Рішення № 43840959, 21.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2015Справа №910/8579/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна компанія»

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»

про визнання договору іпотеки припиненим, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Куркова А.В. (представник за довіреністю від 14.01.2015р.);

від відповідача: Мартинюк Є.В. (представник за довіреністю №4722 від 17.01.2015р.);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна установа» звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання Договору іпотеки №47-2/20-10-з/4 припиненим.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перебіг шестимісячного строку пред'явлення кредитором вимог до поручителя закінчився, а тому порука має бути припиненою у відповідності до ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку позивача, укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою відноситься до договорів поруки, а не іпотеки як зазначено в самому договорі.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, посилаючись при цьому на те, що в рішенні Господарського суду міста Києва від 20.01.2015р. по справі №27/1 встановлено чинність Договору іпотеки №47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010р. та відсутність підстав для його припинення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2013р. (суддя Мельник В.І.) в даній справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013р. (головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Буравльова С.І., Шапран В.В.), в позові ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія" відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2013р. (головуючий суддя Малетич М.М., судді Круглікова К.С., Мамонтова О.М.) у справі №910/8579/13 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 року у справі № 910/8579/13 задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2013 у справі № 910/8579/13 скасовано повністю, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Рішенням Господарського суду міста Києва (головуючий суддя Цюкало Ю.В., судді Літвінова М.Є., Нечай О.В.) від 07.07.2014р. в даній справі, в позові ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р. (головуючий суддя Лобань О.І., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2014р. у справі №910/8579/13 було скасовано повністю, а позовні вимоги задоволено та визнано поруку за Договором №47-2/20-10-3/4 від 06.10.2010р. припиненою і стягнуто судовий збір в розмірі 3 132,40 грн.

12.01.2015р. Господарським судом міста Києва було видано наказ на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2015р. (головуючий суддя Іванова Л.Б., суді Гольцова Л.А., Козир Т.П.) рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р. було скасовано, справу №910/8579/13 передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2015р. справу було прийнято до провадження суддею Морозовим С.М. та призначено розгляд на 14.04.2015р.

В судовому засіданні 14.04.2015р. було оголошено відкладення слухання справи до 21.04.2015р. у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання.

В судовому засіданні 21.04.2015р. судом було оголошено наявне в матеріалах справи клопотання відповідача про припинення провадження в справі, яке мотивоване тим, що звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки №47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010р. шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «КБ «Хрещатик», таким чином у процесі розгляду справи припинив існування предмет спору, а саме з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2015р. по справі №27/1.

Представник позивача, присутній в судовому засіданні заперечував проти задоволення вказаного клопотання.

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору. (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини 1 статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що оскільки відповідний орган не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень, тобто ненормативних правових актів, що є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (стосовно відповідних актів органів місцевого самоврядування про це зазначено також у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009р. №7-рп/2009 у справі №1-9/2009), то такі дії не свідчать про припинення існування предмета спору. Водночас юридична оцінка актів державних та інших органів, прийнятих з питань скасування та внесення змін до згаданих індивідуальних правових рішень, має здійснюватися господарським судом з урахуванням частини другої статті 4 ГПК. (п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Врахувавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки №47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010р. шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «КБ «Хрещатик», не впливає на вирішення даної справи, а тому, в задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

В судовому засіданні 21 квітня 2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик", правонаступником якого є позивач (надалі також - відповідач, іпотекодержатель, кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлоспецбудпроект" (надалі також - позичальник, боржник) 14.12.2007р. укладено Кредитний договір №47-2/20-10 (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов п. 1.1. якого відповідач відкриває позичальнику невідновлювальну мультивалютну (гривні, долари США) кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі еквівалентній 800 000,00 доларів США, строком до 14.01.2009р. зі сплатою процентів із розрахунку 20% річних за користування кредитом у гривні та 13,5% річних за користування кредитом у доларах США.

Згідно п. 6.6. Кредитного договору, він набуває чинності з моменту нотаріального посвідчення підписаних сторонами примірників та діє до повного виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень).

У подальшому, Договором про внесення змін №17 від 18.11.2010р. до Кредитного договору, сторони домовились, зокрема, про відкриття відповідачем позичальнику невідновлювальної мультивалютної (гривня, долари США) кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 569 214,05 доларів США та 536 000,00 грн., строком до 20.05.2011р., зі сплатою процентів із розрахунку 19% річних за користування кредитом у гривні та 12,5% річних за користування кредитом у доларах США.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за Кредитним договором, 06.10.2010р. між відповідачем і позивачем (іпотекодавець за Договором іпотеки) укладено Договір іпотеки №47-2/20-Ю-з/3 (надалі - Договір іпотеки), відповідно до умов п. 1.1.1. якого предметом іпотеки є майнові права на трикімнатну квартиру №16, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 6, на шостому поверсі, заставною вартістю 983 710,00 грн., трикімнатну квартиру № 18, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 6, на шостому поверсі, заставною вартістю 983 710,00 грн., трикімнатну квартиру № 16, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 8, на шостому поверсі, заставною вартістю 983 710,00 грн., та трикімнатну квартиру № 18, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 8, на шостому поверсі, заставною вартістю 983 710,00 грн.

Згідно з п. 6.6. Іпотечного договору, договір набуває чинності з моменту нотаріального посвідчення підписаних сторонами примірників та діє до повного виконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень).

Пунктом 4.4. Іпотечного договору передбачено, що у випадку, коли суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог відповідача за Кредитним договором та за цим Договором, одержати суму, якої не вистачає, з іншого майна позивача чи боржника.

Пунктом 5.7 передбачено, що у випадку, коли суми, вирученої від предмета іпотеки, буде недостатньо для повного задоволення вимог відповідача та покриття витрат, пов'язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та його реалізацією, відповідач має право задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна позивача.

За твердженням позивача, Іпотечним договором (п.п. 4.4, 5.7) передбачена додаткова відповідальність останнього, що, є однією з ознак договору поруки і принциповою відмінністю договору поруки від договору іпотеки. Таким чином, на думку позивача, спірний Договір за своєю правовою природою мітить елементи різних договорів і відповідно є змішаним договором. Позивач також вказує, що зобов'язання за кредитним договором повинні були бути виконані боржником до 20.05.2011р. і відповідач протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу позивачу і у зв'язку з цим позивач просить визнати припиненими з 21.11.2011р. його зобов'язання за Договором іпотеки.

Статтею 559 ЦК України передбачено умови припинення поруки. Так, в частині 4 статті зазначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.

Пунктом 6.6 Іпотечного договору передбачено, що він діє до повного виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень). Однак, на думку Позивача, таке формулювання не можна вважати строком виконання зобов'язання.

У Договорі №17 про внесення змін до Кредитного договору сторони погодили, що зобов'язання за Кредитним договором мають бути виконані до 20.05.2011р.

Так, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 04.03.2015р. у справі №910/8579/13 зазначено наступне.

«Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд при винесенні першого та другого рішень, виходив з того, що розмежування окремих видів договорів відбувається за їх предметом, а не за одиничними ознаками, які можуть бути притаманні договорам декількох видів одночасно, та проаналізувавши зміст укладеного позивачем та відповідачем договору, оцінивши умови договору, викладені в окремих його пунктах, у їх сукупності, дійшов висновку, що вчинений сторонами правочин слід розцінювати саме як договір іпотеки, відхиливши доводи позивача про застосування до правовідносин сторін за договором іпотеки №47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010р. норм, що регулюють припинення поруки.

Вищий господарський суд України скасовуючи судові рішення у постанові від 24.12.2013р. зазначив, що враховуючи п.п. 4.4, 5.7 Іпотечного договору місцевому господарському суду, в межах наданих йому повноважень, визначених ст. 83 ГПК України, необхідно було ретельно перевірити, чи не суперечить зазначений правочин у вказаній частині вимогам діючого законодавства і, зокрема, ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12, 18 Закону України "Про заставу", зробивши про це відповідні висновки у своєму рішенні, а у випадку відсутності таких суперечностей, з урахуванням всіх умов Іпотечного договору, які фактично передбачали повну відповідальність сторони (Іпотекодавця) у зобов'язанні, - надати у зв'язку з цим повний правовий аналіз всім умовам договору у їх сукупності.

Всупереч наведеному, суди першої та апеляційної інстанції не виконали в повному обсязі вказівки, що містилися у постанові Вищого господарського суду України від 24.12.2013 та не перевірили, в межах повноважень, визначених ст. 83 ГПК України, відповідності п.п. 4.4, 5.7 Іпотечного договору вимогам законодавства.

При цьому суд апеляційної інстанції, визначивши, що умови п.п. 4.4 та 5.7 Іпотечного договору, надають відповідачу можливості здійснити захист своїх прав та інтересів у більшому обсязі, ніж це передбачається законодавством для договорів іпотеки, дійшов висновку про те, що до спірного договору застосовується законодавство, що регулює правовідносини поруки. Проте апеляційний господарський суд залишив поза увагою та не дослідив умови кредитного договору щодо встановлення забезпечення зобов'язань позичальника і не врахував, що 14.12.2007р. між позивачем та відповідачем вже було укладено окремий Договір поруки №47-2/20-10-П/2 з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Житлоспецбудпроект" за Кредитним договором №47-2/20-10 від 14.12.2007р., виконання зобов'язань за яким також забезпечені спірним договором іпотеки.».

У відповідності до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно положень ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі.

Водночас, Законом і, зокрема, ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про заставу", передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Крім того, ЦК України та Закон України "Про іпотеку" визначають такий окремий вид застави, як іпотеку.

За визначенням ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а згідно ст. 1 ЗУ "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, ст. 18 ЗУ "Про іпотеку" встановлено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Також, вказана ст. 1 ЗУ "Про іпотеку" розкриває поняття "майнового поручителя", як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

При цьому, частинами 1, 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

В той же час, частиною 1 статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Тобто, за правилами вказаної статті Закону, виконання зобов'язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи - поручителя.

Відповідач в поясненнях зазначає, що підстави для визнання Договору іпотеки відсутні. Крім того, відповідач вказує на те, що думка позивача про те, що Договір іпотеки ж Договором поруки є необґрунтованою, оскільки іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання. При цьому, на відносини майнової поруки норми статті 559 Цивільного кодексу України, щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою, та регулюється нормами параграфа 6 глави 49 Цивільного кодексу України та Законом України "Про іпотеку".

На вимогу постанови Вищого господарського суду України від 04.03.2015р. судом встановлено, що згідно положень ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

За визначенням ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а згідно ст. 1 ЗУ "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як зазначено Вищим господарським судом України в постанові від 04.03.2015р. та встановлено в Постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014р. №35/478 14.12.2007р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір поруки №47-2/20-10-П/2 з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Житлоспецбудпроект» по Кредитному договору. За умовами поруки позивач зобов'язався перед відповідачем нести в повному обсязі солідарну відповідальність за невиконання ТОВ «Житлоспецбудпроект» зобов'язань перед відповідачем щодо погашення одержавного кредиту відповідно до умов Кредитного договору. ТОВ «Житлоспецбудпроект» та позивач відповідають перед відповідачем як солідарні боржники і банк вправі звернутись з вимогою про виконання зобов'язань за Кредитним договором до позивача. Позивач відповідає за невиконання зобов'язань за Кредитним договором в тому ж обсязі, що і ТОВ «Житлоспецбудпроект». (п. 1.1., 1.2. Договору поруки №47-2/20-10-П/2 від 14.12.2007р.).

25.03.2011р. між Банком та позивачем укладено Договір №10, яким сторони домовились викласти пункт 1.1 розділу 1 Договору поруки №47-2/20-10-П/2 від 14.12.2007р. в новій редакції та зазначено, що позивач зобов'язався перед Банком нести в повному обсязі солідарну відповідальність за невиконання ТОВ «Житлоспецбудпроект» зобов'язань перед Банком по погашенню одержаного кредиту відповідно до умов Кредитного договору, укладеного між ТОВ «Житлоспецбудпроект» та Банком, за умовами якого ТОВ «Житлоспецбудпроект» зобов'язаний повернути Банку в термін до 20.05.2011р. кредит, наданий у формі мультивалютної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 569 214,05 доларів США та 536 000,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 19% річних за користування кредитом у гривні та 12,5% річних за користування кредитом у доларах США, а також комісію, штрафні санкції відповідно до умов Кредитного договору.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Договору поруки №47-2/20-10-П/2 від 14.12.2007р., у випадку неповернення позичальником кредиту, несплати процентів за користування кредитом, комісій та штрафних санкцій в строки і в сумах, передбачених Кредитним договором, банк направляє поручителю відповідне повідомлення з розрахунком суми непогашеної заборгованості. Отримавши письмове повідомлення банку про факт невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, поручитель повідомляє про це позичальника і перераховує банку суму заборгованості згідно з розрахунком банку.

Таким чином, як встановлено судом, з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Житлоспецбудпроект» перед відповідачем за Кредитним договором, останнім було укладено з позивачем Договір поруки №47-2/20-10-П/2 від 14.12.2007р. та Іпотечний договір №47-2/20-10-3/4 від 06.10.2010р.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 74 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.

Згідно з загальними умовами виконання зобов'язання, визначеними ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Водночас, згідно приписів ст. 525 цього ж Кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, згідно з п. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором та законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Виходячи з положень ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі.

Водночас, ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Цивільний кодекс України та Закон України "Про іпотеку" визначають такий окремий вид застави, як іпотека.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а згідно зі ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 1 Закону України "Про іпотеку" розкриває поняття "майнового поручителя", як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Тобто, за правилами вказаної статті, виконання зобов'язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи - поручителя.

Частинами 1, 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до положень ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

В контексті даного спору, як зазначалося вище, для забезпечення належного виконання зобов'язань за Кредитним договором, між позивачем та відповідачем укладено Договір іпотеки, умовами якого передбачена передача в іпотеку майнових прав на нерухомість.

При цьому, згідно з умовами, визначеними Іпотечним договором (пункти 4.4, 5.7), у випадку, коли суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя за Кредитним договором та за Договором іпотеки, та покриття витрат, пов'язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та його реалізацією, Іпотекодержатель має право одержати суму, якої не вистачає, та задовольнити свої вимоги, за рахунок іншого майна Іпотекодавця чи Боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує свою вимогу про визнання Договору іпотеки припиненим тим, що за своєю юридичною природою вказаний договір є змішаним договором (про що наголошено в поясненнях поданих 20.042015р.), оскільки умовами Договору іпотеки передбачена додаткова відповідальність позивача.

В той же час, слід вказати на те, що положеннями Цивільного кодексу України визначено лише предмет та родові ознаки окремих різновидів договорів, а умови кожного конкретного договору визначаються за погодженням сторін, шляхом їх вільного волевиявлення, з урахуванням норм діючого законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, оцінивши його умови, викладені в окремих пунктах, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вчинений сторонами правочин слід розцінювати саме як договір іпотеки, окрім того укладеним між сторонами Договором застави передбачено також порядок виконання зобов'язання позивача перед відповідачем за невиконання ТОВ «Житлоспецбудпроект» свого зобов'язання за Кредитним договором перед відповідачем.

Щодо питання порушення Іпотечним договором ст. 584 ЦК України та ст. 3, 12, 18 Закону України «Про заставу», то під час дослідження положень вказаного договору у суду відсутні підстави визнати його недійсним на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем не були належним чином доведені викладені у позовній заяві обставини, а тому позовні вимоги в справі №910/8579/13 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.04.2015р.

Суддя Морозов С.М.