Ухвала суду № 43823609, 21.04.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2015 р.м.ОдесаСправа № 2а-818/12/1470

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого - Милосердного М.М.,

суддів - Бітова А.І. та Ступакової І.Г.,

за участю: особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Трансавтокомплекс" та товариства з обмеженою відповідальністю "Де-Лонга" про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2012 року Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - ДПІ) звернулася до суду з адміністративним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Трансавтокомплекс" отриманих коштів за угодами купівлі-продажу на суму 336127,00 грн. на користь ТОВ "Де-Лонга", а також просили стягнути з ТОВ "Де-Лонга" вартість товарів, отриманих від ТОВ "Трансавтокомплекс" у сумі 336127,00 грн. в дохід держави.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що відповідачі уклали угоди, спрямовані на ухилення від оподаткування, що призвело до втрат дохідної частини бюджету.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, представником ДПІ подано апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не з'ясовані усі обставини у справі, тому постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що з метою правомірності формування ТОВ "Трансавтокомплекс" податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ "Де-Лонга" за період з 01 січня до 31 грудня 2010 року посадовою особою ДПІ у листопаді 2011 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку, за результатами якої складено акт від 2 грудня 2011 року № 3475/23-100/36384468.

Перевіркою встановлено відсутність реальності поставок товарів ТОВ "Трансавтокомплекс" від ТОВ "Де-Лонга" на суму 172565,64 грн. та невідповідність первинних документів нормам законодавства, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Таким чином, Податковий орган дійшов до висновку, що угоди між відповідачами є нечинними, що стало підставою звернення до суду із зазначеним позовом.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з статтею 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Саме по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; право чини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Згідно з статтею 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

З наведених норм можна дійти висновку, що податковий орган, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Отже, з наведеного випливає, що визнання позивачем договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки позивача.

З даного приводу, як встановлено судом першої інстанції, позивач до суду не звертався, а вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості позиції позивача.

Також, позивачем не було надано до суду вирок у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності відповідача, його контрагентів, їх посадових осіб, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність відповідача щодо можливої протиправної діяльності певних підприємств та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Враховуючи наведенні обставини, а також вимоги статті 71 КАС України, колегія суддів погоджується, що позивач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права, тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення спірного питання.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.М. Милосердний

Судді: А.І.Бітов

І.Г.Ступакова