Рішення № 43840917, 21.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2015Справа №910/5602/15-г

за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

до Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення суми заборгованості у розмірі 54 287,54 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Шикеринець Р.І. (дов.№б/н від 29.12.2014)

від відповідача: Шегера І.П. (дов.№27-У від 26.12.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення суми заборгованості у розмірі 54 287,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за договором поставки товарів №80-К від 01.06.2010 зобов'язань по оплаті товару, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість по сплаті основного боргу у розмірі 40416,00 грн. пені у розмірі 3157,98 грн., 3% річних у розмірі 3640,76 грн., інфляційний втрат у розмірі 4243,68 грн. та 7% штрафу у розмірі 2829,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2015 порушено провадження у справі №910/5602/15-г та призначено її до розгляду на 31.03.2015 року.

До початку судового засідання 31.03.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні 31.03.2015 судом оголошувалась перерва до 21.04.2015 року.

Під час судового засідання 21.04.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та додаткові документи для долучення до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні заперечення на позов та просив у задоволенні позову відмовити, у задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

На запитання суду щодо наявності додаткових обставин, що мають значення для справи представники позивача та відповідача повідомили, що ними подані всі докази, які мають значення для вирішення справи по суті, судом досліджені всі обставини справи і на підставі зібраних доказів можливо прийняти рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

01.06.2010 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (покупець) укладено договір №80-К на поставку товару (далі - Договір).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 13.06.2012 №360-р. та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію Дочірньої компанії Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 18.07.2012 №530 припинено діяльність Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», внаслідок реорганізації шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ».

Відповідно до п. 1.2. Статуту, Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України».

За умовами п.1.1 Договору №80-К на поставку товару від 01.06.2010, постачальник (позивач) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупцеві (відповідач) товар - масло МГД-14М (відповідно специфікації), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар.

Згідно п.2.1. Договору, назва, кількість та асортимент товару зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною до даного Договору (додаток №1).

За п.3.1., 3.2. Договору, сума Договору відповідає ціні товару, зазначеній у специфікації, а загальна сума складає, відповідно до специфікації, 40416,00 грн.

Відповідно до положень п 3.3. договору, оплата вартості товару постачальнику здійснюється після отримання товару на складі постачальника, 100% вартість якого покупець, відповідно до п.3.4.Договору, зобов'язується оплатити протягом 75 (сімдесяти п'яти) днів з моменту отримання товару від постачальника.

Відвантаження товару не вказаного у специфікації та заявці покупця не допускається. (п.4.3. договору). Одночасно, умовами пункту 4.4. Договору, сторони погодили, що постачальник несе всі ризики загибелі або пошкодження товару до того часу, поки постачальником та покупцем не буде підписана видаткова накладна, яка свідчить про отримання останнім зазначеної продукції.

Датою поставки товару вважається дата, вказана в накладній про прийняття такого товару покупцем (п.4.5.Договору).

Із матеріалів справи вбачається, що Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» поставлено відповідачеві масло МГД-14М у загальній кількості 3598,810 кг, що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Також, на підтвердження здійснення поставки відповідачу товару, позивачем долучено до матеріалів справи податкову накладну №8112/05 від 01.06.2010, із якої вбачається, що позивачем за Договором №80-К від 01.06.2010 поставлено 01.06.2010 відповідачу масла МГД-14М у кількості 3598,810 кг на 36349,15 грн. із ПДВ у розмірі 6058,19 грн.

У матеріалах справи містяться акти звірки взаєморозрахунків від 01.10.2012 та 14.10.2013, підписані та скріплені печатками обох підприємств, за якими сторонами визначено, що станом на 30.09.2012 та 30.09.2013 загальна заборгованість відповідача складає 1091584,19 грн. Розшифровка даної суми заборгованості наведена у довідці обліку дебіторської заборгованості відповідача, підписаній головним бухгалтером Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», у якій значиться, зокрема, заборгованість за Договором №80-К від 01.06.2010 на суму 40416,00 грн.

Оскільки, умовами договору передбачено нарахування пені, позивачем до стягнення у межах даного спору заявлено також пеню у розмірі 3157,98 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 4243,68 грн., 3% річних у розмірі 3640,76 грн. та 7% штрафу у розмірі 2829,12 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач не спростовує факт отримання від позивача товару за Договором №80-К від 01.06.2010 на суму 36349,15 грн., проте зазначає, що дана сума стягненню не підлягає, з огляду на заявлену відповідачем заяву про застосування строку позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 01.06.2010 між сторонами укладено Договір №80-К поставки товарів, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар на загальну суму 36349,15 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, а тому має право вимагати від відповідача стягнення заборгованості у даній сумі.

Заперечуючи проти стягнення основної суми боргу відповідач заявляє про необхідність застосування строку позовної давності, оскільки спірна поставка товару відбулась ще 01.06.2010, а підписання відповідачем акту звірки взаєморозрахунків 14.10.2013 не перериває перебіг такого строку.

Однак, суд не погоджується з твердженням відповідача про необхідність застосування строків позовної давності до вимоги позивача про стягнення суми основного боргу за поставлений та отриманий відповідачем товар виходячи з наступного.

Стаття 264 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності переривається у разі вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу.

У відповідності до п. 4.4.1. Постанови від 29.09.2013 р. № 10 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановити, коли конкретно вчинені боржником конкретні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Так, судом встановлено, що акт звірки взаєморозрахунків від 01.10.2012, підписаний з боку відповідача головним бухгалтером та скріплений печаткою товариства, є зведеним обліковим документом, який відображає та фіксує стан розрахунків між сторонами за певний період та містить загальну суму заборгованості, визнану відповідачем.

Згідно припису п. 7 ст. 8 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 9 зазначеного закону встановлено, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Тобто, відповідачем саме в межах позовної давності вчинено дії щодо визнання боргу, тому строк позовної давності щодо стягнення суми основного боргу за поставлений товар за Договором № 80-К від 01.06.2010 у розмірі 36349,15 грн. є перерваним у розумінні ст. 264 ЦК України.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 3157,98 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 4243,68 грн., 3% річних у розмірі 3640,76 грн. та 7% штрафу у розмірі 2829,12 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони п.5.1. Договору погодили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд не погоджується щодо визначеної суми боргу, а відтак, здійснивши перерахунок пені, суд визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 2840,21 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково у сумі розміром 3824,07 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав обґрунтованою суму 3% річних у розмірі 3274,41 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Щодо заявлених до стягнення також 7% штрафу з простроченої суми, заявленої на підставі п.2 ст.231 ГК України у розмірі 2829,12 грн., то суд зазначає наступне.

Основними засадами судочинства, відповідно до ст.129 Конституції України, є законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, інше.

Приписи статті 4-2 Господарського кодексу України гарантують, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Пункт 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Додатком 1 до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 р. N 64-р «Про проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки» визначено перелік підприємств державного сектору економіки, до яких зокрема, відносяться Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є наразі позивач - Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ".

Водночас, п.18 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 №747 «Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" передбачає право компанії утворювати в установленому порядку філії, представництва, інші відокремлені структурні підрозділи та дочірні підприємства як на території України, так і за її межами, наділяючи їх основними та оборотними засобами. Філії, представництва та інші відокремлені структурні підрозділи Компанії діють на підставі положень, а дочірні підприємства - на підставі статутів, що затверджуються Компанією.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 05.07.2011 N 253 затверджено Статут Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у новій редакції, яка є чинною на даний момент.

Таким чином, відповідач є дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яка віднесена Розпорядженням Кабінету Міністрів України до підприємств державного сектору економіки, про що зазначалось вище.

На підставі викладеного, враховуючи що і позивач і відповідач відносяться до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - підприємства державного сектору економіки, суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення 7% штрафу у розмірі 2829,12 грн., нарахованих на підставі п.2 ст.231 ГК України.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково, а саме основний борг у розмірі 36349,15 грн., пеня у розмірі 2840,21 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 3824,07 грн. та 3% річних у розмірі 3274,41 грн.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" до Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення суми заборгованості у розмірі 54 287,54 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, місто Київ, вулиця Григоровича-Барського, будинок 2; ідентифікаційний код 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1; ідентифікаційний код 30019801) 36349 (тридцять шість тисяч триста сорок дев'ять) гривень 15 копійок основного боргу, 2840 (дві тисячі вісімсот сорок) гривень 21 копійку пені, 3274 (три тисячі двісті сімдесят чотири) гривні 41 копійку 3% річних, інфляційні втрати у розмірі 3824 (три тисячі вісімсот двадцять чотири) гривні 07 копійок та 1557 (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят сім) гривень 78 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 21.04.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 27.04.2015 року

Суддя К.В. Полякова