Рішення № 43841647, 23.04.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" квітня 2015 р.

Справа № 916/813/15-г

За позовом: Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ"

2. Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси

про визнання договору недійсним та повернення нерухомого майна

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

від прокурора: не з'явився

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ", Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, в якому просить:

- визнати недійсним попередній договір оренди №б/н/2014/КЕВ від 12.08.2014р., укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси та товариством з обмеженою відповідальністю "КРОВ";

- витребувати із чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ" шляхом виселення та повернення за актом прийому-передачі державі Міністерству оборони України нежитлові приміщення площею 304,7 кв.м. будівлі за генеральним планом №1 та технічний майданчик площею 100 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, військового містечка №17м.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.02.2015р. позовну заяву (вх.№855/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Клопотання відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ" про відкладення розгляду справи (вх.№8535/15 від 03.04.2015р.) судом задоволено.

21.04.2015р. відповідач ТОВ "КРОВ" звернувся до господарського суду Одеської області з клопотанням про зупинення провадження у справі (вх.№2-2181/15), яке судом не задоволено, з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

Представник прокурора в судове засідання, призначене на 23.04.2015р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис представника на розписці про відкладення розгляду справи від 06.04.2015р.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 23.04.2015р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис представника на розписці про відкладення розгляду справи від 06.04.2015р., подав до суду письмові пояснення (вх.№6842/15 від 16.03.2015р.) відповідно до яких заявлені прокурором позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, в судові засідання не з’являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, подав до суду відзив на позов (вх.№10613/15 від 23.04.2015р.).

Представник відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ" в судові засідання не з’являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, подав до суду відзив на позов (вх.10433/15 від 22.04.2015р.).

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

12 серпня 2014р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "КРОВ" (Орендар) було укладено попередній договір оренди №б/н/2014/КЕВ, згідно умов п.1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно загальною площею 404,7 м2, а саме: нежитлові приміщення площею 304,7 м2 майстерні інв. №1 та технічний майданчик, площею 100,0 м2 військового містечка №17м (далі - Майно), знаходяться на балансі КЕВ м. Одеси, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, вартість якого була визначена на 08.07.2013р. за незалежною оцінкою і становить згідно акту оцінки 243 594 грн. (без ПДВ).

Відповідно до умов п.2.1. Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі оренди нерухомого майна на строк 3 (три) роки більше – не раніше дати державної реєстрації Договору) та акта приймання-передавання Майна.

Цей Договір укладено строком на 1 рік, що діє з "12" серпня 2014 року по "12" серпня 2015р. включно (п.10.1. Договору).

На підставі акту приймання-передачі нерухомого військового майна від 12.08.2014р. Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси, як Орендодавцем було передано товариству з обмеженою відповідальністю "КРОВ", як Орендарю в користування зазначене в договору нерухоме майно.

В обґрунтування заявленого позову прокурор зазначає, що п.1.1. договору визначено, що вартість об'єкта оренди складає 243 594,00 грн., проте в додатках до цього договору відсутні будь-які акти оцінки об'єкту оренди відсутні.

Крім того, прокурор зазначає, що передача в оренду ТОВ "КРОВ" нерухомого майна військового містечка №17м здійснена:

1) без проведення конкурсу, за результатами якого укладається договір оренди нерухомого військового майна;

2) без проведення оцінки об'єкту нерухомого майна (яке, є об'єктом оренди) та отримання акту оцінки, погодженого із Фондом державного майна України;

3) без отримання дозволу Міністерства оборони України або уповноваженого ним органу військового управління (зокрема Головного квартирно-експлуатаційного управління), погодженого із Фондом державного майна України (його регіональним відділенням) на укладення договору оренди.

На підставі викладеного, у зв'язку з неправомірною, на думку прокурора, передачею в оренду нерухоме військове майно загальною площею 404,7 м2 ТОВ "КРОВ", вищевказаний попередній договір оренди, укладений 12.08.2014р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси та товариством з обмеженою відповідальністю "КРОВ", не відповідає вимогам чинного законодавства та суперечать інтересам держави, що і стало підставою для заступника прокурора Одеської області звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних правових підстав.

Згідно ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч.1 ст.207 Господарського кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, прокурор у якості підстави визнання оспорюваного договору оренди недійсним, зазначає про не відповідність вимогам чинного на момент укладення договору Законодавства України та суперечить інтересам держави.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Із системного аналізу тексту, укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою оспорюваний правочин є попереднім договором оренди нерухомого майна, що перебуває у державній власності.

Згідно ст.635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Пунктом 1 ст.760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Положеннями п.1 ст.761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно п.п.1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст.236 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Стаття 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначає, що суб’єктами управління об’єктами державної власності є:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об’єктами державної власності;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку;

міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління);

Фонд державного майна України;

органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури);

Національна академія наук України, галузеві академії наук. Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України ( 629-95-п ).

Згідно ст.11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

У відповідності до приписів п.п.5, 6 "Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №778 від 11.05.2000р., передача військового майна в оренду здійснюється виключно за результатами конкурсів, які проводяться Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління чи безпосередньо військовими частинами.

Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна за погодженням з Міноборони.

Оцінка вартості рухомого військового майна проводиться відповідно до Методики визначення залишкової вартості майна Збройних Сил України та інших військових формувань, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1998 р. N 759 (759-98-п), а вартості нерухомого військового майна - відповідно до Методики оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. N 629 ( 629-95-п ) (ЗП України, 1995 р., N 12, ст. 276; 1996 р. N 14, ст. 380). Оцінка вартості військового майна проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міноборони або уповноважених ним органів військового управління та Фонду державного майна чи його регіональних відділень (представництв).

Пунктом 11 "Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №778 від 11.05.2000р. встановлено, що подані матеріали щодо оренди рухомого військового майна розглядаються Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління у п'ятнадцятиденний термін. За результатами розгляду зазначених матеріалів Міноборони або уповноважені ним органи військового управління надсилають військовим частинам письмові дозволи на передачу цього майна в оренду та висновки до договорів оренди, які є обов'язковими для урахування військовими частинами під час їх підписання. У разі оренди нерухомого військового майна подані матеріали розглядаються Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління у місячний термін. Під час розгляду зазначених матеріалів Міноборони або уповноважені ним органи військового управління погоджують питання про надання дозволу на оренду майна та проект договору його оренди з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами) за місцезнаходженням цього майна.

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).

За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Дана позиція також викладена ВАСУ у Роз’ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99р.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

З врахуванням того, відповідачами відповідачами попередній договір оренди було укладено без проведення конкурсу, за результатами якого договір оренди нерухомого військового майна мав бути укладений, без проведення оцінки об'єкту нерухомого майна та отримання акту оцінки, погодженого із Фондом державного майна України, без отримання дозволу Міністерства оборони України або уповноваженого ним органу військового управління (зокрема Головного квартирно-експлуатаційного управління), погодженого із Фондом державного майна України (його регіональним відділенням) на укладення договору оренди, що в свою чергу суперечить приписам чинного законодавства України, що встановлює порядок передачі в оренду військового майна, суд дійшов висновку, заявлені прокурором позовні вимоги підлягають задоволенню, а попередній договір оренди №б/н/2014/КЕВ від 12.08.2014р., укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси та товариством з обмеженою відповідальністю "КРОВ", підлягає визнанню судом недійсним.

Враховуючи наведене, позовна вимоги прокурора про витребування із чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ" шляхом виселення та повернення за актом прийому-передачі державі Міністерству оборони України нежитлові приміщення площею 304,7 кв.м. будівлі за генеральним планом №1 та технічний майданчик площею 100 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, військового містечка №17м, також підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України підлягають задоволенню, як обґрунтовані, законні та підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Відповідно до приписів статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1 218,00 грн. слід стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ" та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України – задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним попередній договір оренди №б/н/2014/КЕВ від 12.08.2014р., укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси (650014, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 13, код ЄДРЮОФОП 08038284) та товариством з обмеженою відповідальністю "КРОВ" (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Південна, буд. 26, код ЄДРЮОФОП 33313530).

3. Витребувати із чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ" (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Південна, буд. 26, код ЄДРЮОФОП 33313530) шляхом виселення та повернення за актом прийому-передачі державі Міністерству оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРЮОФОП 00034022) нежитлові приміщення площею 304,7 кв.м. будівлі за генеральним планом №1 та технічний майданчик площею 100 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 3А, військового містечка №17м.

4. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (650014, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 13, код ЄДРЮОФОП 08038284) на користь Державного бюджету України (№ рахунку 31210206783008, Отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район код отримувача ЄДРПОУ 38016923, Банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код класифікації: 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КРОВ" (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Південна, буд. 26, код ЄДРЮОФОП 33313530) на користь Державного бюджету України (№ рахунку 31210206783008, Отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район код отримувача ЄДРПОУ 38016923, Банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код класифікації: 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України

Повний текст рішення складено 28 квітня 2015 р.

Суддя О.В. Цісельський