Постанова № 43842468, 21.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. Справа № 920/2109/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Дубяга Н.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1675 С/1-7) на рішення господарського суду Сумської області від 30.01.15 у справі

за позовом ТОВ "Агрохім-Партнер", м. Київ,

до ТОВ Агрофірма "Хоружівка", с. Хоружівка,

про стягнення 1 596 249,77 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1 596 249 грн. 77 коп. боргу, який виник за неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань по виконанню умов договору поставки товару № 46, укладеному між сторонами 25.04.2014р., з яких: 1 021 796 грн. 83 коп. - основний борг, 344 824 грн. 62 коп. - курсова різниця, 77 264 грн. 64 коп. - 30% річних, 66 822 грн. 71 коп. - пеня, 75 323 грн. 00 коп. - інфляційні втрати, 10 217 грн. 97 коп. - штраф, а також просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 30.01.2015 року (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Хоружівка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім-Партнер» 1 021 796 грн. 83 коп. основного боргу, 344 824 грн. 62 коп. курсової різниці, 66 822 грн. 71 коп. пені, 77 264 грн. 64 коп. 30% річних, 75 323 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 31 795 грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати частково - в частині стягнення 231 273,63 гр. курсової різниці, 77 264,64 грн. 30% річних, 75 323,00 грн. інфляційних втрат; прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду клопотання в якому просив розглянути справу за його відсутності. Вказане клопотання задовольняється колегією суддів.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Між позивачем та відповідачем 25.04.2014р. був укладений договір поставки товару № 46, відповідно до розділу 1 якого визначено умови поставки товару (засобів захисту рослин, та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння) на умовах відстрочення платежу (товарного кредиту).

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару.

Згідно з п. 2.2. даного договору, всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.

Загальна сума даного договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані в період дії даного договору (п. 2.3. договору).

Пункт 3.1. договору вказує, що товар може передаватися покупцю партіями.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару (п. 4.7. договору).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Договір № 46 від 25.04.2014 року підписаний директорами сторін, скріплений печатками сторін та відповідає вимогам, передбаченим ст. ст. 628, 639, Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку.

У ст. 712 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено матеріалами справи, позивач свої зобов`язання відповідно до умов договору № 46 від 25.04.2014р. виконав, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Факт поставки товару відповідачу підтверджується видатковими накладними № 104 від 25.04.2014р. на суму 333 973 грн. 50 коп., № 149 від 19.05.2014р. на суму 133 007 грн. 90 коп., № 159 від 23.05.2014р. на суму 344 955 грн. 37 коп., № 176 від 30.05.2014р. на суму 66 299 грн. 10 коп., № 209 від 16.06.2014р. на суму 148 296 грн. 76 коп., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками сторін.

Пунктом 5.4. договору, сторони визначили та погодили, що оплата товару проводиться наступним чином: 100% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 10 вересня 2014р.

Відповідач не оплатив вартості отриманого від позивача товару, а лише повернув частину товару на суму 4 735 грн. 80 коп., який було поставлено згідно видаткової накладної № 149 від 19.05.2014р., у зв'язку з чим сума товару зменшилася до 128 272 грн. 10 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи зворотною накладною від покупця № 5 від 16.06.2014р. на суму 4 735 грн. 80 коп.

Таким чином, на день розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем склала 1 021 796 грн. 83 коп.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

Аналогічна норма щодо виконання зобов`язань міститься в статті 526 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач визнає суму основної заборгованості перед позивачем за отриманий товар згідно умов договору № 46 від 25.04.2014р.

Оскільки відповідач порушив вимоги вищевказаних норм та умови укладеного між сторонами договору поставки № 46 від 25.04.2014р., - колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості за поставлений товар є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем заявлені вимоги по стягненню з відповідача пені у розмірі 66 822 грн. 71 коп. та штрафу у розмірі 10 217 грн. 97 коп.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені та штрафу передбачена п. 8.2 та п. 8.4 договору № 46 від 25.04.2014р., згідно яких за прострочення виконання зобов`язання відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Відповідач у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь позивача штраф у розмірі 1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Виходячи з положень п. 8.4. договору, сторони за своїм змістом та суттю штраф передбачили фактично як пеню, оскільки, згідно даного пункту договору, він обчислюється у відсотках до суми простроченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов'язання всупереч вимогам ст. 549 ЦК України, згідно положень якої штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Таким чином, як вірно зазначає місцевий господарський суд, позовними вимогами про стягнення пені на підставі п. 8.2. договору та штрафу, передбаченого п. 8.4. договору, позивач фактично просить стягнути з відповідача пеню двічі.

Оскільки, права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами договору, пеня нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а також враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача штрафу у розумінні ще однієї пені, місцевий господарський суд, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу. Посилання позивача на п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визнаються судом необґрунтованим.

Також позивачем заявлені вимоги по стягненню з відповідача курсової різниці у розмірі 344 824 грн. 62 коп.

На виконання Договору та підписаного Додатку № 1 до Договору, 25 квітня 2014 року за видатковою накладною №104 було поставлено товар на загальну суму 333 973 гривні 50 копійок.

Без підписання додаткових угод та без визначення курсової різниці за Договором № 46 від 25.04.2014 року також здійснені наступні поставки: 19 травня 2014 року за видатковою накладною № 149 поставка товару загальною вартістю з ПДВ 133 907 гривень 90 копійок; 23 травня 2014 року за видатковою накладною № 159 поставка товару загальною вартістю з ПДВ 344 955 гривень 37 копійок; 30 травня 2014 року за видатковою накладною № 176 поставка товару загальною вартістю з ПДВ 66 299 гривень 10 копійок; 16 червня 2014 року за видатковою накладною № 209 поставка товару загальною вартістю з ПДВ 148 296 гривень 76 копійок; 16 червня 2014 року за видатковою накладною № 5 повернено Постачальнику Товар загальною вартістю з ПДВ 4 735 гривень 80 копійок.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення курсової різниці, суд виходив із суми розрахованої на всю вартість поставленого Товару, проте, з тами висновками суду колегія суддів погодитись не може.

З матеріалів справи вбачається, що для Товару, поставленого за видатковими накладними № 149 від 19 травня 2014 року, № 159 від 23 травня 2014 року, № 176 від 30 травня 2014 року, № 209 від 16 червня 2014 року не визначено грошового еквіваленту ціни товару та валюту грошового еквіваленту. Договором не передбачено можливість та механізм перерахунку вартості товару в зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти, поставлених на підставі лише видаткових накладних без підписання додаткових угод, в яких визначається грошовий еквівалент та валюту грошового еквіваленту.

Відповідно до п. 2.1. Договору асортимент Товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до Даного Договору, які є його невід'ємною частиною та\або накладних документах на відпуск Товару.

Ціна Товару, що є предметом даного Договору, вказується у додатках до даного Договору в національній валюті (п. 2.4. Договору).

Покупець здійснює оплату партії Товару за ціною, вказаною в Додатках та або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цього Договору із врахуванням положень п. 2,4. та розділу 5 даного Договору (п. 5.1. Договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони дійшли згоди, що ціна на Товар та загальна сума договору, зазначені у додатках і визначені у національній валюті України, еквівалентна курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного Договору (п. 5.2. Договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ст. 533 ЦК України).

Якщо на першу партію поставленого товару загальною вартістю 333 973 гривні 50 копійок було укладена додаток до договору, визначено грошовий еквівалент та валюту еквіваленту» то поставки товару загальною вартістю 687 гривні 33 копійки відбувалися лише на підставі видаткових накладних, ціну Товару визначено в гривні та не визначено грошового еквіваленту та іноземної валюти (валюти еквіваленту).

Договором передбачена можливість формування ціни з прив'язкою до іноземної валюти при умові укладення додатку до Договору, в якому визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті для всіх партій Товару.

В іншому випадку, при поставках Товару лише на підставі видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору, неможливо розрахувати курсову різницю, оскільки єдиною підставою для цього є, згідно статті 533 ЦК України, визначений на вартість партії Товару грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором с домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст. 14 ЦК України).

Оскільки в самому договорі валюту еквіваленту не визначено. Договором поставки № 46 від 25 квітня 2014 року передбачено лише можливість перерахунку вартості товару в зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти за умови укладення додатків до кожної партії Товару з визначенням грошового еквіваленту та валюти еквіваленту.

Як вказувалось вище, Додатком № 1 до Договору визначено грошовий еквівалент в розмірі 27 831,13 та валюту еквіваленту: долар США лише для партії Товару, поставленою за видатковою накладною № 104 на загальну суму 333 973 (Триста тридцять тон тисячі дев'ятсот сімдесят три) гривні 50 копійок.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції необґрунтовано та без наявності на те правових підстав задовольнив позов в частині стягнення курсової різниці нарахованої на Товар загальною вартістю 687 823 гривні 33 копійки, поставлений за видатковими накладними № 149 від 19 травня 2014 року, № 159 від 23 травня 2014 року, № 176 від 30 травня 2014 року, № 209 від 16 червня 2014 року, а позовні щодо курсової різниці підлягають задоволенню в частині стягнення 112650,99 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 75 323,00 інфляційних втрат, судом першої інстанції не враховано, що нарахування курсової різниці унеможливлює нарахування індексу інфляції.

За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.

Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (така ж позиція Вищого господарського суду України в постанові від 31.01.2012 року у справі № 18\113-53\81).

Оскільки договором визначена прив'язка грошового зобов'язання Покупця до іноземної валюти (п. 5.2. Договору), що покриває знецінення національної валюти, нарахування курсової різниці унеможливлює нарахування індексу інфляції, тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - не вбачається.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по договору № 46 від 25.04.2014р., позивач просить стягнути з відповідача 77 264 - 30% річних.

Колегія суддів зазначає, що приймаючи рішення в частині стягнення 77 264,64 грн. 30 % річних, судом не враховано положення п. 5.2.3.Договору.

Так, пунктом 5.2.3. Договору визначено, що Постачальник виставляє рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниш ціни Договору, як плату за користування товарним кредитом. Плата за користування товарним кредитом підлягає оподаткуванню податком на додану вартість, який додається до суми нарахованої плати та підлягає обов'язковій оплаті покупцем.

Тобто сторони в договорі дійшли згоди, що курсова різниця ціни поставленого товару виступає, в тому числі, як плата за користування кредитом.

У п. 8.6. Договору сторони погодили, що відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, Покупець, у випадку прострочення оплати товару за неправомірне користування коштами Постачальника сплачує на користь останнього 30 % річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (ст. 694 п. 5 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 694 ЦК України міститься пряма вказівка Закону на застосування положень ст. 536 ЦК України як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

За таких умов стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК України виключає можливість застосування ст. 625 Кодексу.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 77 264 - 30% річних задоволенню не підлягають.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

При винесенні оскаржуваного рішення судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому це рішення підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 30.01.2015 року скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Хоружівка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім-Партнер» 77 264 грн. 64 коп. 30% річних, 75 323 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 344 824 грн. 62 коп. курсової різниці.

Постановити в цій частині нове рішення - позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Хоружівка» (42130, Сумська область, Недригайлівський район, с. Хоружівка, вул. Центральна, буд. 9, код 30133681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім-Партнер» (03038, м. Київ, вул. Ямська, 8, код 38397547) 112650,99 грн. курсової різниці. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Сумської області від 30.01.2015 року залишити без змін.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний судовий наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 27.04.2015 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Ільїн О.В.