Постанова № 43842485, 28.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р. Справа № 922/5838/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача -не з'явився;

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", м. Харків (вх. № 1483Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2015р.

у справі №922/5838/14

за позовом Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків

до відповідача Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", м. Харків

про стягнення коштів в розмірі 418 725,15 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.02.2015р. у справі №922/5838/14 (суддя Пономаренко Т.О.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС" на користь Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" 333 235 грн. 57 коп. - основного боргу; 45 697 грн. 14 коп. - інфляційні; 8 381 грн. 34 коп. - 3% річних; 21 992 грн. 39 коп. - пені та судовий збір у розмірі 8 186 грн.54 коп.; в частині стягнення пені в сумі 9 418,71 грн. - відмовлено.

Приватне акціонерне товариство "ХЕМЗ-ІРЕС", м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2015р. у справі №922/5838/14 скасувати; відмовити в задоволенні позову Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків до Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", м. Харків про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання №25 від 25.08.1996р.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, заявник зазначає, що відповідно до Статуту ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" тільки генеральний директор одноособово керує поточною діяльністю підприємства, підписує без довіреності договори та розпоряджається майном підприємства. Зауважує на те, що акти приймання-передачі послуг до договору обладнання за квітень та травень 2013року підписані заступником генерального директора Стеценко Ю.М., а акти за період з червня 2013р. по вересень 2014р. підписані заступником генерального директора Родіоновим С.М.

Крім того, посилаючись на п.12.2 договору оренди обладнання зазначає, що розрахунки підписані в.о. головного бухгалтера Державного підприємства «ХЕМЗ», не мають відтиску печатки позивача та зазначені як Додаток №3 до договору оренди обладнання від 25.08.1996р. №25, а отже, на думку апелянта, зазначений додаток №3 до договору є недійсним.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу Терещенко О.І.

Розпорядженням секретаря судової палати №1 Харківського апеляційного господарського суду для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Хачатрян В.С.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на "24" березня 2015 року.

11.03.2015р. на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3994), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. В обґрунтування своєї правової позиції, зокрема, зазначає, що апелянтом на підтвердження своєї позиції у справі не надано належних доказів, з яких би вбачалась відсутність повноважень у службових осіб відповідача, які підписували акти приймання-передачі майна за договором оренди. Також, вказує на те, що відповідачем частково сплачено заборгованість по договору, а отже його посилання є безпідставними.

19.03.2015р. на адресу суду від апелянта надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх.№4543), в яких останній зазначає, що при загальній вартості орендованого обладнання за експертною оцінкою 102298,55 грн. ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" при розмірі орендної ставки 55% за рік оренди обладнання сплачує близько половини вартості орендованого обладнання, а за два роки повністю сплачує його вартість.

У судовому засіданні 24.03.2015р. представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача 24.03.2015р. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 24.03.2015р. оголошено перерву до 28.04.2015р.

У судове засідання 28.04.2015р. представники позивача та відповідача не з'явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102214692219, №6102214692227 та лист-повідомлення про дату наступного судового засідання, який підписаний представником позивача та відповідача, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи, що відповідач та позивач належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

25.08.1996р. між Державним підприємством «Харківський електромеханічний завод» (орендодавець) та Спільним підприємством «ХЕМЗ-ІРЕС» (орендар) укладено договір оренди обладнання №25, відповідно до п.1.1 якого зі змінами, внесеними Додатковою угодою від 01.02.2000р. №5, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування обладнання та інші основні засоби ті інвентар, які знаходяться на балансі ДП «Харківський електромеханічний завод» з метою виробництва електротехнічної продукції.

Пунктом 3.1. договору (в редакції Додаткової угоди №5 від 01.02.2000р.) річна оренда плата визначається на підставі "Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна", затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) та складає 105 900,24 грн. за рік (без індексів інфляції та ПДВ).

Згідно п.3.2. договору (в редакції Додаткової угоди №5 від 01.02.2000р.) орендна плата за перший місяць перерахунку (лютий 2000р.) розраховується згідно з додатком до цієї додаткової угоди і складає 20 069,74 грн. При нарахуванні орендної плати за послідуючі місяці повинні враховуватись відповідні індекси інфляції та ПДВ. Щомісячна орендна плата повністю перераховується орендарем орендодавцеві (державному підприємству) не пізніше 20-го числа наступного місяця з ПДВ. Допускається попередня оплата з послідуючим перерахунком.

Позивач передав, а відповідач прийняв в оренду обладнання відповідно до умов договору, що підтверджується актами приймання-передачі обладнання та відомостями розрахунку вартості обладнання, які наявні в матеріалах справи.

Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором, що підтверджується наданими позивачем актами приймання-здачі послуг за договором.

Проте, відповідачем станом на 14.11.2014р. в порушення умов договору, не перераховано оренду плату в строк визначений договором в сумі 333 235,57 грн., а саме: за квітень 2013р. в сумі 22 617,36 грн., травень 2013р. в сумі 22 639,98 грн., червень 2013р. в сумі 22 639,98 грн., липень 2013р. в сумі 22 617,34 грн., серпень 2013р. в сумі 22 459,02 грн., вересень 2013р. в сумі 22 459,02 грн., жовтень 2013р. в сумі 17 479,54 грн., листопад 2013р в сумі 17 514,49 грн., грудень 2013р. в сумі 17 602,07 грн., січень 2014р. в сумі 17 637,28 грн., лютий 2014р. в сумі 17 743,10 грн., березень 2014р. в сумі 16 320,64 грн., квітень 2014р. в сумі 14 861,74 грн., травень 2014р. в сумі 15 426,48 грн., червень 2014р. в сумі 15 580,74 грн., липень 2014р. в сумі 15 643,07 грн., серпень 2014р. в сумі 15 768,22 грн., вересень 2014р. в сумі 16 225,50 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на адресу відповідача позивачем було направлено претензію вих. №87/53 від 17.07.2014р.

30.07.2014р. та 11.11.2014р. відповідач частково погасив заборгованість по договору в сумі 34 127,36 грн., а саме: за січень 2013р в сумі 11 510,00 грн. та за березень 2013р. в сумі 22 617,36 грн. (а.с.47,48).

В іншій частині заборгованість залишається непогашеною.

Зазначене вище стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій останній просив стягнути з ПрАТ «ХЕМЗ-ІРЕС» на користь ДП «Харківський електромеханічний завод» 333235,57 грн. основного боргу, 45697,14 грн. інфляційних втрат, 8381,34 грн. - 3% річних, 31411,10 грн. пені, 8374,92 грн. судового збору.

12.02.2015р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначено в частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось вище, між сторонами укладений договір оренди обладнання від 25.08.1996р. №25.

На виконання умов договору, укладеного між сторонами у даній справі, позивач передав в оренду обладнання, а відповідач прийняв зазначене обладнання, що підтверджується актом приймання - передачі обладнання за договором №25 від 25.06.1996р., який підписаний сторонами та скріплений їх печатками та відомостями розрахунку вартості обладнання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання про що свідчать акти приймання-здачі послуг за договором, які підписані сторонами та скріплені їх печатками. (а.с.26-43).

Проте, відповідач в порушення умов договору оренди обладнання станом на 14.11.2014р. не перерахував оренду плату в строк визначений договором в сумі 333 235,57 грн., а саме: за квітень 2013р. в сумі 22 617,36 грн., травень 2013р. в сумі 22 639,98 грн., червень 2013р. в сумі 22 639,98 грн., липень 2013р. в сумі 22 617,34 грн., серпень 2013р. в сумі 22 459,02 грн., вересень 2013р. в сумі 22 459,02 грн., жовтень 2013р. в сумі 17 479,54 грн., листопад 2013р в сумі 17 514,49 грн., грудень 2013р. в сумі 17 602,07 грн., січень 2014р. в сумі 17 637,28 грн., лютий 2014р. в сумі 17 743,10 грн., березень 2014р. в сумі 16 320,64 грн., квітень 2014р. в сумі 14 861,74 грн., травень 2014р. в сумі 15 426,48 грн., червень 2014р. в сумі 15 580,74 грн., липень 2014р. в сумі 15 643,07 грн., серпень 2014р. в сумі 15 768,22 грн., вересень 2014р. в сумі 16 225,50 грн.

Як було зазначено вище, позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою сплатити 304145,40 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем отримано претензію та частково сплачено заборгованість за договором, а саме за січень 2013 року в сумі 11510,00 грн. та 22617,36 грн. за березень 2013 року. (а.с.47-48).

Приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Також, відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Як вже зазначалося, пунктом 3.2 договору сторони погодили, що щомісячна орендна плата повністю перераховується орендарем орендодавцеві (державному підприємству) не пізніше 20-го числа наступного місяця з ПДВ.

Отже, обов'язок сплачувати орендну плату передбачений умовами укладеного між сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства України.

А отже, місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконано свої зобов'язання у повному обсязі, проте відповідачем в порушення норм чинного законодавства України та даного договору неналежним чином виконано свої зобов'язання, а саме не перераховано орендну плату в строк визначений договором в сумі 333 235,57 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача наявне грошове зобов'язання по сплаті на користь позивача 333 235,57 грн. на підставі договору оренди обладнання.

Доказів погашення даної заборгованості відповідачем ані до місцевого господарського суду, ані до суду апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості з орендної плати в сумі 333 235,57 грн. є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Крім суми основного боргу позивачем за неналежне виконання грошових зобов'язань пред'явлено до стягнення з відповідача 31 411,10 грн. пені, 8 381,34 грн. - три відсотки річних та 45 697,14 грн. інфляційних втрат.

За ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.4 договору (в редакції Додаткової угоди №5 від 01.02.2000р.) сторони погодили, що при несвоєчасній сплаті орендної плати нараховується і сплачується пеня з сум недоїмки з розрахунку 120% річних від облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу (включаючи день оплати).

Нарахування пені позивачем здійснено від суми кожного простроченого платежу з урахуванням статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що стосовно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Колегія суддів, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені, погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає, що позивачем, у розрахунку пені по орендній платі за квітень 2013р., травень 2013р., червень 2013р., липень 2013р., серпень 2013р., вересень 2013р., жовтень 2013р., листопад 2013р., грудень 2013р., січень 2014р., лютий 2014р., березень 2014р. допущено помилки, якими не враховано вищевказаних положень законодавства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 31 411,10 грн. пені, підлягають частковому задоволенню у розмірі - 21 992,39 грн., в іншій частині 9 418,71 грн. пеня нарахована неправомірно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку 3% річних у сумі 8 381,34 грн. та інфляційних втрат у сумі 45 697,14 грн. вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про їх задоволення , як таких, що відповідають чинному законодавству України.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог Державного підприємства «Харківський електромеханічний завод».

Щодо доводів апелянта про відсутність відповідних повноважень у службових осіб Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", які підписували акти приймання - передачі послуг за договором оренди обладнання, колегія суддів відхиляє їх за необґрунтованістю, з огляду на наступне.

Відповідачем жодним чином не підтверджено факту відсутності повноважень заступників генерального директора Стеценко Ю.М. та Родіонова С.М. на підписання зазначених актів приймання-передачі послуг.

Крім того, відповідачем не надано до суду матеріалів службового розслідування проведеного на товаристві відповідача щодо незаконних дій службових осіб, або рішення суду, яке набрало законної сили щодо притягнення зазначених осіб до відповідальності за перевищення своїх службових повноважень.

Відповідач частково сплатив заборгованість, чим підтвердив наявність невиконаних зобов'язань між позивачем та відповідачем за договором оренди обладнання від 25.08.1996р №25.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2015р. у справі №922/5838/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 29.04.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Хачатрян В.С.