстрой", позивач самостійно визначив митну вартість товару за третім методом, передбаченим ст.266 Митного кодексу України. При митному оформленні позивачем товарів за вказаними ВМД митницею не приймалися рішення про визначення митної вартості товару та картка відмови у митному оформленні товару, що позивачем не заперечується. Враховуючи наведені обставини справи при розмитненні спірного товару між сторонами не існувало спору щодо правильності митної вартості товару, зазначеної позивачем у ВМД, тому суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про відсутність протиправності дій митниці чи бездіяльності при митному оформленні спірного товару та не встановлено, в чому виразилося зобов'язання позивача у визначенні митної вартості за відсутності відповідного рішення митниці про визначення митної вартості…".

Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з ч.1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів не вбачає в даній справі обставин та підстав для відступу від правової позиції Верховного суду України, наведеної у постанові Верховного суду України від 25.11.2014р. у справі №21-338а14, постанові Верховного суду України від 09.12.2014р. у справі №2а-1570/6664/2012.

Так, суд звертає увагу, що здійснюючи судочинство, суд не може підміняти контролюючі органи у здійсненні ними закріплених законом повноважень. Однак, задоволення заявленого ПП «Інтеркрайк» адміністративного позову фактично призведе до прийняття судом рішення про визначення митної вартості за іншим методом, що відноситься до виключної компетенції митного органу та має оформлюватись у визначений наведеними вище нормами законодавства спосіб, що також унеможливлює постановлення судом рішення про задоволення заявлених вимог.

Так, у постанові Верховного суду України від 09.12.2014р. у справі №2а-1570/6664/2012 зазначено, що аналізуючи норми ст.ст.249,264 МК України колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, який полягає в тому, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину помилково та/або надміру сплаченими немає.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене та оцінюючи надані докази в сукупності, беручи до уваги те, що позивачем самостійно визначені митна вартість товару, метод її визначення та самостійно здійснено коригування цієї вартості без втручання митних органів, зважаючи на встановлення митним органом під час митного оформлення зазначених товарів відповідності заявленої митної вартості рівню вартості заявлених до митного оформлення товарів, враховуючи відсутність рішень митного органу про відмову в митному оформленні товару, про коригування заявленої митної вартості товарів, а також, карток відмов в прийнятті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, відсутність належних доказів на підтвердження правових підстав для визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються; враховуючи відсутність висновку митного органу про повернення платнику податків надміру сплачених мита та податку на додану вартість, а також, зважаючи на неприпустимість підміни судом функцій митного органу у справах щодо стягнення з державного бюджету надмірно сплачених сум платежів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПП «Інтеркрайк» є необґрунтованими та безпідставними.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ПП «Інтеркрайк» задоволенню не підлягають.

Керуючись ч.6 ст.128, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного Підприємства "Інтеркрайк" до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, за участю прокуратури Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення надмірно сплачених коштів залишити без задоволення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Аракелян М.М.

Судді Харченко Ю.В.

Судді Гусев О.Г.