Рішення № 43841480, 21.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2015Справа №910/4703/15-гЗа позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш"

2) Київської міської ради

3) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про встановлення земельного сервітуту

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

від позивача - Пухальська В. І. (за дов. № 229 від 20.03.2015)

від відповідача-1 Євсєєв М. В. (за дов. від 20.10.2014)

від відповідача-2 Дорошенко О. С. (за дов. № 225-КР-661 від 11.03.2015)

від відповідача-3 Апалько О. С. (за дов. № 05703-13247 від 26.11.2014)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 21.04.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш" (далі за текстом - відповідач - 1), Київської міської ради (далі за текстом - відповідач - 2) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі за текстом - відповідач - 3) про встановлення земельного сервітуту.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.03.2015 порушено провадження у справі № 910/4703/15-г та призначено до розгляду на 19.03.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України відкладено на 07.04.2015.

В судовому засіданні 07.04.2015 судом оголошувалася перерва до 21.04.2015.

В судове засідання 21.04.2015 представники сторін з'явились, надали суду усні пояснення по суті справи, позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечили.

Позовні вимоги мотивовані зловживанням з боку відповідача його правом користування земельною ділянкою на якій знаходиться майно позивача та ґрунтуються на ст.ст. 401, 402 ЦК України, 98, 100 ЗК України.

Відповідачі - 1, 2, 3 проти задоволення позовних вимог заперечують з тих підстав, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками), в той час як позивач не є ні власником ні землекористувачем земельної ділянки, на якій розташовані належні йому на праві власності споруди. На підставі викладеного, відповідачі наголошують, що суб'єктний склад існуючих правовідносин не передбачає можливості виникнення відносин права земельного сервітуту відповідно до норм Земельного кодексу України. Відповідач - 1, крім зазначеного, вказує, що позивач зареєстрував право власності не нерухоме майно в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки стосовно відповідача - 1 17.01.2013 було порушено справу про банкрутство Господарським судом Сумської області.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників сторін, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.06.2013, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, об'єкти нерухомого майна: нежитлові приміщення, заготівельно-зварювальний корпус № 3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. ХVI, загальною площею 12 363, 50 кв. м.), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 належить позивачу на праві приватної власності.

Право власності на вказане вище нерухоме майно позивач набув на підставі рішення від 01.02.2012 та ухвали від 03.04.2013 Господарського суду міста Києва по справі № 34/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний банк" до Відкритого акціонерного товариства "Будшляхмаш" за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" про звернення стягнення на майно.

Земельна ділянка по вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі м. Києва площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8 000 000 000:88:061:0133) із цільовим призначенням - для будівництва адміністративного корпусу з подальшою його експлуатацією та обслуговуванням на праві строкового користування терміном на 10 років належить відповідачу - 1 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2008 по справі № 18/250, яким визнано укладеним договір оренди зазначеної земельної ділянки.

В зв'язку з недопущенням відповідачем - 1 представників позивача до нерухомого майна - нежитлових приміщень, заготівельно-зварювального корпусу № 3, механізованого складу заготівок, колишнього цеху рулонів (літ. ХVI, загальною площею 12 363, 50 кв. м.), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, позивач в 2014 році звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн" про усунення перешкод у користуванні нежитлових приміщенням, шляхом надання постійного безперешкодного доступу до будівель.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2015 по справі № 910/14137/14 було задоволено касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш", скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 та залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 по вказаній справі, яким у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що позбавлений можливості під'їзду та проходу до свого майна, власником якого він є, що відповідач - 1 вільний доступ позивачу через земельну ділянку, що знаходиться в його оренді не надає, і що єдиним варіантом доступу до майна позивача є територія, якою користується відповідач - 1.

На підтвердження викладеного в позовній заяві щодо відсутності вільного доступу до нерухомого майна позивачем надані в матеріали справи такі докази: копія листа вих. № 06-6640 від 02.10.2013 "Щодо доступу до об'єкту нерухомості", копію висновку старшого дільничного інспектора міліції 3-го відділу міліції з обслуговування мікрорайону "Нивки" Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 23.10.2013, копію висновку опер уповноваженого ВДСБЕЗ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві від 19.11.2013, копію висновку опер уповноваженого ВДСБЕЗ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві від 17.10.2014; копії листів - пропозицій щодо укладення договору про встановлення земельного сервітуту.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до приписів ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Стаття 98 ЗК України визначає право земельного сервітуту - як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення, зокрема, таких земельних сервітутів право проходу та проїзду на велосипеді та право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, тощо (ст. 99 ЗК України).

Згідно ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до викладеного в розділі 2.3. Право земельного сервітуту Листа Вищого господарського суду України від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами" з положень частини 2 статті 401 ЦК та частини 1 статті 98 ЗК випливає, що земельний сервітут (крім особистого) може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки. Однією з підстав відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення сервітуту є відсутність документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою.

Тотожна позиція викладена Вищим господарським судом України в п. 2.32. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року N 6, згідно якого за змістом частини першої статті 98 ЗК України земельний сервітут (крім особистого) може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки. Відповідно вимоги особи, яка не є таким власником або користувачем, про встановлення сервітуту для проходу (проїзду) задоволенню не підлягають.

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Отже, суб'єктом права земельного сервітуту обов'язково має бути власник або землекористувач земельної ділянки.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

За змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець (набувач) нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Отже, позивач, як власник нерухомого майна, набутого за рішенням суду на підставі статей 120, 102 - 1 ЗК України та статей 377, 413 ЦК України вправі вимагати від власника земельної ділянки оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, та ділянкою, необхідною для його обслуговування, шляхом укладення договору суперфіцію.

Однак, позивачем, в тому числі на вимогу суду, не надано в матеріали справи доказів того, що отримавши на праві приватної власності нерухоме майно - нежитлові приміщення, заготівельно-зварювальний корпус № 3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. ХVI, загальною площею 12 363, 50 кв. м.), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 він звертався до Київської міської ради для оформлення права користування земельною ділянкою та/або що рішенням Київської міської ради йому надавалася у користування відповідна земельна ділянка, на якій розташоване це нерухоме майно. Тобто, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували право користування позивача земельною ділянкою.

Отже, позивач станом на момент звернення з позовом до суду та на момент винесення рішення по справі не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки за адресою вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі міста Києва, на якій розташовані належні йому на праві приватної власності споруди, оскільки така земельна ділянка позивачу не надавалася (доказів іншого матеріали справи не містять). Відповідно суб'єктний склад існуючих правовідносин не передбачає можливості виникнення відносин права земельного сервітуту відповідно до норм ЗК України.

За викладених вище обставин, суд дійшов висновку про відсутність, на момент винесення рішення по справі фактичних підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на недоведеність позивачем наявності у нього оформленого у відповідності до вимог ЗК України права користування та/або права власності земельною ділянкою, що розташована під нерухомим майном, належним позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 29.04.2015.

Суддя Л. Д. Головатюк