Ухвала суду № 43841601, 22.04.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

УХВАЛА

"22" квітня 2015 р.Справа № 916/3440/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача (стягувача - скаржника) - Єгоров В.С.,

від відповідача (боржника) - Макаренко Н.А.,

від ВДВС - Гончаренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на дії Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України по справі № 916/3440/13 за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" про стягнення 350 989,20 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" про стягнення 190710,63 грн. - пені, 7% штрафу у розмірі 70000,00 грн., 52062,94 грн. - інфляційних втрат, 38215,63 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.12.2013 р. позовну заяву ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3440/13, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20 січня 2014 року у справі № 916/3440/13 позов Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" задоволено частково, стягнуто з ПАТ „Одеська ТЕЦ" на користь позивача суму інфляційних втрат в розмірі 4181,79 грн., три відсотки річних в сумі 38215,63 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 847,95 грн., в задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

05.02.2014 р. на виконання вказаного рішення суду від 20.01.2014 р. господарським судом Одеської області видано відповідний наказ щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" суми інфляційних втрат в розмірі 4181,79 грн., трьох відсотків річних в сумі 38215,63 грн., витрат по сплаті судового збору в сумі 847,95 грн.

16.03.2015 р. ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Одеської області зі скаргою на дії Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на неправомірність дій державного виконавця вказаного ВДВС щодо винесення постанови про зупинення виконавчого провадження ВП № 46563797.

Зокрема, в обґрунтування своїх доводів скаржник вказує, що на виконанні у Другому Суворівському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження ВП № 46563797 з виконання наказу господарського суду Одеської області від 05.02.14 р. у справі № 916/3440/13, виданого на виконання рішення господарського суду Одеської області від 20.01.2014 р. у справі № 916/3440/13, за яким з Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" стягнуто суму інфляційних втрат в розмірі 4181,79 грн., 3% річних в сумі 38 215,63 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 847,95 грн.

17 лютого 2015 року органом ДВС винесено постанову про зупинення виконавчого провадження ВП № 46563797 з виконання наказу, згідно якої підставою для зупинення виконавчого провадження ВП № 46563797 визначено включення боржника до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Проте, на думку скаржника, зазначена обставина не є достатньою підставою для зупинення виконавчого провадження в порядку п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження". Наразі скаржник вказує, що згідно положень Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", Закону України „Про виконавче провадження" та рішення Конституційного суду України 13.12.12 № 18-рп/2012 у справі № 1-26/2012 щодо порядку застосування цих законів у сукупності слідує, що зупинення виконавчого провадження в порядку Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" можливе лише щодо тієї заборгованості боржника, яка визначена цим законом - підпадає під визначення заборгованості, викладене у п. 1.4 ст. 1 цього Закону, та, окрім іншого, підтверджена учасниками розрахунків станом на розрахункову дату - 01 січня 2013 року.

При цьому загальна сума заборгованості, стягнутої за рішенням суду у справі № 916/3440/13, не була підтверджена учасниками розрахунків стягувачем та боржником станом на 01.01.13 р., що є свідченням того, що ця заборгованість не підпадає під визначення заборгованості в розумінні Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", а отже до порядку стягнення вказаної заборгованості (в тому числі в порядку виконавчого провадження) не розповсюджуються приписи закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Відтак, скаржник вважає, що органом ДВС безпідставно не було застосовано, а отже і порушено приписи п. 1.4, п. 1.8 ст. 1 ст. Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", що в свою чергу призвело до неправомірного зупинення виконавчого провадження ВП № 46563797 та винесення оскаржуваної постанови.

Поряд з цим скаржник зазначає, що стягнуті за вказаним рішенням суду 3% річних та інфляційні утворились внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 11.07.2012 р., що були нарахована стягувачем після 01.01.13 року. При цьому до винесення рішення господарського суду Одеської області від 20.01.2014 р. та набрання ним законної сили, так само як і станом на розрахункову дату -01.01.13 р. заборгованість за наказом на загальну суму 43245,37 грн. не була підтверджена учасниками розрахунків стягувачем та боржником.

Таким чином, скаржник стверджує, що заборгованість (в розумінні положень закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу"), стягнення якої є предметом виконавчого провадження ВП № 46563797 та щодо стягнення якої це виконавче провадження зупинене, станом на розрахункову дату не існувала, також учасниками розрахунків (стягувачем та боржником) вказана заборгованість підтверджена не була, а тому на порядок стягнення цієї заборгованості, в тому числі на порядок виконання судового наказу щодо їх стягнення, не розповсюджуються п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження" та Закон України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу". Тому скаржник просить визнати незаконними дії Другого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 20.02.2015 р. про зупинення виконавчого провадження ВП № 46563797 з виконання наказу господарського суду Одеської області від 05.02.2014 р. у справі № 916/3440/13, а також визнати незаконною та скасувати зазначену постанову Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 20.02.2015 р. та зобов'язати вказаний орган ДВС поновити виконавче провадження № 46563797.

Разом з тим скаржник вказує, що оскаржувана постанова від 20.02.2015 року була надіслана йому лише 04.03.2015 року та надійшла на його адресу лише 10.03.2015 р., про що свідчать відбитки штаму вхідної кореспонденції НАК „Нафтогаз України" на оскаржуваній постанові та на супровідному листі від 20.02.2015 р. № 4132, а також роздруківка з офіційного інтернет порталу „Укрпошта", тому скарга на дії органу виконавчої служби подана в межах процесуальних строків.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.03.2015 р. по справі 916/3440/13 скаргу ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" прийнято до провадження судді Петрова В.С. та розгляд скарги призначено в засіданні суду.

Відповідач (боржник) та Другий Суворовський ВДВС Одеського міського управління юстиції проти задоволення скарги заперечують з підстав, зазначених у відзивах на скаргу (а.с. 144-145, 153-154), вказуючи про законність дій державного виконавця. Зокрема відповідач та орган ДВС посилаються на ч. 1 п. 1.4 ст. 1 Закону „Про заходи, спрямовані на забезпечений сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", якою передбачено, що заборгованість - підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена. Тому відповідач та орган ДВС вважають безпідставними посилання скаржника на те, що інфляційні та 3% річних не підпадають під дію Закону „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу". Також відповідач та орган ДВС вважають безпідставними посилання скаржника на розрахункову дату, оскільки з судового наказу № 916/3440/13, виданого 05.02.2014 р. не вбачається період, за який стягнено штрафні санкції та заборгованість. Вимогами діючого законодавства, що пред'являються до форми виконавчого документу, не передбачено як обов'язковий реквізит зазначення періоду, за який стягуються кошти. Відтак, відповідач та орган ДВС стверджують, що державний виконавець не зобов'язаний встановлювати, за який саме період стягуються кошти, оскільки в судовому наказі № 916/3440/13 від 05.02.2014 р. вказано лише суми фінансових санкцій, які підлягають стягненню, а не період їх нарахування. Так, за рішенням суду, яким стягнено кошти та на підставі якого видано судовий наказ, фінансові санкції стягнені за період з 15.12.2012 по 18.02.2013 року. Заборгованість, що стягується виникла до розрахункової дати. Законом України „Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 не передбачено розділення виконавчого провадження по заборгованості, що підлягає стягненню, на суми до розрахункової дати та після її настання.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи і скарги, вислухавши пояснення представників скаржника, боржника та Другого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції, господарський суд встановив наступне.

Згідно ст. 45 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

В силу приписів ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно заяви ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2015 р. № 14/2-136 було пред'явлено до виконання Другого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції наказ господарського суду Одеської області від 05.02.2014 р. по справі № 916/3440/13 щодо стягнення з ПАТ „Одеська ТЕЦ" на користь ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" суми інфляційних втрат в розмірі 4181,79 грн., трьох відсотків річних в сумі 38215,63 грн., витрат по сплаті судового збору в сумі 847,95 грн.

Згідно ч. 1, 2 ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

17.02.2015 року державним виконавцем Другого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 46563797 з виконання наказу господарського суду Одеської області № 916/3440/13 від 05.02.2014 р., в п. 2 якої боржнику надано можливість самостійно виконати вимоги виконавчого документа у 7-денний строк з моменту винесення постанови. Вказану постанову було направлено стягувачу та боржнику згідно супровідного листа Другого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції від 18.02.2014 р. № 3789.

В подальшому постановою заступника начальника Другого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції від 20.02.2015 р. виконавче провадження № 46563797 було зупинено на підставі п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження", оскільки відповідно до виписки з реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу ПАТ „Одеська ТЕЦ" включено до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005 р.

Не погоджуючись з винесенням органом ДВС вказаної постанови скаржник, який є стягувачем у вказаному виконавчому провадженні, звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати незаконними дії Другого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції, які полягають у зупиненні виконавчого провадження № 46563797 шляхом винесення вищевказаної постанови від 20.02.2015 р. на виконання наказу господарського суду № 916/3440/13.

Згідно ч. 1, 4 ст. 82 Закону України „Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ,

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Так, в п. 3 оскаржуваної постанови про зупинення виконавчого провадження зазначено, що постанова може бути оскаржена до відповідного суду в 10-денний строк з моменту її одержання.

Як вказує скаржник та з'ясовано судом, копію оскаржуваної постанови було отримано скаржником 10.03.2015 р., що вбачається з наданих останнім до суду копій поштового конверту та з супровідним листом ВДВС з відбитками штаму вхідної кореспонденції ПАТ „НАК „Нафтогаз України", а також з роздруківки з офіційного інтернет порталу „Укрпошта" стосовно інформації по відстеженню пересилання поштових відправлень. В свою чергу з огляду на зазначене та враховуючи звернення скаржника до суду зі скаргою 16.03.2015 р., суд вважає, що скаржником подано у встановлений ч. 4 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" та ч. 1 ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України десятиденний строк для оскарження постанови.

Разом з тим, проаналізувавши зміст скарги, суд вважає доводи скаржника частково обґрунтованими з огляду на таке.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, підставою для зупинення виконавчого провадження ВП № 46563797 стало включення боржника до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Зазначена обставина, на думку державного виконавця, є достатньою підставою для зупинення виконавчого провадження в порядку п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження". Однак, таке твердження органу ДВС у даному випадку суд вважає помилковими з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу"

Зупинення провадження виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення з підприємств паливно-енергетичного комплексу у разі внесення їх до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, є заходом, спрямованим на забезпечення життєво важливих суспільних інтересів.

При цьому Конституційним Судом України в рішенні N 18-рп/2012 від 13.12.2012 р. зі справи N 1-26/2012 зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 15 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями частини першої статті 41, частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23 червня 2005 року N 2711-IV, з наступними змінами, треба розуміти так, що:

- обов'язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії, та щодо учасників розрахунків, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу";

- внесення юридичної особи, незалежно від форми власності, до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не визначена Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" N 2711-IV.

З положень п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 у справі № 1-26/2012 випливає, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню щодо примусового виконання судових рішень про стягнення заборгованості з підприємств ПЕК, яка по-перше визначена Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", а по-друге - є заборгованістю за енергоносії, види якої визначені у вказаному Законі N 2711.

В п. 1.4. ст. 1 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" визначено, що заборгованість - це підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка:

1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена;

2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих;

3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в паливно-енергетичному комплексі;

4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії;

5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

6) є заборгованістю казенних підприємств, у тому числі тих, які були казенними станом на 1 січня 2011 року, за зобов'язаннями з оплати електричної енергії у розмірі станом на 1 липня 2011 року, що є непогашеними на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань врегулювання заборгованості за електричну енергію".

Поняття розрахункової дати визначено у п. 1.8. статті 1 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", відповідно до якого розрахункова дата - дата фіксації учасниками розрахунків сум кредиторської та дебіторської заборгованостей, що належать до погашення з використанням передбачених цим Законом механізмів, розрахунковою датою встановлюється 1 січня 2013 року, а для казенних підприємств, у тому числі тих, які були казенними станом на 1 січня 2011 року, за зобов'язаннями з оплати електричної енергії - 1 липня 2011 року.

Між тим стягнута за рішенням суду у даній справі сума 3% річних та інфляційних втрат, що утворилася внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 11.07.2012 р., взагалі не підпадає під визначення заборгованості в розумінні Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу". Адже, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 3.1., 4.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 року N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зі змінами і доповн.).

Так, на думку суду, стягнуті з боржника кошти за рішення суду в якості 3% річних, інфляційних та судовий збір не є заборгованістю за енергоносії, що визначена Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

В свою чергу суд погоджується з доводами скаржника, про те, що у даному випадку до порядку стягнення вказаної заборгованості, зокрема до порядку здійснення виконавчого провадження, не застосовуються приписи закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу". Отже, орган ДВС необґрунтовано застосував приписи ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження" з тих обставин, що боржник внесений до реєстру підприємств ПЕК. Відтак, суд доходить до висновку про відсутність законних підстав для зупинення органом ДВС виконавчого провадження ВП № 46563797 зі стягнення з боржника сум 3% річних та інфляційних втрат, а також витрат на сплату судового збору. До того ж слід зазначити, що стягнуту судом суму судового збору в розмірі 847,95 грн. боржником добровільно було сплачено вже після вчинення органом ДВС оскаржуваної дії (зупинення виконавчого провадження), про що свідчить надана до суду платіжне доручення № 700 від 26.03.2015 р. на суму 847,95 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як зазначено в п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.06.2010 р. N 01-08/369 „Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), а не про визнання його недійсним.

У відповідності з п. 9.1, 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

З огляду на вищенаведені обставини, суд вважає необґрунтованими та незаконними дії Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 20.02.2015 р. про зупинення виконавчого провадження ВП № 46563797 з виконання наказу господарського суду Одеської області від 05.02.2014 р. у справі № 916/3440/13, у зв'язку з чим оскаржувана постанова вказаного ВДВС від 20.02.2015 року про зупинення виконавчого провадження є незаконною та підлягає скасуванню, а вимоги скаржника в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог скаржника про зобов'язання Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції поновити виконавче провадження ВП № 46563797 суд зазначає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню. Так, з огляду на скасування судом постанови про зупинення вказаного виконавчого провадження останнє не є зупиненим, а тому відсутні підстави для його поновлення.

Керуючись ст. 1212, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на дії Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції задовольнити частково.

2. Визнати незаконними дії Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 20.02.2015 р. про зупинення виконавчого провадження ВП № 46563797 з виконання наказу господарського суду Одеської області від 05.02.2014 р. у справі № 916/3440/13.

3. Визнати незаконною та скасувати постанову Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 20.02.2015 р. про зупинення виконавчого провадження ВП № 46563797 з виконання наказу господарського суду Одеської області від 05.02.2014 р. у справі № 916/3440/13.

4. У задоволенні решти частини вимог в скарзі Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на дії Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено у 5-денний строк з дня її підписання.

Повний текст ухвали складено та підписано 24.04.2015 р.

Суддя В.С. Петров