Постанова № 43840230, 28.04.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року Справа № 903/538/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2014у справі№ 903/538/14 Господарського суду Волинської областіза позовомЛьвівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 6 551,34 грн.

У судовому засіданні 23.04.2015 у справі було оголошено перерву до 28.04.2015 до 12 год. 00 хв.

за участю представників сторін від:

відповідача: Мачульська О.Г. (дов. від 07.10.2014)

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" звернулося з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі", в якому просило стягнути з відповідача 5 793,32 грн. основного боргу, 58,78 грн. - 3% річних, 452,10 грн. - інфляційних втрат та 247,14 грн. - пені. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманих послуг у період з 01.05.2013 до 31.05.2014 за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1390/А від 01.08.2012. При цьому позивач посилався на приписи статті 509, 526, 599, 625 Цивільного кодексу України, статей 24, 25 Закону України "Про теплопостачання".

Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.06.2014, ухваленим суддею Слободян П.Р., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасної та повної сплати вартості спожитої теплової енергії у період з 01.05.2013 до 31.05.2014. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 530, 625, 714 Цивільного кодексу України, статей 231, 232, 275 Господарського кодексу України, статей 24, 25 Закону України "Про теплопостачання".

Рівненський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Демянчук Ю.Г. - головуючий, Гудак А.В., Юрчук М.І., постановою від 13.11.2014 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Вмотивовуючи постанову, апеляційний господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи наявності заборгованості у відповідача за поставлену теплову енергію у спірний період за укладеним договором. Водночас підставою для скасування рішення суду першої інстанції, апеляційний суд визнав обставини неналежного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання. При цьому апеляційний суд керувався приписами статей 525, 526, 530, 651, 901 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статей 103 ,104 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову апеляційного суду в частині прийняття нового рішення про задоволення позову скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким у позові відмовити, в решті постанову залишити без змін. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує про неврахування апеляційним судом обставин того, що у спірний період відповідач не був користувачем орендованого приміщення та не отримував послуг з теплопостачання, про що завчасно повідомив позивача. З огляду на що, на думку скаржника, позивач в силу вимог закону був зобов'язаний укласти договір на теплопостачання із новим орендарем приміщення. При цьому скаржник посилається на порушення апеляційним судом приписів статей 509, 614 Цивільного кодексу України, статей 1, 19, 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.05.2012 між Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" (теплопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" (споживач) укладено договір № 1390/А про постачання теплової енергії в гарячій воді, відповідно до умов якого теплопостачальна організація зобов'язується постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (пункт 1 договору). Пунктом 6.3 договору передбачено, що споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації сплачує вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" 5 793,32 грн. боргу за спожиту теплову енергію у гарячій воді у період з 01.05.2013 до 31.05.2014, 58,78 грн. - 3% річних, 452,10 грн. - інфляційних втрат та 247,14 грн. - пені. Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого законом режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України унормовано, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію. За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову з підстав порушення судом приписів процесуального законодавства та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність наявності спірного боргу у відповідача за період з 01.05.2013 до 31.05.2014. Проте, такий висновок суду апеляційної інстанції визнається помилковим з огляду на наступне. Як установлено апеляційним судом, пунктом 10.1. договору унормовано, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2013. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не менше ніж за шістдесят календарних днів до закінчення строку припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 10.4. договору). В силу пункту 10.2. договору, договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на якій він був укладений, взаємної згоди сторін про його припинення, прийняття рішення судом, ліквідації сторін. Статтею 631 Цивільного кодексу України визначені положення щодо строку договору та частиною 1 передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Зі змісту вказаної норми вбачається, що строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Протягом строку дії договору сторони мають права і повинні виконувати свої обов'язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд, за винятком випадків, коли законом передбачено конкретний строк дії того чи іншого виду договорів. Водночас посилаючись на те, що умовами договору не передбачено його розірвання в односторонньому порядку, а матеріали справи не містять доказів надання згоди позивача на припинення договору в узгоджений між сторонами термін, апеляційним судом не було враховано положень пункту 10.2. договору щодо наявності обставин для припинення його дії після 30.09.2013. Як установлено апеляційним судом, з метою припинення договірних відносин щодо оплати теплової енергії, відповідачем 22.05.2013 направлено позивачу заяву про розірвання договору на теплопостачання у зв'язку із розірванням договору оренди приміщення. Зазначена заява отримана позивачем, проте залишена ним без реагування. За таких установлених обставин, з огляду на наявність заперечення відповідача та з урахуванням умов договору, укладений між сторонами договір на теплопостачання автоматично пролонгований не був і після 30.09.2013 припинив свою дію. Відтак, враховуючи установлений апеляційним судом факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості спожитої теплової енергії у період дії договору, задоволенню підлягають вимоги позивача, відповідно до розрахунку за період з 01.05.2013 по 30.09.2013 у розмірі 459 грн. - основного боргу, 10,91 грн. - 3% річних, 235,56 грн. - інфляційних втрат та 35,75 грн. - пені, стягнення якої передбачено пунктом 7.2.3. договору. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин, постанова у справі в частині 5 334,32 грн. боргу, заявленого до стягнення після припинення дії договору та нарахованого на цей борг інфляційних втрат, 3 % річних і пені, не відповідає вимогам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у позові. Отже, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження. Відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 у справі № 903/538/14 Господарського суду Волинської області скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" 5 334,32 грн. основного боргу, 47,87 грн. - 3% річних, 216,54 грн. - інфляційних втрат, 211,39 грн. - пені, і в цій частині в позові відмовити.

В решті постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 у даній справі залишити без змін.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" 810,30 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець