Рішення № 43840973, 16.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2015Справа №910/7402/15-г

за позовом Заступника Прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної авіаційної служби України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько - Середземноморські Авіалінії"

про стягнення грошових коштів у розмірі 85 917,18 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

Від прокуратури: Одуденко А.В. (служб.посв. №006616 від 27.09.2012),

Від позивача: не з'явився,

Від відповідача: Шабаш Н.М. (дов. №3 від 01.03.2012),

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника Прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної авіаційної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько - Середземноморські Авіалінії" про стягнення грошових коштів у розмірі 85 917,18 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2015 порушено провадження за вищезазначеним позовом та призначено справу до розгляду на 16.04.2015 року.

Відповідачем 14.04.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подано відзив на позовну заяву.

Позивач не направив свого представника для участі у судовому засіданні 16.01.14, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача під час судового засідання просив припинити провадження у справі, оскільки предмет спору на день розгляду відсутній, у зв'язку зі сплатою суми заборгованості, на підтвердження чого надав до суду платіжні доручення.

Представник прокуратури не заперечував щодо припинення провадження у справі у зв'язку із повною сплатою боргу.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Державною авіаційною службою України на підставі звітів Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські авіалінії» щодо діяльності згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом товариству виставлено за грудень 2014 та січень 2015 року рахунки-фактури на сплату передбачених ст. 12 Повітряного кодексу України державних зборів, а саме: рахунок-фактуру № 3 від 15.01.2015 на суму 35 972,65 грн. та рахунок-фактуру № 10 від 12.02.2015 на суму 49 944,53 грн.

Пунктом 9 розділу II додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 819 від 28.09.1993 (зі змінами та доповненнями), передбачено, що справляння державного збору за кожного пасажира, який відлітає з аеропортів України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, під час експлуатації повітряних ліній, що перетинають кордон України, та виконання чартерних міжнародних перевезень, які здійснюються іноземним експлуатантом, дорівнює ставці збору, який справляється зі споживача стосовно українських експлуатантів під час виконання аналогічних польотів.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Повітряного кодексу України загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України та згідно з п. 35 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України є складовою частиною Державного бюджету України.

Частиною 4 ст. 12 Повітряного кодексу України передбачено, що для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Фонд.

Надходженнями Фонду відповідно до ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності, зокрема: за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, то відправляється чи прибуває до аеропорту України.

Згідно з ч. 8 ст. 12 Повітряного кодексу України платежі, що підлягають сплаті до Фонду, є обов'язковими для всіх суб'єктів авіаційної діяльності.

Обов'язок суб'єктів господарської діяльності, які надають послуги з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом щодо своєчасного перерахування до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях державні збори передбачено пунктом 2.4.18 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства транспорту України від 26.11.2001 № 1010/6201.

Таким чином, законодавством чітко встановлено обов'язок сплати загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність.

Пунктом 10 Положення передбачено, що Укравіаслужба кожною 20 числа місяця, що настає за звітним, перераховує 20 відсотків сум коштів, що надійшли на рахунок Фонду за звітний період з джерел, зазначених у пункті 2 цього Положення, до державного бюджету.

Однак, ТОВ «Українсько-середземноморські авіалінії», надавши у грудні 2014 та січні 2015 року послуги з перевезення пасажирів і вантажів та отримавши державний збір від пасажирів і відправників під час продажу чартерних рейсів, у порушення наведених положень законодавства зобов'язання зі сплати зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, не виконало, що зумовило звернення із даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 32 ГПК України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як встановлено судом, та не спростовано сторонами під час розгляду даного спору, Товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-Середземноморські Авіалінії» здійснено погашення наявної суми заборгованості у розмірі 85 917,18 грн. згідно платіжних доручень, а саме № 129 від 05.03.2015 на суму 2 264,30 грн., №341 від 24.03.2015 на суму 4 480,22 грн., №342 від 24.03.2015 на суму 336,02 грн., №360 від 27.03.2015 на суму 35 972,65 грн. та №612 від 07.04.2015 на суму 43 200,01 грн.

Пунктом 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Так, провадження у справі порушено 27.03.2015, про що постановлено ухвалу суду про порушення провадження у справі, у той час як часткове погашення суми боргу у розмірі 7 080,54 грн. здійснено 05.03.2015 та 24.03.2015, тобто до порушення провадження у справі, що є достатньою та обґрунтованою підставою для відмови у позові саме у цій частині.

До того ж з огляду на вищенаведене, враховуючи подану до суду заяву відповідача про припинення провадження у справі, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі у частині 78 836,64 грн., оскільки вказана частина грошових коштів, яка спрямована у рахунок погашення заборгованості, сплачена 27.03.2015 та 07.04.2015, тобто після порушення провадження у справі, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №360 від 27.03.2015 на суму 35 972,65 грн. та №612 від 07.04.2015 на суму 43 200,01 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку що судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та підлягає стягненню у дохід Державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Провадження у справі №910/7402/15-г за позовом Заступника Прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної авіаційної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько - Середземноморські Авіалінії" про стягнення грошових коштів припинити у частині стягнення 78 836,64 грн.

У іншій частині позову Заступника Прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної авіаційної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько - Середземноморські Авіалінії" про стягнення грошових коштів - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські Авіалінії» (04116, місто Київ, вулиця Шулявська, 7; ідентифікаційний код 30180773) на користь Державного бюджету України 1 576 (одну тисячу п'ятсот сімдесят шість) гривень 73 копійки судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 16.04.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 21.04.2015 року.

Суддя К.В. Полякова