Рішення № 43841170, 20.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2015Справа №910/6804/15-гСуддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

за позовомКомунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд»простягнення 50405 грн.23 коп.Представники сторін:

від позивача: Бриль П.О. - представник за довіреністю № 58-Д від 26.12.2014;

від відповідача: Мукомел В.Р. - представник за довіреністю № 01 від 05.01.2015.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.03.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» про стягнення 50405 грн. 23 коп., з яких 38390 грн. 90 коп. основного боргу, 2624 грн. 87 коп. 3% річних та 9389 грн. 56 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не сплатив за фактично отримані комунальні послуги, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 38390 грн. 90 коп. Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 2624 грн. 87 коп. за загальний період з 27.10.2010 по 21.01.2015 щодо кожного простроченого платежу окремо та інфляційні втрати у розмірі 9389 грн. 56 коп. за загальний період з жовтня 2010 року по січень 2015 року щодо кожного простроченого платежу окремо.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 порушено провадження у справі № 910/6804/15-г, розгляд справи призначено на 06.04.2015.

У судовому засіданні 06.04.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 17.04.2015.

16.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» у зв'язку зі спливом позовної давності.

У судовому засіданні 17.04.2015 представник відповідача подав письмові заперечення на позовні вимоги, в яких зауважив, що не укладав із позивачем договору на надання житлово-комунальних послуг, обов'язковість укладення якого передбачена ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з огляду на що у позивача відсутні підстави звертатись до суду про стягнення з відповідача грошових коштів за фактично спожиті послуги, які, як стверджує відповідач, взагалі не надавались. При цьому, відповідач повторно вказав на сплив позовної давності щодо основної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що наведені у розрахунку позивача тарифи не відповідають встановленим тарифам, які діяли в період фактичного надання житлово-комунальних послуг, заявлений позивачем.

У судовому засіданні 17.04.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 20.04.2015.

У судовому засіданні 20.04.2015 представник позивача подав додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи; надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.04.2015 надав усні пояснення по суті спору; проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 20.04.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» є власником нежилого вбудованого приміщення, загальною площею 34,50 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд. 57 на підставі Договору купівлі-продажу від 13.07.1999, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрованим в реєстрі за № 297 (належним чином засвідчена копія знаходиться в матеріалах справи).

Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва та, відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 24/6240 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (п.п. 1.1, 1.2 Статуту).

Відповідно до п. 2.2.1 Статуту, основними напрямками діяльності підприємства, зокрема, є забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньо-будинкових мережах на підставі договорів, укладених підприємством з виробниками послуг, а також на підставі договорів, укладених підприємством безпосередньо зі споживачами послуг; здійснення нарахувань та виготовлення рахунків на сплату житлово-комунальних послуг для споживачів (власників, наймачів) жилих та нежилих приміщень; забезпечення збору платежів від споживачів зазначених послуг на користь виробників послуг.

Судом встановлено, що 01.11.2003 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської району міста Києва, яке перейменоване на Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», та Акціонерною енергопостачальною організацією «Київенерго», яка перейменована на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», укладено Договір № 330967 на постачання теплової енергії у гарячій воді, в додатку № 6 якого вказано, що теплова енергія у гарячій воді постачається, зокрема, до приміщення, загальною площею 34,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд. 57, та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Житло-буд».

Судом встановлено, що 20.04.2005 між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке змінило свої найменування на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської району міста Києва, яке перейменоване на Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», укладено Договір № 05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Звертаючись із позовом до суду позивач пояснив, що на підставі укладених із Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» вищевказаних договорів, Товариству з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» надавались комунальні послуги у приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 57 (нежитлове приміщення, загальною площею 34,5 кв.м.) за період з 27.09.2010 по 27.06.2014 на загальну суму 36591 грн. 90 коп.

При цьому, позивач зазначив, що на виконання окремого доручення Першого заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 13.09.2010 № 905 Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора «Покровська» за актом звіряння за спожиті комунальні послуги передало позивачу заборгованість за житлово-комунальні послуги Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» у розмірі 1799 грн. 00 коп., що підтверджується зведеним переліком сальдо погоджених актів звірок станом на 01.10.2010 (належним чином засвідчена копія знаходиться в матеріалах справи).

Таким чином, зважаючи на несплату відповідачем за фактично отримані житлово-комунальні послуги, на думку позивача, у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 38390 грн. 90 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з гарячого, холодного водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 25.11.2014 у справі № 3-184гс14.

З огляду на вищевикладене, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності у позивача правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за фактично отримані комунальні послуги у зв'язку з відсутністю укладеного між сторонами договору на надання житлово-комунальних послуг у письмовій формі.

Судом встановлено, що за період з вересня 2010 року по червень 2014 року Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» фактично були надані комунальні послуги (опалення, гаряче та холодне водопостачання) Товариству з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд. 57 (нежитлове приміщення загальною площею 34,5 кв.м.) на загальну суму 36591 грн. 90 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями облікових карток Публічного акціонерного товариства «Київенерго» за період з вересня 2010 року по червень 2014 року та розшифровками рахунків абонента Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» за період з вересня 2010 року по червень 2014 року, та на підставі чого позивачем виставлялись відповідачу рахунки на оплату (знаходяться в матеріалах справи).

У відповідності до норм статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Нормами частини 1-3 статті 32 "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що свій обов'язок з оплати за фактично отримані комунальні послуги (опалення, гаряче та холодне водопостачання) за період з вересня 2010 року по червень 2014 року у розмірі 36591 грн. 90 коп. відповідач не виконав, що не було спростовано відповідачем у судових засіданнях та відзиві на позовну заяву.

При цьому, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, викладені у письмових запереченнях на позовну заяву, щодо необхідності позивача виставляти рахунки за отримані комунальні послуги, оскільки такий обов'язок позивача не передбачений положеннями законодавства України, натомість нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема ст. 20, прямо передбачений обов'язок відповідача (споживача) сплачувати за отримані комунальні послуги.

Натомість, відповідач зауважив, що вказані позивачем у розрахунку позовних вимог тарифи не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

20.04.2015 позивачем подані письмові пояснення щодо порядку та способу нарахування розміру фактично спожитих відповідачем комунальних послуг, в яких позивач, посилаючись на розпорядження Київської міської державної адміністрації щодо встановлення тарифів та роз'яснення Головного управління цінової політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), детально навів та обґрунтував порядок нарахування розміру фактично спожитих відповідачем комунальних послуг, виходячи із площі нежитлового приміщення 34,5 кв.м.

Зокрема, позивач пояснив, що нарахування розміру фактично спожитих відповідачем комунальних послуг здійснював відповідно до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.06.2009 № 758 та Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.12.2011 № 2316 (щодо централізованого опалення, холодного та гарячого водопостачання) розрахунковим способом обліку.

Так, відповідно до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.12.2011 № 2316, з 01.01.2012 тариф на централізоване опалення нежитлових приміщень за відсутності будинкового лічильника обліку складав 29,14 грн за кв.м.; за наявності будинкового приладу обліку вартість 1 Гкалорії для нежитлових приміщень (тариф для «інших споживачів) складав 991,58 грн. (з ПДВ). Впродовж періоду нарахувань процентне співвідношення відповідача (за послуги з централізованого опалення) змінювалось, оскільки змінювалось теплове навантаження по нежитловим приміщенням відповідно до зменшення опалювальної площі згідно даних Публічного акціонерного товариства «Київенерго». Нарахування за гаряче водопостачання проводилось пропорційно кількості сантехнічних приладів у нежитлових приміщеннях. З огляду на те, що відповідно до Додатку № 6 до Договору № 330967 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.2003, укладеним з Публічним акціонерним товариством «Київенерго», кран гарячої води наявний лише у відповідача, весь обсяг спожитої гарячої води виставлявся в табуляграмах відповідачу. Щодо холодного водопостачання, обсяг його нарахування здійснювався відповідно до табуляграм Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» відповідно до норм витрат, розрахованих відносно площі приміщення, кількості кранів, кількості співробітників.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп., які позивач зазначив у позові та розрахунку позовних вимог як заборгованість за спожиті комунальні послуги відповідачем станом на 01.10.2010 та яку Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора «Покровська» за актом звіряння за спожиті комунальні послуги передало позивачу відповідно до зведеного переліку сальдо погоджених актів звірок станом на 01.10.2010 (належним чином засвідчена копія знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обгрунтовуючи існування у відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги у розмірі 1799 грн. 00 коп. за період до 01.10.2010, позивач посилається лише на зведений перелік сальдо погоджених актів звірок станом на 01.10.2010, який складено Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора «Покровська», тоді як доказів фактичного надання комунальних послуг відповідачу з опалення, гарячого та холодного водопостачання Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора «Покровська» не надано.

З огляду на те, що належними та допустимими доказами фактично надання комунальних послуг Товариству з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» є, зокрема, договір на житлово-комунальні послуги, облікові картки Публічного акціонерного товариства «Київенерго» та розшифровки рахунків абонента Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», які не були надані позивачем у підтвердження позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 1799 грн. 00 коп. станом на 01.10.2010, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають.

16.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» у зв'язку зі спливом позовної давності.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких той звернувся до суду, а саме щодо стягнення заборгованості за фактично отримані комунальні послуги за період з вересня 2010 року по червень 2014 року у загальному розмірі 36591 грн. 90 коп., та зважаючи на подану позивачем заяву про застосування позовної давності, у суду є підстави застосувати позовну давність.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (19.03.2015 - про що свідчить вхідний реєстраційний штамп Господарського суду міста Києва за № 6804/15), а також зважаючи на те, що доказів переривання позовної давності позивачем суду не надано (зокрема, доказів часткової сплати боргу), позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, яка виникла у період з 19.03.2012 по 19.03.2015, є такими, що знаходяться в межах позовної давності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» суми основного боргу за надані комунальні послуги у розмірі 11779 грн. 94 коп. за період заборгованості, який виник до 19.03.2012, у зв'язку із спливом позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 24811 грн. 96 коп.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 2624 грн. 87 коп., з яких 3% річних у розмірі 228 грн. 74 коп., нарахованих на заборгованість у розмірі 1799 грн. 00 коп. за період з 27.10.2010 по 21.01.2015, та 3% річних у розмірі 2396 грн. 13 коп., нарахованих за загальний період нарахування з 22.11.2010 по 21.01.2015 щодо кожного простроченого платежу окремо.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки у позивача відсутні підстави для нарахування 3% річних на суму грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп. (борг станом на 01.10.2010), з огляду на відмову суду в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача вказаної суми грошових коштів.

Таким чином, суд відмовляє Комунальному підприємству «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» 3% річних у розмірі 228 грн. 74 коп. за прострочення сплати грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп. за період з 27.10.2010 по 21.01.2015.

Що стосується розрахунку 3% річних у розмірі 2396 грн. 13 коп., нарахованих за загальний період нарахування з 22.11.2010 по 21.01.2015 щодо кожного простроченого платежу окремо за прострочення сплати грошових коштів у загальному розмірі 36591 грн. 90 коп., суд дійшов висновку в його обґрунтованості, однак, зважаючи на подану позивачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (19.03.2015 - про що свідчить вхідний реєстраційний штамп Господарського суду міста Києва за № 6804/15), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» 3% річних у розмірі 1083 грн. 69 коп., яка нарахована за період до 19.03.2012, у зв'язку із спливом позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 1312 грн. 44 коп.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 9389 грн. 56 коп. інфляційних втрат (582 грн. 70 коп. інфляційних втрат за прострочення сплати грошових коштів у розмірі 1779 грн. 00 коп. за період з листопада 2010 року по грудень 2014 року та 8806 грн. 86 коп. інфляційних втрат за прострочення сплати грошових коштів у загальному розмірі 36591 грн. 90 коп. за загальний період з грудня 2010 року по грудень 2014 року щодо кожного простроченого платежу окремо).

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки у позивача відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат у розмірі 582 грн. 70 коп. за прострочення сплати грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп., з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення вказаної суми заборгованості.

Таким чином, суд відмовляє Комунальному підприємству «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» інфляційних втрат у розмірі 582 грн. 70 коп. за прострочення сплати грошових коштів у розмірі 1799 грн. 00 коп.

Що стосується розрахунку інфляційних втрат у розмірі 8806 грн. 86 коп. за прострочення сплати грошових коштів у загальному розмірі 36591 грн. 90 коп. за загальний період з грудня 2010 року по грудень 2014 року щодо кожного простроченого платежу окремо, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, однак, зважаючи на подану позивачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (19.03.2015 - про що свідчить вхідний реєстраційний штамп Господарського суду міста Києва за № 6804/15), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» суми інфляційних втрат у розмірі 3037 грн. 90 коп., які нараховані за період по березень 2012 року, у зв'язку із спливом позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 5768 грн. 96 коп.

При цьому, суд зазначає, що твердження відповідача про те, що обов'язковою умовою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є укладений у письмовій формі договір, є необґрунтованими, оскільки норми статті 625 Цивільного кодексу України регулюють зобов'язальні правовідносини, які виникають як з договору (письмового або усного), так і з актів законодавства.

Як вже зазначалось судом, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку (зобов'язання) оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» (04053, м. Київ, провулок Бехтеревський, буд. 14; ідентифікаційний код: 24368041) на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, м. Київ, вул. Кирпоноса, буд. 10/8; ідентифікаційний код: 31731838) суму основного боргу у розмірі 24811 (двадцять чотири тисячі вісімсот одинадцять) грн. 96 коп., 3% річних у розмірі 1312 (одна тисяча триста дванадцять) грн. 44 коп., інфляційні втрати у розмірі 5768 (п'ять тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. та судовий збір у розмірі 1156 (одна тисяча сто п'ятдесят шість) грн. 01 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 27.04.2015

Суддя І.М. Отрош