Рішення № 43839698, 27.04.2015, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/80/15-ц

Провадження № 2/750/665/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2015 року м.Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого- судді Карапута Л.В.,

при секретарі Руденок В.О.,

за участі позивача та його представника ОСОБА_1, представника відповідача Матвієнко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

05.01.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення коштів в сумі 3000 доларів США, що за курсом НБУ становить 47340 грн.

В ході розгляду справи позивач подав уточнену позовну заяву та просив стягнути матеріальні збитки в розмірі 50806 грн. 87 коп. та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та наполягали на його задоволенні. Позивач пояснив суду, що сума матеріального збитку складається із суми 1000 доларів США, яка є втраченим завдатком, сплаченим по борговій розписці, 2000 доларів США упущена вигода від неможливості продати автомобіль, який не зміг вчасно придбати за борговою розпискою, 2085 грн 87 коп. втрачений робочий час на поїздки до банку за отриманням коштів, 621 грн витрачених коштів на паливо на поїздки на автомобілі до банку та 50 грн сплатив за неотриману довідку, а тому реальні збитки становлять 50096 грн 87 коп., які просив стягнути з відповідача та 100000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти задоволення позову та просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач періодично здійснює розміщення коштів на депозитному рахунку та по закінченні кожного періоду кошти у відповідності до умов депозитних договорів перераховуються на його поточний рахунок відкритий на підставі договору № 002-24505-221111 від 22.11.2011 року, а нарахування відсотків за користування грошовими коштами здійснюється відповідачем на підставі та в розмірі передбаченому умовами договорів банківського вкладу № 200030008816072 від 16.10.2014 p., № 00006009866478 від 09.01.2015 p., а також вищевказаним договором банківського рахунку.

03 липня 2014 року між ОСОБА_3 та відповідачем був укладений договір № 00008007975497, згідно п.1.2 якого позивачем розміщений депозитний банківській вклад у дол. США терміном на три місяці - до 01 жовтня 2014 року.

По закінченню строку дії договору сума вкладу була зарахована на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1, відкритий відповідно до договору № 002-24505-221111 від 22.11.2011 року з випуском платіжної картки.

01 жовтня 2014 року позивач звернувся із заявою до відповідача про видачу коштів у суму 4 061,45 дол. США. 04.10.2014 року ОСОБА_3 отримав відповідь, згідно якої постановою правління Національного банку України №540 від 29.08.2014 року обмежена видача готівкових коштів уповноваженими банками в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів у межах до 15000 грн на добу. Позивач отримував щодня по 100 долірв СШа на протязі 10 днів.

В подальшому ОСОБА_3 16 жовтня 1014 року уклав з ПАТ "Дельта Банк" договір №20003008816072 банківського вкладу (депозиту) терміном до 15 листопада 2014 року на суму вкладу 3000 доларів США.

09.01.2015 р. ОСОБА_3 розмістив на депозит за допомогою Інтернет ресурсу в межах банку через систему my DELTA 3000,0 дол. США (угода № 006009866478 від 09.01.2015 p.), шляхом їх перерахування з поточного рахунку. Таким чином, спори між сторонами є спорами щодо виконання чи невиконання договорів, а не спором щодо набуття та збереження майна без достатньої правової підстави, як це зазначив позивач.

Крім того, відповідно до операцій по рахунку банк здійснює нарахування і зарахування позивачу відсотків, передбачених договірними умовами.

За таких підстав, позивачем не надано суду беззаперечних доказів здійснення будь-яких розрахунків щодо заявленої суми та не доведено ґрунтовності вимоги щодо стягнення з банку плати за безпідставне користування коштами та збереження коштів без достатньої на це правової підстави, що спростовується складеними сторонами договорами, які є діючими та не були розірвані сторонами.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення упущеної вигоди, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів.

Виходячи зі змісту ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). А тому відшкодування збитків розглядається як один із способів відшкодування майнової шкоди в грошовій формі.

Необхідною умовою доведення наявності упущеної вигоди є встановлення, насамперед, самих збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника й збитками потерпілої сторони. При цьому потрібно довести, що протиправна дія або бездіяльність особи, яка порушила право, є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, - слідством такої протиправної поведінки.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Статтею 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної годи) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання саме таких доходів.

Отже, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов"язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором. При цьому, надані позивачем договори про наміри щодо співпраці (розписки) не є належними доказами реальності неодержаних доходів та не породжують реальних юридичних наслідків.

Одночасно в поданих заявах до банку позивач не зазначав про наміри здійснити придбання транспортного засобу саме за кошти, що знаходяться на рахунках позивача.

Таким чином, позивач не навів та не надав до позовної заяви жодного доказу на підтвердження факту очікування отримання позивачем прибутку чи грошових сум саме в цей період та не здійснив обгрунтований розрахунок.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту понесення ним збитків у формі упущеної вигоди в розмірі заявленої до стягнення суми.

Разом з тим, надана позивачем розписка від 24.08.2014 року (а.с. 73) не свідчить про дійсність укладення правочину купівлі - продажу автомобіля в розмірі 6000,0 дол. США з переданням передоплати в розмірі 1000,0 дол. США.

Одночасно не підлягає задоволенню вимога позивача щодо стягнення з відповідача 50 грн 00 коп., які були сплачені відповідачу за нібито неодержану послугу, оскільки видача довідок є платною послугою та передбачена тарифами банку. 20.12.2014 року за вих. № 05-2672924 на адресу позивача була направлена довідка, що підтверджується реєстром відправлень № 2097 від 20.12.2014 р.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, витрати на поїздки до банку позивачем не було підтверджено. Також позивач не надав доказів знаходження його протягом однієї години в приміщенні банку та втрати робочого часу і заробітку.

Таким чином, вимоги щодо відшкодування коштів за витрачений час та витрат на поїздки не підлягають задоволенню.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди також підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в його заподіянні. За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до вимог п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Позивач не довів у позові свій висновок щодо правомірності відшкодування моральної шкоди та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, не навів відповідних мотивів.

Згідно ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування моральної шкоди.

Наслідки порушення договору встановлені статтею 625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди. При цьому, не передбачає таких наслідків і укладений між сторонами договір банківського вкладу.

Що стосується Закону України "Про захист прав споживачів " то моральна шкода, яка заподіяна споживачу, виплачується на підставі лише у разі, якщо така шкода заподіяна виключно продукцією, яка є небезпечною для життя і здоров'я людей, а отже даний закон спірні правовідносини не регулює.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 208-210, 212-215, 292-294 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя Л.В. Карапута