Рішення № 43840941, 21.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2015Справа №910/5761/15-г

за позовом Фізичної особи-підприємця Неговська Людмила Миколаївна

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Порхун С.В. (дов.№б/н від 10.03.2015),

від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Неговська Людмила Миколаївна звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2015 порушено провадження у справі №910/5761/15-г та призначено її до розгляду на 31.03.2015 року.

За наслідками судового засідання 31.03.2015 розгляд справи відкладений на 21.04.2015 у зв'язку із неявкою відповідача.

16.04.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва позивачем подано клопотання про зменшення позовних вимог.

Під час судового засідання 21.04.2015 представником позивача надані пояснення по суті спору із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поданої до суду 16.04.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва. Позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (п.3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заява позивача про зменшення позовних вимог від 16.04.2015 приймається до розгляду як зменшення у частині стягнення суми основної заборгованості.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Також, суд, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, визнав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2009 фізичною особою - підприємцем Неговською Людмилою Миколаївною (Клієнт) та Відкритим акціонерним товариством «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товарисво «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» (Банк) укладено Договір № 132628 від 31.03.2009 на розрахунково-касове обслуговування (надалі - договір про розрахунково-касове обслуговування), на підставі якого Банком відкрито позивачу поточний рахунок № 26002013262801 (поточний рахунок)

Згідно з п. 1.1 договору про розрахунково-касове обслуговування Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у національній валюті та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а Клієнт зобов'язується оплачувати послуги Банку згідно Тарифів Банку в порядку і на умовах, визначених договором.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 вказаного договору встановлено, що Клієнт має право самостійно розпоряджатись грошовими коштами на Рахунках, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до пп. 3.3.2 п. 3.3 договору про розрахунково-касове обслуговування Банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування Рахунків та виконувати за дорученням Клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством та банківськими правилами.

Згідно з п. 2.2 договору про розрахунково-касове обслуговування списання Банком грошових коштів з Рахунку здійснюється за дорученням Клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Пунктом 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Позивачем подано Банку платіжне доручення № 22 від 02.03.2015 на суму 82000,00 грн. та платіжне доручення № 24 від 06.03.2015 на суму 3500,00 грн.

Згідно з довідкою Банку від 05.03.2015 № 63/1233 станом на 02.03.2015 залишок коштів на поточному рахунку позивача складав 85 771,83 грн., а станом на 03.03.2015 залишок коштів на рахунку позивача залишався незмінним та складає 85771,83 грн., що підтверджується довідкою від 05.03.2015 № 63/1232. Отже, перерахування грошових коштів згідно платіжного доручення №22 від 02.03.2015 протягом двох днів Банком не виконано.

Відповідно до п. 2.1 договору про розрахунково-касове обслуговування Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування Рахунків в операційний день Банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Пунктом 1.21 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Згідно з пп. 3.3.3 п. 3.3 договору про розрахунково-касове обслуговування Банк зобов'язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування Рахунку у визначений час з 9:00 до 15:00 крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів.

Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Згідно з пп. 3.3.4 п. 3.3 договору про розрахунково-касове обслуговування Банк зобов'язаний забезпечувати своєчасне зарахування грошових коштів на Рахунки.

У порушення вищевказаних умов договору про розрахунково-касове обслуговування та вимог закону платіжні доручення позивача не виконані Банком, що зумовило звернення позивача із даним позовом до суду із вимогою про зобов'язання виконати платіжне доручення №22 від 02.03.2015 на суму 82 000,00 грн. та платіжне доручення №24 від 06.03.2015 на суму 3 500,00 грн.

Також, 23.04.2009 між позивачем та відповідачем укладено Договір № 1778 від 23.04.2009 про відкриття карткового рахунку, надання і використання корпоративної платіжної картки(надалі - «договір про відкриття карткового рахунку») (копія додається), на підставі якого Банком було відкрито позивачу картковий рахунок № 26057013262801 (надалі - «картковий рахунок») та видано платіжну картку Visa Electron № 4476 0713 0022 5859.

За умовами п. 1.1 договору про відкриття карткового рахунку Банк відкриває Клієнту картковий рахунок відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003 і надає Клієнту міжнародну платіжну картку, а також здійснює всі операції по картрахунку, здійсненні з використанням платіжної картки (її реквізитів) відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НУ, правил платіжних систем, що не суперечить нормативно- правовим актам НБУ і чинному законодавству України, цього Договору.

Звертаючись із позовом до суду, ФОП Неговська Л.М. просила зобов'язати виплатити грошові кошти у сумі 5 460,90 грн. з карткового рахунку. У подальшому, позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої останнім заявлено вимогу про зобов'язання виконати платіжне доручення №22 від 02.03.2015 на суму 82 000,00 грн. та платіжне доручення №24 від 06.03.2015 на суму 3 500,00 грн.

Відповідачем у межах розгляду справи не надано доказів на спростування доводів позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК УКраїни) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 вказаної статті містить у своєму змісті посилання на положення ст. 11 ЦК України, що є переліком підстав з яких виникають зобов"язання передбачає.

Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено наступне, що відповідач отримав від позивача платіжне доручення № 22 від 02.03.2015 та платіжне доручення № 24 від 06.03.2015, про що свідчить штемпель Банку датований 02.03.2015 та 06.03.2015 відповідно.

Публічним акціонерним товариством "Банк «Фінансти та Кредит" не виконано вказані платіжні доручення, тобто не списано грошових коштів у сумі 82 000,00 грн. та 3 500,00 грн. з поточного рахунку Клієнта, що є порушенням умов договору та норм чинного законодавства.

Нормами статті 1066 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно статі 1068 ЦК України, банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Положеннями статті 1071 ЦК України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначена вище норма Господарського кодексу кореспондується із положеннями сттей 525, 526 ЦК України.

Нормами статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Положення статті 629 ЦК України містять наступне: договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи вищезазначене, станом на день розгляду спору факт невиконання відповідачем платіжного доручення № 22 від 02.03.2015 та платіжне доручення № 24 від 06.03.2015, шляхом списання суми грошових коштів у розмірі 82 000,00 грн. та 3 500,00 грн. відповідно з поточного рахунку, відкритого у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та перерахування вказаної суми на рахунок позивача відкритого у АТ «Райффайзен Банк «Аваль», належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 51, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця Неговська Людмила Миколаївна до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, місто Київ, вулиця Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) здійснити перерахування грошових коштів у сумі 82000,00 грн. згідно платіжного доручення № 22 від 02.03.2015 та 3500,00 грн. згідно платіжного доручення № 24 від 06.03.2015 шляхом їх списання з поточного рахунку Фізичної особи-підприємця Неговської Людмили Миколаївни (03179, місто Київ, вулиця Львівська, будинок 59а, квартира 27; ідентифікаційний код 2584202748) №26002013262801 та перерахування на рахунок № 26003473461 в АТ «Райффайзен Банк «Аваль», МФО 380805.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, місто Київ, вулиця Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) на користь Фізичної особи-підприємця Неговської Людмили Миколаївни (03179, місто Київ, вулиця Львівська, будинок 59а, квартира 27; ідентифікаційний код 2584202748) 1 888 (одну тисячу вісімсот вісімдесят вісім) гривень 65 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 21.04.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 27.04.2015 року

Суддя К.В. Полякова