Постанова № 43823342, 23.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/500/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Заяць О.В.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Прокурора Чернігівської області Чібісова Д.О. до Державної виконавчої служби України, третя особа на стороні відповідача - Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчук Тарас Володимирович про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року, позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної виконавчої служби України, третя особа на стороні відповідача - Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчук Тарас Володимирович про визнання протиправною та скасування постанови. Свої позовні вимоги мотивував тим, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. від 04.02.2015 у виконавчому провадженні ВП №45957758 на прокуратуру Чернігівської області накладено штраф за невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Вважає, що вказана постанова є незаконною та підлягає скасуванню.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. від 04.02.2015 року по виконавчому провадженні №45957758 про накладення на прокуратуру Чернігівської області штрафу за невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення суду.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Проте, Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконанні у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України перебуває виконавчий лист №2а-4726/10/2570, виданий 23.12.2014 року Чернігівським окружним адміністративним судом, про поновлення ОСОБА_3 на посаді помічника прокурора м. Чернігова з 12.08.2010 року, виконавче провадження по якому було відкрито постановою від 30.12.2014 року.

Постановою від 04.02.2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, за невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення суду на боржника накладено штраф у розмірі 680 грн..

Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою Чернігівської області 12.01.2015 року отримано вимогу державного виконавця про виконання виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду №2а-4726/10/2570 від 23.12.2014 року (рішення суду від 06.11.2014) про поновлення ОСОБА_3 на посаді помічника прокурора м.Чернігова.

На виконання вимоги 17.01.2015 року прокурором області видано наказ №37-к про скасування наказу прокурора Чернігівської області №229 від 11.09.2010 року, яким ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади в порядку дисциплінарного стягнення.

Між тим, штатним розписом посада помічника прокурора міста Чернігова не передбачена, оскільки наказом Генерального прокурора України від 29 травня 2012 року №87ш у структурі та штатних розписах обласних, районних та спеціалізованих прокуратур посади помічників, старших помічників прокурорів скорочено.

Зважаючи на кваліфікацію та спеціальність ОСОБА_3 йому запропоновано обійняти рівнозначну вакантну посаду прокурора прокуратури Борзнянського району Чернігівської області, що підтверджується попередженням про вивільнення від 17.01.2015 №11-25 вих 14.

Повідомлення про виконання судового рішення та копію відповідного наказу прокурора області 17.01.2015 (вих. №11-26 вих.45) направлено до відділу примусового виконання рішень ДВС України.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

Однією із основних засад судочинства, передбачених частиною другою статті 129 Конституції України, є обов'язковість судового рішення, що надає йому властивості закону у справі, в якій воно ухвалено, та зобов'язує усі органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, об'єднання громадян, інших організацій, громадян та юридичних осіб виконувати його в обов'язковому порядку.

Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначається Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства

юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень,неупереджено,своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно до ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою-підприємцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника на них накладається штраф та застосовуються інші заходи, передбачені законом.

З аналізу вказаної статті вбачається, що рішення суду про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видачі наказу або розпорядження роботодавця про поновлення на роботі.

Вказана позиція суду також підтверджується Постановою Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» відповідно до пункту 34 якої зазначено, що стосовно до правил ст. 24 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Посилання позивача на те, що він з метою виконання рішення суду по справі №2а-4726/10/2570 прийняв наказ №37-к про скасування наказу прокурора Чернігівської області №229 від 11.09.2010 року, яким ОСОБА_3 було звільнення із займаної посади в порядку дисциплінарного стягнення, є безпідставним, оскільки наказ №229 від 11.09.2010 року про звільнення ОСОБА_3 визнаний протиправним та скасований рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року по справі №2а-4726/10/2570.

Крім того, в наказі №37-к від 17.01.2015 року не зазначено про поновлення ОСОБА_3 на посаді помічника прокурора м.Чернігова.

Також, слід зазначити, що станом на 03.03.2015 (дата розгляду спраи судом першої інстанції) стягувач - ОСОБА_3 не звернувся до державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України із заявою про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», а отже він не вважає, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року виконане в повному обсязі.

Згідно положень частини першої статті 89 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника.

Виходячи зі змісту цієї норми, судове рішення не може бути виконано лише за наявності поважних причин, які роблять неможливим його виконання у встановлений державним виконавцем строк. Зокрема, до таких причин відносяться обставини, за яких виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню. Перелік зазначених обставин наведено у частині першій статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі: 1) смерті, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво; 2) визнання стягувача або боржника недієздатним; 3) проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо згідно з умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях; 4) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа; 5) прийняття судом до розгляду скарги на постанову органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення; 6) зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право; 7) зупинення судом реалізації арештованого майна; 8) порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах; 9) здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або ліквідації банку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 10) сплати боржником або іншим гарантом у встановленому законодавством порядку (у тому числі за договорами про відшкодування ядерної шкоди) коштів на відшкодування ядерної шкоди, що дорівнюють або перевищують встановлену законом межу відповідальності оператора ядерної установки. Для обчислення сплачені кошти підлягають перерахуванню у Спеціальні права запозичення, що встановлюються Міжнародним валютним фондом, за офіційним курсом Національного банку України на день сплати; 11) прийняття судом до розгляду касаційної скарги прокурора на рішення суду; 12) звернення до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 8 цього Закону; 13) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення; 14) наявності коштів за договорами банківського рахунку або банківського вкладу, які боржник не має права вимагати до закінчення строку дії таких договорів, у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення; 15) внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу"; 16) затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство; 17) прийняття рішення про приватизацію вугледобувних підприємств відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" протягом трьох років з моменту завершення приватизації; 18) надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Позивачем не наведено жодного переконливого доводу, який би свідчив про поважність причин невиконання судового рішення.

Крім того, 17 квітня 2015 року позивач направив на адресу апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу з копією наказу від 13 березня 2015 року №122-К, відповідно до якого юриста 1 класу ОСОБА_3призначено на вакантну посаду прокурора прокуратури Куликівського району, що також підтверджує невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, державний виконавець діяв у спосіб та в межах, передбаченими Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2015 року №К/800/68659/14, від 15 січня 2015 року №К/9991/17057/12.

Отже, суд першої інстанції дійшов не правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України - задоволити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову Прокурора Чернігівської області Чібісова Д.О. до Державної виконавчої служби України, третя особа на стороні відповідача - Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчук Тарас Володимирович про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї постанови у повному обсязі, тобто з 28 квітня 2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено - 27 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.